– Це елементарно, Ватсоне, убивця – ви.
– Як ви здогадалися, Голмсе?! Ви стояли спиною!
– Методом дедукції. Нікого більше в кімнаті не було. Ви тримали сокиру, я грав на скрипці і задивився у вікно на місіс Гадсон. Вам завжди вона подобалася на відміну від моєї гри.
– Ні, Голмсе, ви вперше схибили, – заусміхався Ватсон. – Ви – живі, отже, вбивства не було!
– Ні, це ви помиляєтеся, Ватсоне.
Голмс хрипко засміявся, його руки почали подовжуватися.
Ватсон чимдуж побіг до дверей, але чимшвидше він біг, тим далі вони віддалялися, тоді як руки Голмса все наближалися.
– У правосуддя руки довгі, Ватсоне! Вам не втекти! Я вас із того світу дістану!
***
Петро прокинувся. Третя година ночі на будильнику.
– Присниться ж таке.
Цікаво, сьогоднішній сон кращий, ніж учорашній про гігантські мандарини-людоїди?
Ні! З цим потрібно кінчати!
Тому Петро відвідав психолога.
***
– Розумієте, мені сняться чудернацькі сни. Навіть їх записую-відсилаю оповіданнями на фантастичні конкурси, де отримую схвальні коментарі.
– Отже, мандарини встановили новорічну диктатуру, а Ватсон виявився вбивцею? Цікаво-цікаво.
– Лікарю, це все, що хочете спитати?
– А що ще маю?
– Ну, чи не роняли мене в дитинстві, нема божевільних родичів, не стресую востаннє. Тощо.
– Ні. Випадок простий. Ви – латентний графоман.
– Це що за збочення? – ошелешився Петро.
– Ваші потаємні бажання пов’язані з миттями слави. Нехай навіть дошкульними щодо письменницьких здібностей. Адже наївно вважаєте: найгірше написати набагато легше, чим найкраще.
– То що робити? – потер око Петро. – Я не висипаюсь!
– Вам потрібен співавтор, з яким матимете латентний роман.
– А можна зі співавторкою?
– Можна.
***
Найбільше коментувала його «мандаринове» оповідання користувач Цитрусинка. Саме їй він запропонував співавторство. Тим паче, фотографія дівчини на аватарці підкорила його серце.
Проте співавторкою вона виявилася норовливою. З нею Петро не те, що не міг кінчити роман, а навіть узгодити назву:
– Як тобі «Непозбувна бентега в Горішніх Плавнях»?
– Таку вже Назар Кісь придумав.
Отже ж… І тут випередили. Випередили…
Петро раптом зважився освідчитися:
– Станеш співавторкою мого життя?
– Ти мене не знаєш. Це навіть не я на аватарці.
– Ти – бородатий мужик?
– Ні. Ще гірше.
– Ще?! А хто ж???
– Знаєш, деякі твої сни – віщі. Я – одна з велетенських мандаринок, що захоплять Землю.
– Та ну тебе! Могла просто сказати, що не подобаюсь!
За екраном сиділа сумна Цитрусинка – велетенська мандаринка. Вона додала Петра в особистий список, щоб його не з’їли співсестри з відміткою: «Він – мій!».
https://arkush.net/book/1639
Флешмоб по мандаринам 😉 😉
Я підозрювала! 🙂 Дякую, повеселили, але нам тепер конче треба написати таки про диктатуру мандаринів до 12 ночі 31 грудня)))
Обов’язково! )) Бо люди хвилюються, жадають її прочитати )) Пишу свою частину й надсилаю до завтра в особистий кабінет свою частину для погодження, щоб встигнути до Нового року. Гаразд? ))
Спробуємо! Авжеж! Щоб знали ото! *зловісно, по-мандаринячому, регоче*))
Дякую величезно, Требраруно за озвучування! Спочатку годину не наважувався, потім закрив очі, соромився й слухав, а після відмітив, що з появою Цитрусинки оповідка стає навіть цікавою. Ще величезне дякую за класне виділення діалогів, що одразу зрозуміло, що говорять різні особи! Бо самому не вдалося втиснути ремарки з указанням осіб в 365 слів, а побудувати речення, що відмінно характеризують мовців, був не справився )
Класна задумка! Із дівчачої солідарності співчуваю Цитрусинці)) Але мені не вистачило диктатури і нового року.
Успіхів на конкурсі!
Дякую! ) Диктатуру я соромлюсь описувати, бо це не моя задумка ) Цитрусинка мені теж сподобалася, навіть не думав, що вона непогано вийшла, доки не послухав зі сторони )
А де ж Диктатура? Не цього я чекав від назви. Думав тут тема саме про мандарин-людожерів буде розкрита більше. Щось реготливе та криваве, а не миленьке. Хоча миленьке мені сподобалося. Романтично так. Тут явно потрібна або серія оповідок або одне велике.
Доведеться вам ще писати те, чого тут не побачили)))
Ланцюгова реакція
Цікавий варіант ) Це вже ціле буриме вийде, чи всенародні оповідки про мандаринки )
Ну тому й диктатура!))
Дякую за відгук! Диктатуру сподіваюсь розкриє в подальших оповідках оригінальний автор (автор “Постмандаринізма”). А я так, за настроєм може щось теж награфоманю.
Це вже якийся Уроборос)
Ага )
Назва “Диктатура й мандарини” та велетенські мандарини-людоїди спародовані з оповідання “Постмандаринізм” https://litavytsia.com/submissions/postmandarynizm/ Це важливо )
Дуже гарна витівка. Треба буде проголосувати за неї, як у моїй групі опиниться ))
Дякую! А ні, то ні )
Ги! Здається, я пізнаю прототипа героя. 🙂
Усі співпадіння невипадкові, але спародовані )
“– Станеш співавторкою мого життя?”
Петро виявляється ще й латентний романтик? 🙂
Ускладнення після мандаринів може? .
Хтозна. Зрозуміло, що все одно Земля накриється мандаринами.
У Петра багато латентних талантів ) Деякі латентні таланти навіть самі про себе не здогадуються )
Поява цього тексту на конкурсі – це найкраща витівка 🙂 Постмандаринізм… тьху ти, постмодернізм як він є.
Приємно, що ви розважилися! На щось більше текст навіть не задумувався)
Цікаво, це одного автора так натхнення новорічне накриває, співавторів чи це авторський діалог?))))
Ми так тут усі запишемося до психолога до дедлайну, якщо подібне триватиме)))
Криє ) Ще й як ) До психолога не треба ) Шкода його ) Він з таким точно в своїй нудній практиці ніколи не зустрічався)
Вже боюся тих ваших цитрусів, от дякую)
Тю, та чого їх боятися? Ми їх зжеремо! Вони не зможуть встояти! Мвахахаха!
Точно! Геть диктатуру! Хто з диктаторів не встиг сховатися, хай начувається! )
Гаразд, переконали – несіть!!! і побільше!! Побачимо, хто кого)
І диктатуру гетьдиктатури теж геть!!
Гетьгетьдиктатуру теж геть! Ох, здається потрапили в рекурсію )