13 Грудня, 2021

Постмандаринізм

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Женя сердито віджбурнула ручку, потяглася за черговою мандаринкою. У кімнаті запахло цитрусами – дівчина обожнювала їхній свіжий смак. Жодна ідея не підходила для теми конкурсу новорічних мініатюр. А у голові блукало стільки епічних замислів! Про криваві режими, обмеження прав людей, заздрість до вільного вибору. Проте ж – обсяг… Женя навіть змінила звичний планшет на засіб 20 століття – авторучку. Саме це століття видалося багатим на авторитарність, людям диктували, що робити, говорити і як думати.

“Диктатура й мандарини” – чорнів стонадцятий заголовок. Дурня! Натхнення не приходило.

У роздумах Женя заснула, пропустивши опівнічний дедлайн. Зранку рвучко закрила сторінку літпорталу й зайнялася купівлею подарунків та організацією новорічних вечірок.

За пару тижнів їй потелефонувала знайома з літтусовки.

— Оце ти, Женьок, відсмалила! Сміялися усім конкурсом!

Що?! Але ж вона нічого не написала!

Женя кинулася гарячково перевіряти свою сторінку – там значилася оповідка під назвою «Диктатура й мандарини». Прочитала – за голову схопилася… Цитрусові напали на місто й зжерли усіх людей. Вулиці залила кров, а цитруси випльовували кісточки й водили хороводи під ялинкою. Йо…

Конкурс завершився, а коментарі під оповідкою від її імені досі переповнювала злива глузливих та саркастичних коментарів. Це катастрофа… Ніхто тепер не сприйме її як серйозну письменницю!

Женя витрусила мандаринки із сумки до смітника. Вичистила ящик холодильника. Кожен плід здавався ущипливим зауваженням колег по перу. Спробувала записатися до психіатра. Всюди відповідали «давайте уже після свят». Дівчина ладна була присягнутися на чому завгодно, що не писала тієї оповідки! Хто ж її так підставив?

А уночі прокинулася від того, що на обличчя щось крапало. Машинально повела язиком – що?! Нажахано сіла – над нею нависав … велетенський мандарин!

— Сподіваюся, ти затямила урок, — прошамотів цитрус прорізом у шкурці, звідки й сочився пахучий сік. — Не можна їсти мандаринів до настання свята!

Цокотячи зубами, Євгенія все ж наважилася спитати:

— Хххто написав ту оповідку?!

— Я, — мандарин насмішкувато глянув оранжевим оком.

— Це неможливо!

— В землі та небі більше тайн, Євгеніє, ніж вашій вченості хоч би приснилось, — зацитував пахучий монстр. —  Тобі зійшло одкровення, неси його в маси. Інакше…

Мандарин зловісно зареготав, облизавшись, й покотився до дверей. Дівчина забулася важким сном.

Зранку Женя злякано споглядала смужку соку, що тяглася до дверей. Набралася рішучості. Пішла в публічне місце.

— Вам нас не зламати! — кричала у супермаркеті запашним помаранчевим плодам. — Бо ми люди й самі вирішуватимемо, коли нам і що їсти!

Натхнення переповнювало Женю.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів