23 Грудня, 2020

1. 1. Сценаристика і як з нею вижити, якщо ви письменник

Від Пекур Катерина
Пекур Катерина

Пекур Катерина

Письменниця, сценаристка, фанатка науки у творчості і навпаки. Лікар у зав’язці. Адмін ФБ-спільноти ЛІТавиці, авторка блогу.

Усі дописи

Цією статтею ми починаємо серію дописів з порадами, цікавими інсайдами і іншою інформацією для авторів.
Цикл “Сценаристика і як з нею вижити, якщо ви письменник” буде присвячений особливостям сценарного мислення, можливостям і труднощам, які чатують на цьому шляху – навіть якщо ви досвідчений письменник!

Отже,

Чому кіно?

Заробити літературою в нашій країні можуть одиниці. Тобто одномоментно підзаробити можна, а от роками писати «нетлінку» з видом на, приміром, львівські дахи, поки на ваш рахунок крапають щедрі роялті – видиво з царини фентезі. Прагнути до цього, безумовно, треба. Але ринок наразі так влаштований, що роман, над яким ви працювали 5 років (нормальний час для ґрунтовного твору, буває й набагато більше) може принести вам славу – і грошовий еквівалент скромної зарплати. Пара авторів на всю Україну видаються тиражами в десятки тисяч (і це не 90, а 30!) і можуть дозволити собі частково жити на роялті, але й вони одночасно заробляють деінде. Причин тому багато: стан економіки й видавничої сфери, кількість книгарень, культура читання тощо.

Отже, перед багатьма людьми, що мають талант вигадувати історії, постає питання: як монетизувати свої здібності? Є кілька шляхів. Найочевидніший (і найгірше оплачуваний) – копірайтинг, для якого, втім, письменницькі навички потрібні найменше. Крім того, є геймдевелопмент (геймдев) – участь у створенні комп’ютерних ігор, де автор-сторітелер має будувати розгалужені сценарії подій, характери персонажів тощо. Для цього треба розуміти специфіку і дизайн ігор. Сторітелінгу у геймдеві буде присвячено окремий допис у нашому блозі.

Третій популярний (і напозір легко досяжний) шлях – сценаристика. Сценарист й справді може заробити швидше, ніж письменник, і один мій товариш-автор навіть зітхав, що «люди йдуть в кіно і не повертаються». Звісно, не повертаються. Бо сценарист-то якраз може прожити зі своєї праці – звісно, радше в галузі «серіалобудування», а не повного метра.

Закони драматургії одні й ті самі, та й що там писати у тому сценарії – одні діалоги, що я, п’єс не бачив?

Але пропоную вам забути думку, що ви заввиграшки писатимете сценарії, бо вже є відомим і прокачаним автором. Особливо, якщо ви ним є. Натомість давайте поговоримо про те, чим (і чому) відрізняється створення сценаріїв від написання літературного твору, а мислення сценариста – від мислення письменника, чому це категорично різні речі, які при цьому стоять на спільному ґрунті – і як не збожеволіти (закреслено) вижити, якщо ви стали на цей шлях?

 

Почну я все ж з подібності. І літературний твір, і сценарій (фільму чи гри) справді базуються на універсальних правилах драматургії. Арки героїв, шлях персонажа, експозиція-розвиток-кульмінація-розв’язка – ці та інші поняття (як би їх не називали різні посібники та автори) спільні для цих «двоюрідних» сфер. Чому спільні? Бо вони скеровані на людей, психіка яких сприймає деякі інформаційні сигнали однаково на усіх континентах, в усіх соціальних стратах, в усі часи. Бо так працює нервова і ендокринна системи хомо сапієнсів. Основу драматургії диктує біологія.

Люди можуть по-різному ставитися до, приміром, питання влади чи до виду крові, але однаково реагують на інтригу, таємницю та конфлікт. Бо цікавість до цих, глибинно-базових, речей – лежить у основі психіки. Це штуки з царини інстинктів. Коли герої постають перед небезпечним вибором або коли нам кажуть: «Та ви ще не чули найцікавішого…» – і тут-таки обривають сцену чи книжку – ми переживаємо однакові емоції, хоч би яких ми не були статі, кольору шкіри, віку і досвіду.

Саме тому закони драматургії працюють. Саме тому книжки, від «Поетики» Аристотеля до будь якої сучасної книжки з драматургії, розповідають про плюс-мінус однакові речі, хоча світ з часів Аристотеля, як би так сказати, змінився. Бо вони описують правила, за якими автор може маніпулювати емоціями аудиторії й викликати у неї рівно ті переживання, які потрібні автору – але при цьому не дати засумувати.

Проте на цьому подібність і закінчується. Сценарій – це НЕ п’єса для театру і НЕНЕНЕ книжка. Я навмисно пишу це через три «не». Навіть якщо ви дуже іменитий автор книжок, братися з нальоту за сценарій – не найкраща думка.

Перш за все тому, що це дорого обійдеться.

Чому? Про це поговоримо наступного разу!

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram

Інші статті з цієї серії:

1.4. Сценаристика і як з нею вижити, якщо ви письменник

Для письменника, особливо відомого, тон і кількість правок в сценарії може виявитися несподіванкою. Ми звикли до поваги і тактичності (хай яких!), а не до такого! Чому все так – і як з цими жити?

5
Читати далі »

3.1. Ви написали сценарій. Що далі?

Що ми продаємо? Почнемо зі сценарію повного метра – либонь, найпоширенішого твору автора-початківця. Але готуйтеся – цей шлях вкритий сутінками! Й це лише початок розмови!

0
Читати далі »
5