Женя сердито віджбурнула ручку, потяглася за черговою мандаринкою. У кімнаті запахло цитрусами – дівчина обожнювала їхній свіжий смак. Жодна ідея не підходила для теми конкурсу новорічних мініатюр. А у голові блукало стільки епічних замислів! Про криваві режими, обмеження прав людей, заздрість до вільного вибору. Проте ж – обсяг… Женя навіть змінила звичний планшет на засіб 20 століття – авторучку. Саме це століття видалося багатим на авторитарність, людям диктували, що робити, говорити і як думати.
“Диктатура й мандарини” – чорнів стонадцятий заголовок. Дурня! Натхнення не приходило.
У роздумах Женя заснула, пропустивши опівнічний дедлайн. Зранку рвучко закрила сторінку літпорталу й зайнялася купівлею подарунків та організацією новорічних вечірок.
За пару тижнів їй потелефонувала знайома з літтусовки.
— Оце ти, Женьок, відсмалила! Сміялися усім конкурсом!
Що?! Але ж вона нічого не написала!
Женя кинулася гарячково перевіряти свою сторінку – там значилася оповідка під назвою «Диктатура й мандарини». Прочитала – за голову схопилася… Цитрусові напали на місто й зжерли усіх людей. Вулиці залила кров, а цитруси випльовували кісточки й водили хороводи під ялинкою. Йо…
Конкурс завершився, а коментарі під оповідкою від її імені досі переповнювала злива глузливих та саркастичних коментарів. Це катастрофа… Ніхто тепер не сприйме її як серйозну письменницю!
Женя витрусила мандаринки із сумки до смітника. Вичистила ящик холодильника. Кожен плід здавався ущипливим зауваженням колег по перу. Спробувала записатися до психіатра. Всюди відповідали «давайте уже після свят». Дівчина ладна була присягнутися на чому завгодно, що не писала тієї оповідки! Хто ж її так підставив?
А уночі прокинулася від того, що на обличчя щось крапало. Машинально повела язиком – що?! Нажахано сіла – над нею нависав … велетенський мандарин!
— Сподіваюся, ти затямила урок, — прошамотів цитрус прорізом у шкурці, звідки й сочився пахучий сік. — Не можна їсти мандаринів до настання свята!
Цокотячи зубами, Євгенія все ж наважилася спитати:
— Хххто написав ту оповідку?!
— Я, — мандарин насмішкувато глянув оранжевим оком.
— Це неможливо!
— В землі та небі більше тайн, Євгеніє, ніж вашій вченості хоч би приснилось, — зацитував пахучий монстр. — Тобі зійшло одкровення, неси його в маси. Інакше…
Мандарин зловісно зареготав, облизавшись, й покотився до дверей. Дівчина забулася важким сном.
Зранку Женя злякано споглядала смужку соку, що тяглася до дверей. Набралася рішучості. Пішла в публічне місце.
— Вам нас не зламати! — кричала у супермаркеті запашним помаранчевим плодам. — Бо ми люди й самі вирішуватимемо, коли нам і що їсти!
Натхнення переповнювало Женю.
https://arkush.net/book/1639
Якщо раптом комусь замало мандаринів))))
Ех, не любите ви нас із Вачовські, я бачу)))
Дякую за чудову оповідку! 🙂
Вам дякую, це прямо такий подаруночок мені під ялинку був, що я не стрималась і здається трохи спалилася!))
Ура! Мандарини отримали аудіотрек! Дякую!
“Не можна їсти мандаринів до настання свята!”
* Доїдає десятий кілограм мандаринів *
Е-е-е-е…
Здається, я зрозуміла, чому провалила всі дедлайни на Зоряну Фортецю.
Підступні плоди, скажіть?!
Страшне!
Треба або кидати їсти мандарини (це неможливо!), або не влаштовувати узимку конкурсів (це теж сумно).
Таак, треба вводити стійкішого персонажа у продовження цієї історії, щоби розрулив нам це!
Було смішно. І я подумав, о нарешті буде трохи святкового трешу і гумору. Але трохи мої сподівання не виправдалися.
