29 Березня, 2021

1. Чому я, російськомовний автор, перейшла на українську

Від Trebraruna
Trebraruna

Trebraruna

Письменниця. Авторка блогу. БАГіня сімейного вогнища і чарівного пенделя. Технічна підтримка.

Усі дописи

Зауважу одразу: ще не перейшла, принаймні повністю і так, щоби почуватися впевнено, коли пишу. Але шлях розпочато, і зупинятися, відверто кажучи, не хочеться.

На задану тему я щойно написала довгий аналітичний текст, але трохи подумала і відклала його на потім. Бо почати краще не з викладених там думок, а з початку.

А початок полягає у відповіді на єдине запитання: а навіщо ж мені писати саме українською?

Відповідей існує багато. Наведу ті, які спадають на думку мені, а ви додавайте власні пропозиції, створимо разом методичку з перетягування письменницького загалу на наш бік сили:

  • Хочу, щоб мене читали українці;
  • Подобається гнучкість та виразність мови;
  • Це протест проти узурпації мого культурного простору;
  • Україномовної літератури бракує;
  • Писати українською хайпово;
  • З україномовним твором є шанси знайти видавця(?);
  • Україномовна письменницька тусовка привітніша до новачків, у ній вищий рівень взаємодопомоги.

Тепер пробіжуся по кожному з пунктів трохи докладніше.

Хочу, щоб мене читали українці

З цим зрозуміло. По-перше, в нас є дещо спільне, про що поговорити 😉 А по-друге, особисто я – людина, не позбавлена деякого марнославства (ок, назвемо речі своїми іменами: я дуууже люблю, коли мені всі довкола розповідають про мою ж крутизну 😉 ) А дивувати старих знайомих, які не  здогадувалися навіть, що я так можу, – це надзвичайно кайфовий кайф.

Примітка: звісно, щоб читали українці, не обов’язково писати українською, але… Саме українська мова позіціонує тебе як українського письменника, а не якусь приблуду.

Гнучкість та виразність мови

Якщо натрапите на жарт про те, що українська, як наркотик – раз спробував, вже не зіскочиш, то знайте: це не жарт. Повірте людині, яка пробувала писати чотирма мовами.

Хоча, якщо ви вперше намагаєтесь писати українською, то спочатку можете цього і не відчути, але… просто почніть редагувати написане. На етапі позбавлення від повторів відчуватимете себе відвідувачем всесвіту синонімів. Такого розмаїття слів і відтінків їхніх значень годі було й уявити. Не полінуйтеся, скористайтеся словниками та іншими допоміжними ресурсами, які ми для вас зібрали. 

Егеж? Подобається демо-версія свободи точного вираження думки? Для того, щоби придбати повну, достатньо продовжувати писати українською і вдосконалюватися.

Це протест проти узурпації мого культурного простору

Як автор, що пише російською, я дуже часто чула у свій бік: “Ты же русскоязычная, ты должна любить и ценить русскую культуру”, “А зачем ты тогда пишешь на русском, если ты нас так не любишь?”

Збочено-наївні уявлення про світоустрій, надбані за часів піонерського дитинства, довго не давали мені зрозуміти, чому це “вони” привласнюють російську мову, вона ж “інтернаціональна”?

Спочатку я пробувала щось доводити, пояснювати на прикладі португальської та бразильської, що держави-колонізатори з часом втрачають ексклюзив на мову, принесену до колоній, аж до втрати монополії на встановлення її правопису, але то було марно. А потім мене це дістало, і я подумала: “А власне, навіщо я нею пишу? Що в мене інших мов немає?” 

Так, те, що пишу я, жодного відношення до “загадкової російської душі” не має. Проте, на тлі загального румовного інформаційного шуму, безвинні фантастично-пригодницькі твори сприймаються частиною цього інфопростору. А мені цього чомусь не хочеться (цікаво, чому?).

Україномовної літератури бракує

Зараз її помітно більше, ніж у ті часи, коли я мала змогу читати по кілька книжок на тиждень. Але все одно, мова про те, що пропозиція переважає попит, ще не йде.

Писати українською хайпово

Нє, ну а справді. Припускаю, що це властивість моєї інформаційної бульбашки, але ж новини про вихід кожної нової книжки мені трапляються на око регулярно, і це не просто проплачена таргетована реклама. В Україні вихід нової книги – це все ще подія, інфопривід.

З україномовним твором є шанс знайти видавця?

Трохи спірне твердження, бо я навіть не пробувала 😉 Тому по цьому пункту окремо зазначу, що це припущення: велика частка україномовних видавництв знаходиться у стані становлення та пошуку власної авдиторії. Тому вони здаються більш відкритими, не зациклюються на прокрустовому ложі власних “лінійок”.

Україномовна письменницька тусовка привітніша до новачків, у ній вищий рівень взаємодопомоги

Це теж особисте враження. Жорстку критику можна зустріти будь-де, але в цілому фон україномовних конкурсів, приміром, менш повчальний та зверхній до авторів, які ще тільки вчаться, і в яких ще не все виходить. 

В цьому дописі я не буду вдаватися до подальшого аналізу. Хочу залишити кінцівку відкритою.

Наостанок зауважу лише, що кортить, аби вагомим аргументом для тих, хто думає перейти, став би пункт про реальну копійчину, яку можна заробити україномовною творчістю. Проте поки що це не так. Поки що ринок сучукрліту – це радше ринок можливостей, аніж ринок сталого заробітку. І це чудово. Хоча і не дуже весело для письменницького гаманця 😉

Поділитися

Інші статті з цієї серії:

Як російськомовному автору почати писати українською. Частина 2. Зміна культурної парадигми

Головна причина утруднень в писанні українською полягає в тому, що російськомовний автор не ідентифікує себе з українським культурним дискурсом. Як із цим можна впоратися?

Читати далі »

2. Як сталося, що я, російськомовний автор, переходжу на українську

Якщо у попередньому дописі йшлося здебільшого про позитивну мотивацію, то в цьому йтиметься про революційну. Ту саму, з канонічного визначення з підручнику історії, коли “низи не можуть жити по-старому, а верхи – правити по-новому”.

Читати далі »