Дідизна щелепатих

4. ФРАГМЕНТ ЧЕТВЕРТИЙ. ПОБАЧЕННЯ

Жиром обійшов древню установку. Присів навпочіпки і довго вивчав заплутану систему ланок. Машина складалась виключно із механічних елементів. Жодної електроніки. Мічман прогудів, якусь мелодію та підтиснув губи.

З-за спини пролунав голос Гордія:

– Не усі ребуси так легко розгадати.

– Ага, – погодився Жиром і, не відриваючи погляду від системи, додав: – Це якийсь фільтр чи оприскувач. Лише я не розумію принципу роботи.

Підвівся.

– Тобто принцип розумію… Атмосферний тиск вичавлює із ємностей газ або рідину і вона розбризкується. Але призначення? Ось дивись, – провів рукою по батареї форсунок, – наче автономна зрошувальна система.

– Ці апарати у всіх приміщеннях. Майже у кожному кутку. – проговорив Гордій, більше цікавлячись своїми нігтями ніж технікою. – Якщо це апарати для підтримки кисневого рівня або відповідного хімскладу у повітрі… гм… чи, навіть, банальні дезінфектори, тоді чому щелепаті виходили назовні без засобів індивідуального захисту? На муміях ані респіраторів, ані балонів.

– Хто? Куди? – перепитав Жиром і теж уважно пригледівся до нігтів Гордія.

Старшина сховав кулаки за спину, проігнорував кепкування та продовжив думку:

– Не могло ж середовище в помешканнях бути більш агресивним ніж поза ними.

– Згоден. – Жиром почухав повіку та хитро скосився на товариша. Промовив: – Очевидно, що сьогодні твій науковий потенціал вичерпався і зараз організм страждає від гормонального дисбалансу.

Гордій машинально поправив смолисті кучері і ображено закліпав:

– Тобто?

– Тобто тебе більше турбує власна гігієна ніж загадки таємничих цивілізацій. – усміхнувся Жиром: – Романтика приватна витіснила романтику професійну. Іди не мучся.

Обличчя Гордія посвітлішало. Він грайливо полоскотав карбонового павука, котрий підсвічував зі стіни установку. Сенсори відреагували на дотик і механічна комаха трохи поступилась. Старшина помовчав та ніяково помурмотів, не відриваючи очей від дрона:

– Ти теж… можеш… з кимось… ну там…

Мічман знову присів поруч агрегату і почав розмонтовувати вузол із форсунками. Відповів через плече:

– Після розморожування не завжди вдається відновити усі функції організму, – рефлекторно погладив гормональний пластир, – деякі залози працюють неефективно.

Витяг блок. Переклав його на маніпуляційний стіл. Поплескав по механізму і повернувся до товариша:

– Я боєздатний самець, але не репродуктивний. Так би мовити, позбавлений можливості створити матримоніальний союз у колоніальному суспільстві. Не маю морального права емоційно полонити самку, що могла б принести потомство.

Гордія перекосило від такої вульгарно-прагматичної промови. Проте утримався від зауважень, розуміючи, що за грубістю Жирома ховався особистий біль.

Коротко попрощався та залишив мічмана колупатись у древніх технологіях на самоті.

…

Одинокий силует контрастно виділявся на фоні темно сірого неба. Так наче жіночу фігуру вирізали із паперового аркушу і крізь утворену пройму зазирало безмежжя космосу.

Ждана опустила стопу в коричневу густину магнітного океану та почала грайливо розганяти тріскотливі бризки. Гордій наблизився, але дівчина не відреагувала. Надалі продовжувала свою забаву.

Парубок торкнувся смолисто-чорних пасм коханої, заклав їх за вухо і спробував торкнутись устами щоки. Ждана, не обертаючись, м’яко підломила Гордію лікоть. Зачепила своєю стопою його і короткою підсічкою повалила у наелектризовану рідину.

Падіння збіглось із черговим фотонним залпом. Феєрія бризок заклякла у миті спалаху. Видовище вразило і Ждана захоплено притиснула долоні до губ.

Гордій підвівся. З докором поглянув на кохану.

