Синдром самозванця, або Як повірити в себе
Як подолати внутрішнього цензора / критика / редактора і не кинути писати? Навіть більше – як наважитися виставляти аудиторії свої твори?
Категорія: Блог
Писати про своє, або Локальні тексти
Вираження локальної ідентичності у нашій літературі – питання, яке давно перезріло – але, на щастя, нарешті почало вирішуватися. Проте все ще недостатньо активно, ще й з купою “проблем росту”
Потраплянці в літературу, «мережатурі» та кіно. Спроби класифікації
В коментарях до конкурсних оповідань були виникали питання «Та хто ж такі потраплянці?» Спробуємо розібратись. Перше, що треба зазначити: потраплянці – не жанр (і не […]
Криза жюльвернізму в науковій фантастиці
Нижченаведене є суто моє спостереження та розмірковування на тему того, що я помітив та, можливо, вигадав. Тому я запрошую до дискусії, а не до прийняття […]
“Шевченко вже народився генієм, а в тебе ось чергова трійка за твір”: чому письменнику варто заново переосмислити шкільний курс з літератури
З уроків української літератури ми часто виносимо дивні і суперечливі знання. Наприклад, у багатьох учнів складається враження, що Справжні Письменники або Поети вже народжуються “готовими геніями”. Он, взяти хоча б Шевченка: ріс у родині незаможних селян, а вже “коли тринадцятий минало” — сидів у своєму калиновому курені, писав вірші в саморобну книжечку… Але не все так просто.
Отже, ви подали оповідання на конкурс: робота з відгуками читачів
Надіславши твір на конкурс, автори-новачки хвилюються з двох причин: “приймуть — не приймуть” або “проголосують — не проголосують”. Але по ходу гри обов’язково виникає і третя, серйозніша причина для неспокою: відгуки читачів. Чи варто занепадати духом, якщо оповідання лають? Чому конструктивна критика — це благо? І чи варто автору переписуватися з читачами? Давайте розбиратися разом!
Ці нудні та нецікаві наука і техніка
Ми живемо в техногенному світі, але наскільки глибоко пов’язані з ним не як споживачі? Інсайдерська сповідь від літератора-інженера.
2. Як сталося, що я, російськомовний автор, переходжу на українську
Якщо у попередньому дописі йшлося здебільшого про позитивну мотивацію, то в цьому йтиметься про революційну. Ту саму, з канонічного визначення з підручнику історії, коли “низи не можуть жити по-старому, а верхи – правити по-новому”.
36 — чудовий вік для старту, або Чи варто починати писати після довгої вимушеної паузи в житті
Не писати, адже “надто пізно”? Не писати, бо “не проштовхнешся” у велелюдний світ сучасних авторів? Писати до шухляди? Писати, і на загал!