27 Листопада, 2022

Замітки на полях конкурсу “Вийти за межі”

Від Пекур Катерина

Перш ніж ви прочитаєте ці короткі відгуки, хочу зауважити: у них аж ніяк не викладена істина в останній інстанції. Ба більше: знаю, що по ряду позицій інші судді мають геть протилежні думки. Тож як складуться підсумкові бали, не маю ані найменшого уявлення.

Я хотіла було написати розгорнуті рецензії на кожну повість, але відключення світла і решта обставин примушують обрати саме такий формат. Отже, тримайте короткі відгуки на прочитане, у приблизному порядку читання, приправлені відсебятиною і таким іншим))

Спойлерів (майже) не буде!

 

*****

ІРЕН

 

Синопсис обіцяв досить динамічну і цікаву історію, і вона для мене такою і виявилася. Там є розслідування, таємниці, загрози життю. Також свої секрети мають більшість героїв. Героїв оточує складний фантастичний світ. Я оцінюю такі якості, як вкрай круті і позитивні.

 

На жаль, негативних тут теж не бракувало. Бо про устрій описаного світу я найбільше дізналася з синопсису, а не з тексту. Єдина спроба послідовно пояснити читачу сеттинг зустрічається аж на останній чверті повісті. Про те, що герой – не просто собі член елітної родини із надздібностями, а прямо реально король (який здимів з дому на багато років! ну фу, – подумала я) я раптово дізналася на останній третині тексту (і дуже, дуже здивувалася). Для мене так і не стали зрозумілими стосунки Анти з Федерацією; і те, що ж такого травматичного сталося з Джеральдом у його мандрівках, і чому це сталося; і те, яку роль у тому грала його льотна команда; і навіть те, чи вони літали фізично, чи віртуально; і те, навіщо люди на Анті ходять у Вежу і чим це для них так важливо; і чому для цього є обмеження по віку і, здається, статі; і ще багато чого.

Скаже чесно: для мене “текст з високим порогом входу” – це не текст, перевантажений наукою, а історія, в якій ніяк не стає зрозуміло, як це все працює і що з цього має значення, а що – просто цікаве тло. В результаті ти не можеш добрати, чи усі ці загадковості і непоясненності мають стосунок до смерті Ірен, чи ні? Більше того: ти не можеш добрати, а в чому ж розв’язка? Бо більшу частину інформації, подану тобі протягом читання, ти не можеш скласти у струнку картину.

Ще є русизми. Усі сучасні українські автори (і я теж!) чули цей закид, і найчастіше він означає “я побачив у тебе пару діалектизмів та/або помилок”. Але тут русизмів, на жаль, направду багато (не лише слів, а питомо російських конструкцій і закінчень). Автор вочевидь лише недавно почав писати українською. Всі ми були у такому стані, тож це ніяк не гріх, а задача. Хороша редактура це легко виправить. Але є над чим працювати: словники, вичитка тексту носіями і таке інше.

Маю також зауваження з розряду смаківщини: це тотально англомовні імена героїв. Здається, таке пасувало текстам років 20-30 тому, але не зараз. Але зауваження з розряду смаківщини – це не об’єктивні вади тексту, а таки дуже суб’єктивні судження.

В цілому можу сказати, що мені дуже прикро за цю історію, яка могла би в моєму рейтингу посісти набагато вище місце (бо в принципі містить усе, що я люблю, і я її читала із цікавістю!). Мені здалося, що це частина якогось великого проекту, над яким автор працює не перший десяток років. Й у спробі розповісти коротку історію з нього автор випустив з уваги, що даний світ глибоко, в деталях відомий йому – але геть невідомий читачам.

 

****

ТІНЬ ІНКВІЗИТОРА

 

В повісті є цікава альтісторія і внутрішня міфологія, кілька симпатичних героїв. Написано все досить грамотно, хоча й не без багів, але я не вважаю це страшним гріхом. З чисто особистих симпатій хочу відзначити легенду про відьму Марушу, яка мене прямо зачепила.