Я б прочитав “Диктатуру та мандарини”. Гадаю, ця історія була б ще крутіша. А тут ви наче не докрутили у фіналі. Хотілося і далі на хвилі класного чорного гумору випливти. Але Женя стала неврастенічкою і це мені зіпсувало враження від постмандаринізму. Хотілося іншого ефекту.
Так прочитайте “Диктатуру і мандарини”)
Літавиця має таку опцію)
Дякую за відгук!
А Женя не стала неврастенічкою, просто додала собі трохи експресивності, чого їй бракувало для успішної творчості))
На жаль, на жаль. Я думав в іншому все ж буде Диктатура. Хороводи під ялинкою, люди-раби, мандарин Мандарин. І в цьому ж ключі. А ніт.
Поганим воно від того не стало. Але мої очікування не виправдало. Але нема біди. Бо є мандарини)
О, бачите? Диктатура не у тексті, а в його наслідках!
Ще трохи
– і за МАНДАРИНИ ви пробачите обмануті очікування!
*десь зловісно регоче головний Мандарин).
Тут трохи жахливіше 🙂 https://arkush.net/book/1638 Але якщо хочеться ще жахливіше, то мандарин Мандарин чекає на вашу участь у постмандаринних мініатюрах 🙂
Дуже гарне оповідання, потішили! Дякую – і удачі!
Щиро дякую за відгук! Тішуся, що сподобалося.
Успіхів навзаєм!
Блін, закінчилося на найцікавішому місці! Що там було далі? Хоч у коментарях розкажіть.
Удачі на конкурсі!
Та шо. Вразливим авторам відтоді надавали день відтермінування дедлайнів.
Й заборонили їсти мандарини)
А Женя узяла псевдонім й написала книгу “Прокляття Джорджа Мартіна”, яку переклали англійською, і вона потрапила до автора “Пісні льоду та полум’я”. Той образився й написав завершення циклу, зробивши Женю головною злодійкою. Читачі образилися й заявили, що не той уже Мартін, Ньюарк не той. Після цього…
АААА, зупиніть мене хтось, бо вийде ще одна мініатюра!!
🙂 🙂 🙂
Дякую, Птице, вам теж!
Коли є талант, то й мандарини надихають. В мене, холєра, од них бомбезна алергія, та не в цьому випадку. Потішила історія. Без викрутасів, просто і так цікаво попри міні-формат. Щасти.
От! Я ж і кажу – ці мандарини небезпечні! Як не оповідання напишуть в підставу, так алергію влаштують!
Дякую за ваш відгук, приємно, що вдалося потішити вас
Вітаю, авторе! Окремо плюсую за назву ) і оце от “післясвят” таке знайоме і смішне. Подумалося, чи не наколоті мандарини були? Удачі на конкурсі!
Дякую, що оцінили!
Бачу, на конкурсі з’явилася оповідка “Диктатура й мандарини” – вже не впевнена, може, й наколоті?
Так Петро чи Женя?.. Геть заплуталася у цих мандаринах….
Мандарини – небезпечні плоди, виходить!!!
Боюсь глузливо та саркастично коментувати, бо свята вже на носі, спробуй зараз психіатра знайти 🙂
Автор не настільки любить мандаринки, тому можете не боятися 🙂 навіть навпаки – чим глуздиливіше, тим цікавіше, тому – не стримуйте свій сарказм, це ж постмандаринізм!
Один з небагатьох творів на конкурс про те, як автор пише на конкурс, який мене розвеселив 🙂 Дякую 🙂
Перепрошую, що про своє, але дещо подібний випадок був у моєї співавторки, вона була сонна, написала оповідання в сомнамбулічному стані, потім прокинулась і з подивом його прочитала… Може, й там насправді якийсь мандарин завалявся?
Щиро тішуся, що у вас гарний настрій після прочитання! Дякую, що поділилися своїми враженнями!
Не перепрошуйте – для автора це комплімент, якщо його текст викликає асоціації, спогади й роздуми.
О таак, авторам варто себе берегти, бо як не мандарин, так інша надлишковість може спричинитися до курйозів. Ну або нестача, як от сну чи позитивних емоцій.
Так, я пам’ятаю, бубубу. Потім і справді читала, як не своє )))