1.5. Сценаристика і як з нею вижити, якщо ви письменник

Як ми грали на паркані, або В чому ж різниця?

З попереднього допису вам могло здатися, що я відраджую письменників від кіно-стежки. Хибне враження! Насправді я люблю кіно і щиро бажаю, щоб хороших українських сценаристів ставало більше.

Людина, яка хоч раз занурилася у світ кіно, мабуть, ніколи не вилізе з цього наркотичного дурману Це сьорфінг на океанських хвилях, вічна пригода, адреналінові гірки, виклики, яких ніде більше не зустрінеш. Це світ, де немає нічого постійного, вигадана реальність, які щомиті створюють і змінюють люди: за допомогою клавіатур, дротів, дрилів, викруток, тейпа (о, тейп, звісно, це головне!), оптики, світла, винахідливості, вміння знаходити спільну мову, робочих рукавиць і такої-то матері. Тут все ненасправді – але все може стати легендою. Або зникнути. Ніколи не знаєш наперед.

(і це зараз було «повітря», помітили?))

А ще сценарний досвід – штука, яка вкрай необхідна письменнику.

Як людина, що пише художню літературу, а заробляє сценаріями, мушу визнати, що перебудувати голову з літературного регістра на сценарний (і навпаки) важко. Хоча це теж справа навички.

Письменник, який хоче прийти в сценаристику, має вичавити з себе письменника по краплі. Забути про майже весь інструментарій, яким людина звикла користуватися – крім найбазовіших речей: конфлікту, структури сюжету тощо. Та й писати своє стане тимчасово ніколи.

Ви вже запам’ятали, що сценарій – це технологічний текст.

Він може бути захопливим, може бути круто написаним з літературної точки зору, але для сценариста необов’язково навіть бути грамотним. Типові сценарії повні пропущених ком, граматичних помилок, дефісів замість тире і навіть – о, жах – пробілів перед крапками. Але якщо сценарій технологічний у виробництві, «знімабельний», містить чітку і логічну історію, має цікавого героя з чіткою метою і шляхом, тримає увагу глядача протягом усіх сцен – він піде в роботу і буде оплачений. І дасть високі рейтинги, і прибутки, і нову роботу автору.

Мислення сценариста скероване виключно на побудову такої історії – і відсікає усе зайве.

Тільки головні деталі. Без описів дуба під Аустерліцом і тонких переживань на теплому, ніжному, ледь відчутному липневому вітерці, який торкається руки бабусі Марії, що прилягла після роботи на розпеченому городі.

Тільки шестерні і карданні вали, які рухають машину. Добре прилаштовані, логічні і надійні.

Тому робота в сценаристиці дає могутній левел ап до майстерності письменника. Автор починає бачити сублімовану структуру історії, без якої історія не поїде. Бачити провисання, глави ні про що (де немає події і драматургічного конфлікту), нудні діалоги, непотрібні описи тощо. Автор привчається «кидати цеглину через річку» – тобто відразу намічати головні віхи історії, а вже тоді нарощувати на них м’ясо. З таким досвідом ти легко КОНСТРУЮЄШ будь-яку історію, і вона міцно стоятиме на ногах, і матиме успіх. Сценаристика – це ремесло, і володіти цим ремеслом дуже корисно.

Але проблема в тому, що художня література – це дещо інше. Це НЕ технологічний текст для роботи інших людей, а ДОВЕРШЕНА історія. У ній не буде іншої музики, крім ритму ваших слів, дихання вашого тексту. У ній не буде акторів, які зіграють сум чи радість – це все ви маєте пережити і описати – так, щоб читач відчув над книжкою достоту те саме, що ви запланували. У ній не буде постановників, авторів спецефектів, костюмерів – ви самі маєте створити такий текст, який примусить читача побачити написане перед собою (звісно, без зайвої деталізації – щоб за описом кожного дерева ліс не загубився!). В художньому творі ви і є усією командою, яка зробить «кіно». Ви на самоті працюєте замість усіх людей, яких показують в титрах – хоча, звісно, бажано потім підключити редактора та/або сторонніх бета-рідерів.

З миті, коли сценарій написано, робота над фільмом тільки починається.

Але з миті, коли ви поставите крапку в оповіданні чи романі, оркестр має замовкнути. Уже нічого не потрібно додавати, адвокатувати і пояснювати. Художній текст – вичерпна і завершена річ. Автор мав сказати у ньому все, що мав сказати. Далі за вас говоритимуть слова, які ви написали.

Коли я сіла редагувати (раніше написаний) роман після 2 років у кіновиробництві, то у мене вибухнув мозок. З одного боку, я помітила і виправила купу структурних помилок, які в очі не бачила раніше – і це пішло роману на краще. З іншого – я розучилася користуватися інструментарієм літератури – описами, передачею емоцій інакше, ніж візуально, роботою з ритмом і швидкістю тексту. Це довелося відновлювати, перезбирати в голові заново – на базисі, який мені дала сценаристика. Це нагадувало виконання органної літургії після, гм, гри на паркані палкою. Точніше, після відбивання голого ритму.

Сценарій – це ритм, який ви маєте винайти і відстукати для тих, хто писатиме партитуру для органної симфонії. Але це не просто. Гра на ударних – одна з найскладніших і вимагає прекрасного слуху, так 🙂

От так і робота сценариста аж ніяк не проста, просто має інші, ніж у прозі, інструменти і мету. А вони ще й відрізняються залежно від жанру кіно, формату тощо. Це шлях, як сказав би один кіногерой, і можна ціле життя йти ним, і щоразу бачити, що є куди рости.

Хочете спробувати таку роботу і не боїтеся того, про що ми говорили у попередньому випуску? З чого ж почати? Почнемо говорити про це наступного разу!