 

Але мушу сказати, що автор схитрував, подавши “Тінь” на конкурс. Даний твір не є завершеною історією, і з цього витікає ряд проблем. Приміром, завершена арка в книжці аж одна – це досить коротка історія зі Славкою (яку можна було би вмістити в оповідання). Все інше: довга експозиція, яка займає чималу частину твору, купа подій по дорозі в Київ, купа натяків і обставин і, врешті, гачок у фіналі – стосуються “великої арки” (роману чи циклу повістей). Це могло би бути цікавим, якби не факт, що більшу частину твору ми читаємо про події, що нікуди не ведуть, не рухають сюжет _конкретно цієї повісті_, не мають розвитку і зависають і повітрі. Тобто вони, мабуть, рухають сюжет потенційного великого твору, але ми бачимо лише його малу частину, тому я лишилася геть невдоволеною. Мені не запропонували навіть проміжної розв’язки “великої арки”, на жаль.

Якби скоротити історію до порятунку Славки – то, приміром, експозиція, яка пояснює місце і поведінку героя (навчання, випробування, роботу з інквізитором тощо), мала би бути разів в 10 коротшою (без розмов студентів у корчмі, роздумів, дрібних деталей іспиту, ночівлі в покинутій хаті, де нічого не відбувається, детального опису служби тощо).

 

*****
НАЙКРАЩИЙ КІНЬ У СВІТІ

 

Історія, що приємно мене вразила. Геть не настільки динамічна, як я люблю – але із соковитою, живою мовою, з глибоким знанням матеріалу (скільки цікавих слів і виразів, які жирні подробиці в царині коневодства, випасу овець і не тільки!) Це історія, в якій я не читала синопсису (на той момент я геть не мала зв’язку, щоб його викачати)), тому десь до половини повісті я очікувала геть іншого розвитку подій, ніж сталося насправді. Здавалося, що перед нами буде історія дорослішання – може, трошки нудна за динамікою, але вкрай цікава і пізнавальна (так, я вже казала про це, але тут можна й повторитися! я прямо насолоджувалася потоком інформації!) Але вийшло геть не так – вигулькнула і таємниця, і розслідування, і кілька додаткових мертвяків – і, врешті, політична і історична драма, що перегукувалася із сучасністю.

Не доберу, за що би покритикувати “Коня”.

Хіба що деяку смаківщину викотити: я не надто сильно люблю козацьке фентезі і всю цю тему з характерниками. Але автор ну прямо красиво це зробив, і вийшла добротна, міцна, гарно зроблена історія від знавця справи.

*****

ЗЛИВА

 

Історія, що справила на мене сильне емоційне враження. Геть невелика – радше велике оповідання, ніж повість – але із сюжетними ходами і тропами, до яких я сама маю схильність (приміром, у мене в одному романі летюча істота теж проникає у вікно до героя, котрий вважає тую істоту ворогом)).

В “Зливі” майстерно передана атмосфера напруги, що наростає, пригніченості і невідомості. Героїня долає загрозливу ситуацію, в якій опинилася, робить вибір, починає підозрювати, що світ геть не такий однозначний, як її вчили – і так воно й стається. Навіть з надлишком не такий.

З недоліків мушу назвати таке. Синопсис написаний не надто вправно і справляє радше негативне враження про текст (це не єдиний приклад на цьому конкурсі, на жаль, але так, писати синопсиси треба вчитися; я й про себе не певна, що вмію робити це достатньо гарно). Лишилося незрозумілим, чому дорослі (наскільки я зрозуміла) знають таємницю міста, але тотально мовчать. Ну ок, їм соромно визнати, в яку фігню вони влипли, але має бути певний тиск обставин, щоб ніхто, ніколи, ніде не проколовся! Також дещо зажований фінал, забракло і подробиць про навколишній світ, і певного розвитку героїнь (хоча до ліміту знаків було ще дуже далеко, і це можна було би написати).

Попри це, я все ж високо оцінюю цю історію.

*****

ТРЕТЯ КЛЯМКА

 

Скажу відразу: це одна з двох повістей на конкурсі, про героїв яких я би хотіла читати довгий цикл. От щоб такого був стосик: пригоди головгера у місті, розслідування під час навчання, таємниця біля нової хати, головгер знову рятує Секлету… і так 30 томів))) Нам категорично не вистачає такого на ринку, якщо хочете знати мою приватну думку! 🙂 Милих затишних розслідувань вбивств потойбічних істот, які неспішно провадить трошки наївний, але кмітливий персонаж.

Також це перша на моїй пам’яті книжка, в який прийом “а скажіть, професоре?” (або ж “лекторій”) не викликала у мене люті і нудьги. Бо тут, о диво, він доречний – якщо Секлета не пояснить хлопцю устрій навколишнього світу, то малий (у своїй кришталевій наївності) не здогадається, що із загальновідомих у його селі речей є геть не звичним – ба навіть лякаючим! – явищем для решти світу.

В книжці багато цікавого міфологічного матеріалу. Може, не надто оригінального, але в цілому щільність міфу така, що це прямо круто. Гарно придумана і вписана місцева релігія. Ну і головгер-казкар – це прекрасно. Він сам по собі є міфічним героєм (старший син казкаря, який не успадкує справу батька і мусить піти у мандри, щоб знайти себе), він осмислює події через міф, а Секлета взагалі робить висновки завдяки аналізу міфів, що просто красиво.

 

Повість, звісно, потребує редактора, бо є певні баги, помилки й незугарності. Але ну таке, не страшно.

Зі смаківщини: мене розчарувало те, ким виявилася графиня. Бо з натяків (приміром, про спалахування гніву і про те, що від когось й кісток не лишилося) я вже було вирішила, що вона дракон)) Хлопець цілком міг вважати це ще одним загальновідомим фактом, про який не варто й говорити чужинцям, бо графині ж повсюдно такі!)) Но ніт, вона не дракон, а шкода!

*****

ЗОЛОТЦЕ

 

З міфічного середньовіччя у кіберпанк, і у нас на столі виникає “Золотце”.

Повість жвава, динамічна, насичена подіями. Із сетингом все більш-менш зрозуміло, хоча (як на мене) трошки “повітря” і пояснень би не завадило ввести. Факт, що події відбуваються в Києві, грає у сюжеті настільки незначну роль, що це можна і не помітити – хіба що через деякі жарти і натяки. В цілому перед нами досить типовий кіберпанк – із ворожою корпорацією, бунтівними групами хакерів, зі сполученнями деградації і високих технологій. Але й не без гумору, не без підліткових почуттів, не без несподіваних поворотів і деталей. Я би сказала, що це досить прикольна історія.

 

Текст теж потребує літредактора, бо є провисання, не дуже вправні речення і таке інше.

Проте загалом враження у мене гарні.

*****

В’ЯЗНИЦЯ ЗАБОРОНЕНИХ ДАРІВ

Попри правило спочатку похвалити, а тоді критикувати, мушу визнати, що дана історія мені геть не зайшла. Ані за технікою написання, ані за сюжетом. Світ здався мені дуже дивним і не надто життєздатним, стосунки героїнь, приміром, зі своїми підопічними – токсичними. Коротше, я так і не змогла співпереживати цій історії. Можливо, я просто не читач цього тексту – сподіваюся, серед решти журі такі знайдуться.

*****

ТІНІ

 

Історія з детективом, старими вуличками, покинутими домами і таємницями – для мого смаку це прямо супер сполучення. Хід з реальністю, яка зникає за певних умов – прямо дуже цікавий. Ну і тема, яку автор піднімає у книжці – про насильство над жінками та дівчатами, яке ніби є “невидимим” для суспільства – серйозна і потрібна.

 

Але мушу визнати, що це ще одна повість, де я мусила перечитати синопсис, щоб розібратися з текстом (спойлер: ні, так і не розібралася). Бо врешті заплуталася у послідовності того, що сталося із Сальваторе, Андре і дівчатами. Окей, дещо зрозуміла, але не все. Тож коли герої опинилися у закинутому будинку, і Сальватор сказав, що зараз все пояснить, я гукнула: “О! Зараз мені все розжують!” Але автор тільки зазначив, що Андре його вислухав і вразився. Аааа! Ну прикро!

