4 Березня, 2021

Як російськомовному автору почати писати українською. Частина 1. Сумніви і упередження

Від Сокира
Сокира

Сокира

Вікторія «Сокира» Штепура – знаряддя подвійного призначення (будівельно-руйнівного), має важкий ступінь фобії на «русскій мір». Модераторка сайту, авторка блогу.

Усі дописи

 

Існує певна річ, яка робить нас, мешканців України, унікальними в порівнянні з іншими народами.

Ми живемо в умовах «мовної шизофренії». 

Ні, це не евфемізм і не жарт, а цілком собі наукове визначення, і загалом вельми сумна й небезпечна річ.

Професор Колумбійського університету, мовознавець Юрій Шевчук пояснює: «мовна шизофренія» – це стан, коли у суспільному просторі країни паралельно, в одному й тому ж проміжку часу вживаються дві різні мови.

Ви спитаєте: а хіба погано знати дві мови? Звісно ж, не погано. Навіть добре – і дві, і більше. Але питання в тому, як і за яких обставин їх вживати. Дізнатись докладніше про причини, ознаки і наслідки «мовної шизофренії» ви за бажання можете тут.

Найбільш очевидний наслідок цього стану – відсутність в державі Україна «чистої» україномовної царини. Ані на суспільному, ані на побутовому рівні уникнути втручання російської до мовного простору в нашій країні неможливо ніде. Навіть у найдальших селах, де ніколи не було приїжджих, телеканали і радіо сумлінно транслюють програми зі значною частиною російськомовного контенту.

 Згідно статистичних досліджень, українську мову вважають рідною близько 70% мешканців країни – проте це аж ніяк не означає, що ці 70% спілкуються українською і мешкають в україномовному просторі. Професор Шевчук зауважує ще один дивний соціологічний парадокс, невідомий ніде більше в світі: стан, коли мова мовної меншини (тобто російська) агресивно пригнічує державну мову і мову більшості (українську).

Що ми маємо через це на теренах літератури і в колі тих, хто прагне висловити себе через художнє слово? Ситуацію, при якій значній кількості громадян України набагато зручніше і звичніше писати російською, ніж українською. Це люди, які походять з російськомовних родин або перейшли на російську через тиск зросійщеного суспільного оточення. Серед мешканців Лівобережжя, аж надто містян, таких абсолютна більшість, та й на Правобережжі досі чималенько. Українську вони, звісно, теж знають – бо вивчали її у школі, дивилися телепередачі і фільми з українським перекладом, читали книжки. Але це для них не мова спілкування, а лише мова деякої обмеженої ділянки інформаційного простору.

Чи можуть такі російськомовні українці стати україномовними письменниками?

Російська пропаганда щосили намагається запевнити, що це неможливо. Головний її аргумент – мовляв, у кожної людини є певна «рідна мова», якою вона думає, і лише цією мовою вона здатна створити щось вартісне на теренах художньої літератури. А будь-яка інша мова, навіть досконало вивчена, начебто може використовуватись у побуті або публіцистиці, але не у тому, що йде «від душі».

Насправді це нісенітниця. І легко здогадатись, ким і навіщо вона розповсюджується.

Тим, хто мріє зберегти в Україні російський вплив, надзвичайно важливо утримувати українців у російському мовному просторі. А для цього необхідно запевнити їх, що коли вони вже під впливом обставин стали російськомовними, то приречені залишатися такими довіку.

Проте це зовсім не так. І для цього насправді не потрібно вдаватись до «насильства над собою». Це цілком можливо зробити у режимі цікавої інтелектуальної розваги, яка не лише значно розширить ваше сприйняття, але й зробить суттєво потужнішими творчі можливості. Ті, хто вже подолав цей шлях, одностайно це підтверджують!

Отже, ви є патріотом України і хочете писати українською, але мова вашого мислення – досі російська. Що потрібно зробити, щоб стати фаховим українським письменником?

Вам знадобиться послідовно виконати наступний план.

