Пекур Катерина
Письменниця, сценаристка, фанатка науки у творчості і навпаки. Лікар у зав’язці. Адмін ФБ-спільноти ЛІТавиці, авторка блогу.
Як ми грали на паркані, або В чому ж різниця?
З попереднього допису вам могло здатися, що я відраджую письменників від кіно-стежки. Хибне враження! Насправді я люблю кіно і щиро бажаю, щоб хороших українських сценаристів ставало більше.
Людина, яка хоч раз занурилася у світ кіно, мабуть, ніколи не вилізе з цього наркотичного дурману Це сьорфінг на океанських хвилях, вічна пригода, адреналінові гірки, виклики, яких ніде більше не зустрінеш. Це світ, де немає нічого постійного, вигадана реальність, які щомиті створюють і змінюють люди: за допомогою клавіатур, дротів, дрилів, викруток, тейпа (о, тейп, звісно, це головне!), оптики, світла, винахідливості, вміння знаходити спільну мову, робочих рукавиць і такої-то матері. Тут все ненасправді – але все може стати легендою. Або зникнути. Ніколи не знаєш наперед.
(і це зараз було «повітря», помітили?))
А ще сценарний досвід – штука, яка вкрай необхідна письменнику.
Як людина, що пише художню літературу, а заробляє сценаріями, мушу визнати, що перебудувати голову з літературного регістра на сценарний (і навпаки) важко. Хоча це теж справа навички.
Письменник, який хоче прийти в сценаристику, має вичавити з себе письменника по краплі. Забути про майже весь інструментарій, яким людина звикла користуватися – крім найбазовіших речей: конфлікту, структури сюжету тощо. Та й писати своє стане тимчасово ніколи.
Ви вже запам’ятали, що сценарій – це технологічний текст.
Він може бути захопливим, може бути круто написаним з літературної точки зору, але для сценариста необов’язково навіть бути грамотним. Типові сценарії повні пропущених ком, граматичних помилок, дефісів замість тире і навіть – о, жах – пробілів перед крапками. Але якщо сценарій технологічний у виробництві, «знімабельний», містить чітку і логічну історію, має цікавого героя з чіткою метою і шляхом, тримає увагу глядача протягом усіх сцен – він піде в роботу і буде оплачений. І дасть високі рейтинги, і прибутки, і нову роботу автору.
Мислення сценариста скероване виключно на побудову такої історії – і відсікає усе зайве.
Тільки головні деталі. Без описів дуба під Аустерліцом і тонких переживань на теплому, ніжному, ледь відчутному липневому вітерці, який торкається руки бабусі Марії, що прилягла після роботи на розпеченому городі.
Тільки шестерні і карданні вали, які рухають машину. Добре прилаштовані, логічні і надійні.
Тому робота в сценаристиці дає могутній левел ап до майстерності письменника. Автор починає бачити сублімовану структуру історії, без якої історія не поїде. Бачити провисання, глави ні про що (де немає події і драматургічного конфлікту), нудні діалоги, непотрібні описи тощо. Автор привчається «кидати цеглину через річку» – тобто відразу намічати головні віхи історії, а вже тоді нарощувати на них м’ясо. З таким досвідом ти легко КОНСТРУЮЄШ будь-яку історію, і вона міцно стоятиме на ногах, і матиме успіх. Сценаристика – це ремесло, і володіти цим ремеслом дуже корисно.
Але проблема в тому, що художня література – це дещо інше. Це НЕ технологічний текст для роботи інших людей, а ДОВЕРШЕНА історія. У ній не буде іншої музики, крім ритму ваших слів, дихання вашого тексту. У ній не буде акторів, які зіграють сум чи радість – це все ви маєте пережити і описати – так, щоб читач відчув над книжкою достоту те саме, що ви запланували. У ній не буде постановників, авторів спецефектів, костюмерів – ви самі маєте створити такий текст, який примусить читача побачити написане перед собою (звісно, без зайвої деталізації – щоб за описом кожного дерева ліс не загубився!). В художньому творі ви і є усією командою, яка зробить «кіно». Ви на самоті працюєте замість усіх людей, яких показують в титрах – хоча, звісно, бажано потім підключити редактора та/або сторонніх бета-рідерів.
З миті, коли сценарій написано, робота над фільмом тільки починається.
Але з миті, коли ви поставите крапку в оповіданні чи романі, оркестр має замовкнути. Уже нічого не потрібно додавати, адвокатувати і пояснювати. Художній текст – вичерпна і завершена річ. Автор мав сказати у ньому все, що мав сказати. Далі за вас говоритимуть слова, які ви написали.
Коли я сіла редагувати (раніше написаний) роман після 2 років у кіновиробництві, то у мене вибухнув мозок. З одного боку, я помітила і виправила купу структурних помилок, які в очі не бачила раніше – і це пішло роману на краще. З іншого – я розучилася користуватися інструментарієм літератури – описами, передачею емоцій інакше, ніж візуально, роботою з ритмом і швидкістю тексту. Це довелося відновлювати, перезбирати в голові заново – на базисі, який мені дала сценаристика. Це нагадувало виконання органної літургії після, гм, гри на паркані палкою. Точніше, після відбивання голого ритму.
Сценарій – це ритм, який ви маєте винайти і відстукати для тих, хто писатиме партитуру для органної симфонії. Але це не просто. Гра на ударних – одна з найскладніших і вимагає прекрасного слуху, так 🙂
От так і робота сценариста аж ніяк не проста, просто має інші, ніж у прозі, інструменти і мету. А вони ще й відрізняються залежно від жанру кіно, формату тощо. Це шлях, як сказав би один кіногерой, і можна ціле життя йти ним, і щоразу бачити, що є куди рости.
Хочете спробувати таку роботу і не боїтеся того, про що ми говорили у попередньому випуску? З чого ж почати? Почнемо говорити про це наступного разу!
Поділитися
Інші статті з цієї серії:
3.2. Ви написали сценарій. Що далі?
Чим торгують на сценарному ринку, якщо не готовими сценаріями? Власне, зазвичай усім, крім них!
3.3. Ви написали сценарій. Що далі?
До кого ми йдемо зі своїм кінопроектом? Це залежить від того, що ми продаємо.
3.4. Ви написали сценарій. Що далі?
Як поговорити з продюсером чи редактором – і бути почутим? Для цього треба трошки «пройтися у їхньому взутті.
3.5. Ви написали сценарій. Що далі?
Яке воно, життя після продажу власного проекту? Це залежить від того, що саме ви продали.