– Ти неперевершений. Просто неймовірний. Фонтан емоцій.

– Дякую. – промурмотів парубок, не надто розуміючи, як поводити себе далі.

– Не бурчи. І не лякай мене більше, підкрадун-невидимка! – Ждана винувато усміхнулась, перепрошуючи за свій кидок. – Ну, ходімо.

Взяла коханого за руку і владно повела за собою. Лівицею махнула в далечину:

– Там з’явився новий острівець.

Пара вийшла за периметр. Гордій поглянув на спіралі котушок. Ідея покинути межі магнітного куполу не видавалась йому вдалою. Але неможливо зберігати статус хороброго розвідника і водночас боятись вийти за дозволені межі. Конфузів на сьогодні вистачало, тож Гордій мовчки підкорився свавіллю Ждани.

Океан Арени занурив утікачів по груди та провів обуреним гудінням до новоутвореної мілини.  

Закохані вмостились і, обійнявшись, мовчки розглядали дивовижний краєвид.

Жовтий карлик повільно ховав свій помаранчевий серп за масивною сферою Терзери. Тіло материнської планети поступово зафарбовувалось у фіолетові барви, наче виказуючи вдоволення від поглинання небесного світила.

Небо остаточно засіріло і лише сліпучі спалахи фотонних гармат на короткі миті відновлювали його сніжну білизнỳ. Промені виривались із мозаїчних пащек та яскравими списами врізались у далекі, наповнені бактеріями заводі Терзери. Коричневий океан Арени радісно підхоплював розсіяні відблиски і розсипав  метушливими каскадами по темній наелектризованій гладі.

Врешті мряка поглинула Арену, проте світлові удари продовжували нечасто вихоплювати мальовничі кадри панорами.

Ждана спробувала загорнути жменю піску, щоб пересипати із долоні в долоню, але ґрунт виявися щільним та утрамбованим.

Долоня Гордія спіймала пальці коханої. Обличчя наблизились. Уста з’єднались вологим поцілунком і магічна мить розчинила у собі час та простір.

– Ти втратив аромат романтики, – прошепотіла Ждана. – Де подівся мій безстрашний вояжер? Де дослідник невідомого?

Гордій розгубився. Дівчина, ховаючи бешкетну усмішку, повела далі:

– Ми наближаємось до перигею. Довкілля нагрівається. Льодовик тане. Суходіл відкриває нові секрети незвіданої планети… а ти колупаєшся в нудних артефактах на Арені. Ти розвідник чи археолог?

 Ждана вгризлась в мочку Гордієвого вуха. Парубок притулив до плеча голову боронячи орган слуху. Награно обурився:

– Тебе приваблювала лише романтика моєї професії!? А як же мій шарм? Моя харизма?

Ждана розсміялась. Вловила в театральному тоні щирі нотки образи. Відштовхнула коханого. Гордій похилився на бік, відновив рівновагу і уже серйозно спитав:

– Тебе не турбують такі різкі кліматичні зміни?

– О! Яка доречна тема для побачення.

Ждана взяла долоню парубка і почала із зосередженим виглядом бавитись його пальцями. Згинати, розгинати. Пестити та масажувати. Саме ця звичка коханої змушувала Гордія приділяти найбільшу увагу стану своїх рук.

– Як науковиця і спеціалістка четвертої ланки можу тебе запевнити, що цей глобальний катаклізм всього лиш перехід із одного сезону в інший. Змінюються пори року. Це не несе жодних загроз.

Черговий спалах відволік увагу. Молоді люди поглянули на стрімку загибель відблисків. Помовчали.

Ждана промовила, наче навздогін зникаючому світлу:

– На материку Терзери відступає крига. Радари фіксують масиви рукотворних об’єктів. Поселення щелепатих. Планета кличе, а ти тут нудишся.

– З тобою знудишся, – усміхнувся Гордій, згадуючи те, як Ждана привіталась. Повернувся і мовив: – Я в курсі про відкриття. Нас невдовзі відрядять на планету. До клейких рук Жирома завжди липнуть наймасніші шматки.