  1. Позбутися сумнівів і упереджень, які гальмують перехід на українську на підсвідомому рівні.
  2. Змінити культурну парадигму.
  3. Перейти з теорії до практики.
  4. Поринути в творчість.

Розглянемо кожен щабель цього плану дій окремо.

 

Сумніви і упередження

 

Коли ви придбаєте новий для себе високотехнологічний гаджет – що робите спочатку? Звісно, можна одразу почати щось клацати, але краще все ж таки почати з читання інструкції. І якнайперше зазирнути у той розділ, де написано, чого робити не варто.

Українська мова – це ваш високотехнологічний і вельми хитромудрий прилад, за допомогою якого ви збираєтесь створювати витвори літературного мистецтва. Але для цього треба оволодіти нею на гідному рівні і навчитись використовувати весь обсяг її можливостей. Якщо ви цього не зробите, то будете схожі на дизайнера, який замість того, щоб користуватись всім різноманіттям можливостей графічного редактора на кшталт «Фотошопа», здатний з його допомогою лише робити простенькі колажі. Але вочевидь винний у цьому не «Фотошоп».

Отже, які існують найпоширеніші упередження, здатні суттєво ускладнити процес опанування мистецької української?

 

  1. Українська мова схожа на російську, тому розібратись із нею просто

Уявлення про схожість виникає у громадян України лише тому, що обидві ці мови їм добре знайомі. Насправді відмінність вельми значна. Відомо, що мешканці РФ, які ніколи раніше не чули українську, взагалі не спроможні її розуміти. Ви вважаєте, що, аби добре писати українською, треба просто замінити всі російські слова у тексті українськими і не робити граматичних помилок? Ні, так не вийде! Це почасти працює у простих, стилістично невибагливих текстах з простими короткими реченнями і обмеженим словниковим запасом. Але якщо ви прагнете чогось літературно складнішого, то спроба механічного перекладу дуже вас розчарує.

 

  1. «Я вчив українську у школі (виші) та читав нею книжки. Вважаю, що знаю її достатньо, аби мати змогу нею писати»

Прикро, але навряд.

Головна складність полягає ось у чому. В усі роки Незалежності державна мовна політика була спрямована на те, щоб при вживанні української в суспільному просторі ретельно уникати складних, питомо українських мовних зворотів – бо «інакше не зрозуміють». При складанні текстів для новин або перекладі фільмів здебільшого використовують синоніми і мовні конструкції, максимально наближені до російських – так само, як робили ще за часів пізнього СРСР. Навіть досі україномовний контент часто-густо створюють російськомовні редактори і сценаристи, для яких вживання української – лише докучливе «ускладнення роботи». Геть усі сучасні шкільні підручники з української мови також написані так званою «радянською українською» – тобто максимально спрощеною і наближеною до російської, часом навіть з відвертим вживанням русизмів.

Отже, навіть маючи відмінні шкільні оцінки з мови і споживаючи україномовну медійну інформацію, ви насправді знатимете справжню літературну українську вельми обмежено. Досвід свідчить, що школярам, які вчаться «радянською українською», важко самостійно читати і сприймати класичну українську літературу – адже значна кількість слів у цих книжках їм не знайома і погано зрозуміла. Запитайте випускника української школи в російськомовному місті, що таке «лиштва», «лутка», «тиньк», «риштак», «віхтик» – і, якщо він не має україномовних бабусь-дідусів, то напевне не відповість. А це найпростіші побутові речі, які щодня поряд! Проте згадок про них у шкільних підручниках немає.

Якщо ви є завзятим читачем української літератури, ваш мовний запас, звісно, стане значно ширшим. Але… лишиться пасивним. Ви будете все розуміти в чужих текстах і навіть щиро тішитись мовною вправністю авторів, але коли спробуєте висловити українською власні думки і ідеї – з подивом збагнете, що не здатні згадати більшість потрібних вам слів. Хоча «десь щось таке було»…

Через це ви напевне дійдете цілком логічного наступного висновку:

 

  1. «Якщо вже так склалось, що я є російськомовним, думаю російською і вмію добре висловлювати нею думки на папері – то варто писати художні твори російською, а потім перекладати українською»

Вітання! Це перший крок до вашого перетворення з російськомовного на україномовного автора! Проте лише перший – а попереду ще марафонська дистанція. І якщо ви вважатимете, що цей перший крок одразу приведе вас до фінішу, то це велика помилка. За цим першим мусить бути ще багато кроків. І якщо ви їх не зробите, то ніякого фінішу – тобто, якісного літературного тексту українською – не побачите.

В чому головна причина складності перекладу з російської на українську для аматора цієї справи? Те, що українська – це не «російська українськими словами». Це ІНША мова, яка має власні структурні особливості у будові речень, ритміці, чергуванні голосних-приголосних, відмінюванні – вже не кажучи про вживання синонімів, ідіом, жаргонізмів, діалектизмів і інших речей, вкрай важливих для створення якісного літературного твору.

Тим, хто має філологічну освіту, пощастило, вони принаймні мають уявлення про лінгвістичні складові мови. А якщо ні? Перший досвід аматорського перекладу майже стовідсотково завершиться створенням опусу, сповненого перлів на кшталт «віконної рами», «дверної ручки», «пивного заводу», «банки з огірками», «йшов по вулиці» і чогось подібного. Плюс відсутність кличного відмінку і чимала кількість русизмів, які ви навіть не помітите, поки хтось інший не підкаже, бо вони здаються вам цілком звичними словами.

Перечитавши те, що у вас вийшло, ви помітите, що вправний, збалансований і емоційний російський текст раптом перетворився на кострубате чудовисько, яке має мало спільного з першоджерелом. Тобто, виникає відчуття, що щось не так. Дивно, адже в інших українських авторів, творчість яких вам подобається, начебто все виглядає краще. Але як це виправити цю кострубатість у власному творі, ви збагнути не можете. Лізете до словників, намагаєтесь використати інші синоніми, переставляти слова у реченнях. Начебто трохи кращає, але… все одно не те. Російський текст був вочевидь ліпший.

І що з цим робити? Вам напевне спаде на думку одна з трьох наступних ідей.

 Ідея №1: «Мені потрібен фаховий перекладач».

Слушно. А якщо вам треба кудись терміново презентувати цей твір і нема часу копирсатись із ним самотужки, то це взагалі єдиний дієвий варіант.

Проте при всій своїй зручності він має два «підводні камені», про які обов’язково варто пам’ятати.

Перше: якщо перекладач справді фаховий, то він максимально збереже у перекладі настрій і мовні особливості оригінала. Тобто, чим кращою і виразнішою є ваша російська, тим більше буде помітно, що це саме переклад з російської, а не оригінальний український твір.

Друге: вам особисто це не додасть жодного вміння у вживанні літературної української. Спостерігаючи, як атлет тягає штангу, ви власні м’язи не натренуєте. Хіба запам’ятаєте кілька корисних технічних елементів – але це й усе. Щоби накачати власні м’язи, вправлятись із штангою треба власноруч.

Ідея №2. «Мабуть, українська мова не придатна для зображення тонких драматичних і емоційних нюансів». Пам’ятаєте, була така редакторка серіалів на одному з телеканалів, яка усіх запевняла, що українська мова придатна лише для комедій, а драми треба знімати лише російською? Або: «Українська мова спонукає до поетичних багатослівних описів і не пасує, коли треба зобразити динамічний розвиток подій» (траплялись і такі перли).

Єдине, що на це можна відповісти – що поганому танцюристу відомо що заважає.

Насправді українська мова значно складніша, яскравіша і синонімічно багатша за російську. В російській семантичне різноманіття забезпечують переважно суфікси і префікси при спільних універсальних коренях, а в українській вживається величезна кількість різно-кореневих синонімів, кожен з яких має власний відтінок значення. Наприклад, якщо вашому героєві у творі знадобиться когось «бити», то доведеться обирати з 45 синонімів. А позаяк вони усі мають різні відтінки значень, то ще треба вміти визначити саме те слово, яке найточніше відповідає ситуації! І не втулити негодяще, бо тоді текст виглядатиме щонайменше кумедним.