Також я зачепилася за невиправдано затягнуті діалоги. Часто було враження, що вони нікуди не ведуть і не рухають сюжет, герої тільки обмінюються репліками про життя. Якщо це було не так, бо автор не зміг мене у цьому переконати, на жаль. Особливо прикро це в експозиції, бо її сюжетне навантаження я не дуже зрозуміла. Так, нам представляють героїв, але що з дівчиною, до якої підходив Андре? Вона теж зникла, як підлітка з бірюзовим волоссям і Карла? Якщо так, то я ледь про це здогадалася, і то не певна, чи це так.

Зі смаківщини: мені було дуже важко читати епізоди з Катею. Хоча я себе до того примусила, сподіваючись знайти там ключ до таємниць Андре і Сальватора.

Коротше, я з сумом мушу оцінити цю історію набагато менше, ніж хотілося би. Знову ж таки сподіваюся, що я просто “не той” читач.

*****

НЕ ШКОДУЙТЕ ВИДРЕСУВАНИХ СОБАК

 

Це друга повість серед підсудних, про героїв якої я хотіла би цикл.

Деякі колеги-судді зауважували, що “Собаки” – навіть не фантастика, бо деякі тоталітарні країни уже “успішно” впроваджують систему, дуже близьку до описаної. Ок, ще не за ознакою хвороб (наскільки мені відомо), але близько.

Проте вся ця соціалка в книжці йде фоном (хоча й причиною теж), а на першому плані у нас детектив, гумор (я особливо ржала з чучела пелікана))), вибухові драматургічні конфлікти, яскраві герої, які не лізуть в кишеню ані за словом, ані за ділом, гарний емоційний катарсис і багато чого ще.

Я би хотіла прочитати цикл книжок про пригоди Моллі і її напарника, ну правда. Бо Моллі прекрасна у своєму малиновому светрі, з усіма своїми мелодрамами і вибриками. Моллі має бути багато))

 

Зауваження чисто технічні: окремі баги, помилки і таке інше. Ну і з синопсису у мене виникло враження, що я зараз читатиму ретелінг “Етюда в багряних тонах” К. Дойля. Це не те щоб претензія, але радше замітка на полях. Можливо, такий намір у автора й справді був, бо у книжці є всі архетипи шерлокіани: похмурий світ, відсунутий на другий план оповідач-помічник, харизматичний соціопат-детектив та покровитель з офіційної поліції.

*****

КОСМІЧНІ ЗОМБІ

 

Динамічна історія з таємницею, вбивствами і героєм, що втратив пам’ять, та ще й від автора, що дуже добре знається на генетиці і вірусології (уважно оглядаю ряди друзів-авторів, які мають відповідну освіту – хто з вас це написав, га?))

Написано технічно гарно. Все це – безперечні плюси повісті.

 

З мінусів же: зависання без відповідей дуже багатьох питань. Що за план мав Гіс (зрозуміло, що знищити марсіві, але як? і навіщо там потрібен був головгер)? Чому Лінза не поїде жити до своїх, але живе серед людей? Окей, деякі речі я – знову-таки, на жаль! – з’ясувала лише з синопсису (приміром, що в місці компактного проживання марсіві дуже кепське суспільство), але синопсис не є частиною тексту, вибачте.

Нам так і не була показана правдива послідовність подій щодо вбивства начальника корпорації. Ми так і не дізналися, яку роль у цьому зіграв Гіс. Герой з Лінзою дещо припустили щодо підміни пам’яті – і все. Коротше, маємо захопливу історію втечі і порятунку (ще й у такому доста постапокаліптичному середовищі), але з відповідями на сюжетні питання для мене склалося не повністю. Через це я мала сильне невдоволення – так, ніби мені пообіцяли цікавинку, але направду не дали нічого.

Зі смаківщини – мушу визнати, що мені геть не сподобалася назва. З таким заголовком я би книжку не купила, ну чесно. Ну тобто назва натякає на значно більш розважальну і поверхневу літературу, ніж те, чим реально є ця історія.

 

*****

Ще раз нагадую авторам, що ми з колегами-суддями сильно розійшлися в деяких оцінках, тому інтрига тільки наростає. Аж цікаво, хто переможе?