Ждана зморщила ніс. Не відчувала надмірної симпатії до мічмана. Секунду позволікала і, огорнувши руками шию Гордія, прошепотіла йому у вухо:

– О! Це вже починає нагадувати того відважного мандрівника, котрий полонив мою душу.

Губи парубка ошпарив поцілунок. Гаряча хвиля розлилась жилами. Тіло втратило масу. Відчуття невагомості минуло і гравітація потягла додолу. Гордій рвучко штовхнув кохану. Ждана зойкнула. Гнівно вскочила на ноги, але одразу провалилась по пояс у пісок. Рефлекторно розкинула руки і зависла на краях розлому.

Спалах осяяв простір. Гордія не було. Лише контрастно чорне провалля ширило свою пащу. Мить зволікання і Ждана втратила нагоду виштовхнути себе назовні. Тріщина розійшлась. Лівиця зісковзнула з краю. Ждана перекинула руку. Пальці відчайдушно намагались зачепитись у втрамбовану поверхню. Долоні поступово зсунулись до краю. Стопи так і не знайшли опори на кострубатій стіні…

Останнє зусилля. Ривок. Лікті боляче вдарились об поверхню. Правиця потягнулась якнайдалі. Лівиця із зусиллям налягла на край розлому. Корпус поволі почав висуватись наверх… Ще мить… Ще крихта… Шумне шарудіння осипало надію. Кромка не витримала навантаження – обрушилась, забираючи із собою безпорадну жертву.

Ждана не закричала, лише стисла зуби і вперла кінцівки в стіни, максимально сповільнюючи падіння. Закинула голову догори. Фотонний удар окреслився формою розлому, мов товста блискавка у нічній пітьмі.

Світло засліпило і ніби фізично штовхнуло в яму. Ждана зірвалась. Гупнулась. Несподівано м’яке дно болісно зойкнуло. Дівчина налякано відгукнулась.

Новий спалах частково пробився у глибину розлому і освітив перекошене болем обличчя Гордія. Вузьке дно змушувало Ждану топтатись колінами прямо по парубку.

– Обережно. Ніжніше, – попросив Гордій. – Воно рухається.

– Що рухається?

– Дно! Воно пульсує.

– Це ти відчуваєш власне серцебиття, – Ждана спробувала впертись руками в стіни, щоб зменшити свій тиск.

– Сідницями? Ймовірно. Злазь з мене, я спробую встати.

Недовга вовтузня поставила людей на ноги. Ждана відчула в стопах ритмічні удари. Наче під натягнутим тентом били часті хвилі прибою. Поступилась і пульсація стихла.

– Дно немов пронизане жилами…

– Або мережею трубопроводів, – заперечив Гордій та поглянув у гору.

Шансів самостійно вибратись не було. Видобув передатчик.

5. ФРАГМЕНТ П’ЯТИЙ. ПАРАЗИТ

Відкриття спровокувало низку досліджень. Повсюдні мілини та розломи заполонили науковці. Масштабна робота перекипіла і врешті стиснулась у лаконічну та змістовну доповідь професора.

Тривало засідання гільдій. Тит провадив промову.

Зробив павзу. Оглянув конференційну залу крейсера та підсумував:

– Отож супутник не являє собою астрономічне тіло. Це живий організм, котрий фактично мешкає в атмосфері Терзери. Що саме втримує Арену на орбіті за межею Рóша надалі невідомо. Єдина і надзвичайно малоймовірна версія – це версія магнітних та гравітаційних протидій. Проте напруженість магнітного поля надто мала, щоб втримувати такий масивний об’єкт. Більша інтенсивність унеможливила б існування біологічних видів нашого типу. Навіть при наявності потужного магнітного купола. Зупиниться кров. Окрім цього, тертя від руху Арени спровокувало б статичну електрику в мільйони ампер. Тому питання наразі залишається відкритим.

Зазирнув у планшет.

– Органічний пісок не є залишками давньої флори і фауни, а наслідок відмирання луски із зовнішньої оболонки Арени. За рахунок металевих включень цей перекристалізований шар захищає господарку від метеоритів та радіоактивного вітру зірки.