Тобто, онде вони, усі потрібні «драматичні і емоційні нюанси»! Але для цього, звісно, знання мови на рівні шкільного підручника не вистачить. Саме до цього лексичного різноманіття митцям, які мають лише досвід написання російською, зазвичай пристосуватись найважче.

Московський імперський дискурс, який і зараз активно просувається в нашій країні і панує  в багатьох головах, ретельно приховує очевидний факт: українська мова насправді значно краще придатна для літературної творчості, ніж російська з її важкими, бюрократизованими лексичними конструкціями і обмеженою кількістю синонімів. Не дивно, що колишні російськомовні автори, які почали писати українською і добре розкуштували її художні можливості, категорично відкидають навіть думку про повернення до російської. Вислів, який зустрічається серед них найчастіше: «Українська мова – це наркотик»!

Ідея №3. «А може, облишити все як є? Зрештою, в Україні багато російськомовних, читатимуть і так…»

Як то кажуть в американських фільмах – дуже погана ідея. Найбільш невдала з усіх можливих. Чому? Тому що мова – це не лише засіб спілкування, але й цілком певна культурна й ментальна матриця, а також одна з найбільш ефективних видів зброї і засіб ідентифікації «свій-чужий». Намагання деяких російськомовних українців ставитись до російської мови так, ніби «вона теж наша», насправді хибні й вкрай небезпечні.

Ні, звісно, вас ніхто ні до чого не змушує. У нас демократія. Але зважайте на те, що твори українських авторів, написані російською, не вважаються надбанням української культури. Вони є доданком до російської культури – тобто, культури ворога і окупанта. І це стверджують не якісь  там «непримиренні бандерівці», а цілком сучасна, інтернаціональна і неупереджена наука культурологія. Тому, якщо після цього вас чомусь почнуть вважати другом виключно особи з електорату ОПЗЖ – не дивуйтесь.

 

  1. «Я не вмію розмовляти українською, бо мешкаю там, де немає україномовного середовища і можливості для мовної практики (в агресивному російськомовному осередку або за кордоном). Але непогано знаю українську на рівні сприйняття і читання. Чи можу я за таких умов навчитись добре писати українською?»

Так, можете. Вміння читати і писати – трохи інша навичка, ніж уміння розмовляти. Деяка складність полягатиме у тому, що вас не надихатимуть зразки живої побутової мови у довкіллі. Але за бажання їх можна відшукати і в Інтернеті.

 

  1. «Я непогано знаю українську, але думаю все одно російською. І коли пишу, то подумки перекладаю з російської на українську. Чи так буде завжди?»

Ні. Міф про те, що людина може думати лише тою мовою, до якої звикла змалечку, не відповідає дійсності. Це підтверджує досвід багатьох поліглотів. Вони не перекладають подумки з однієї мови на іншу, а певним чином «перемикають» свідомість. Звучить трохи дивно, але насправді навчитись цьому не дуже важко.

Отже, з сумнівами розібрались. Що далі?

 (продовження див. у статті «Зміна культурної парадигми»).

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram

Інші статті з цієї серії:

Як російськомовному автору почати писати українською. Частина 2. Зміна культурної парадигми

Головна причина утруднень в писанні українською полягає в тому, що російськомовний автор не ідентифікує себе з українським культурним дискурсом. Як із цим можна впоратися?

5
Читати далі »

2. Як сталося, що я, російськомовний автор, переходжу на українську

Якщо у попередньому дописі йшлося здебільшого про позитивну мотивацію, то в цьому йтиметься про революційну. Ту саму, з канонічного визначення з підручнику історії, коли “низи не можуть жити по-старому, а верхи – правити по-новому”.

0
Читати далі »
5