Тит зняв окуляри, пошкрябав вушком щоку і повів далі:

– Зараз материнська планета рухається по орбіті до перигею. Наближення зірки випаровує коричневий океан супутника. Також процесу зневоднення сприяє наша колоніальна діяльність. Найбільше – це використання кисню із гейзерів для живлення енергосистеми. Засуха провокує розломи. Єдиним неушкодженим місцем залишається, так би мовити, мозоль Арени – острів. Великі нашарування мертвої луски, що накопичились під гравітаційним впливом Терзери, вберігають цей клапоть суходолу від розтріскувань. Але невідомо, як довго це триватиме.

Професор замовк. У аудиторії не виникло питань і доповідь відновилась.

– Щодо гейзерів, то можна припустити, що це система органів, котра у формі кисню вивільняє відпрацьовані продукти життєдіяльності. На жаль залишається невідомим те, як і чим харчується Арена.

Окуляри знову вмостились на перенісся і доповідач проглянув занотовані на планшеті тези.

– Вважаємо, що подальше перебування широко розгорнутої колонії на супутнику є небезпечним. Для обслуговування уже установленого обладнання, наукова гільдія пропонує залишити невелику інженерну групу та забезпечити умови для її екстреної евакуації в разі потреби.

Тит оглянув круглий стіл та зупинив погляд на колегах із інженерного клану. Надалі звертався лише до них:

– Проте сезонне потепління несе ряд позитивних змін. Танення льодовика вивільняє додатковий кисень. Атмосферна імла розрідилась і пропускає більшу кількість природного світла. Підвищення температури та інтенсивніше освітлення суттєво прискорило розмноження пурпурних бактерій та їхню продуктивність. Концентрація кисню на планеті виросла врази.

Погляд професора знову повернувся до нотаток.

– Літо триватиме довго, а безпілотні апарати уже фіксують на певних ділянках прийнятні для дихання сектори. Що правда доволі нестабільні.

Далі Тит уже відверто читав заготований текст:

– Зважаючи на усе зазначене, пропонуємо розгорнути на Терзері первинні бази. Облаштувати на мілководних заводях додаткові бактеріальні осередки. На узбережжях змонтувати фотонні гармати. Для обслуговування станцій організувати мобільні місії із мілітарно-інженерним складом. Роботу побудувати вахтовим методом із регулярними ротаціями команд. Дотримуватись запропонованого укладу доки нижні шари атмосфери не стануть придатними для дихання і не з’явиться можливість облаштувати стаціонарні колонії.

Професор замовк. Деякий час постояв, але аудиторія не виявила інтересу до його персони і тихо гомоніла переварюючи почуте. Тит неквапно покинув трибуну. Адмірал дочекався доки оратор займе своє місце і натиснув сенсорну клавішу селектора. Синтезований голос оголосив про намір висловитись. Гамір затих.

– Пане професоре, чи можливий взаємозв’язок між загибеллю попередньої місії гуманоїдів із сезонними засухами у планетарній системі Терзера-Арена.

Тит поклав на стіл окуляри та відповів:

– Тепер коректніше вживати термін «населена планета», а не «система планет». Адже Арена – це швидше мешканка Терзери. Щодо вашого запитання, то так – цілком правдоподібне припущення. Проте однозначно стверджувати неможна. Надто багато питань на котрі ми не здатні надати хоч якусь більш-менш змістовну відповідь.

Залунав сигнал тривоги. Делегати стрепенулись. Тривожний галас потонув у підвиванні сирени. Погляд Ригора впав на передпліччя. Голограма повідомляла, що Арена почала стрімке обертання. Адмірал піднявся і уже на ходу викарбував в індивідуальну систему зв’язку наказ:

– Негайна, повна евакуація Арени. Виліт усіх пасажировмісних човнів. Повторюю…

…

Гордій відкрив сегмент теплиці і оглянув плантації жовтих слизовиків. На набряклих кульках уже з’явились перші ознаки переходу у тваринну фазу. Скоро парник перетвориться у місиво м’ясистих хробаків, а згодом на доволі апетитних пружних вугрів. Популяція віднереститься густою масою ікринок і останнє своє перевтілення слизовики пройдуть уже на кухнях.

Липкі масиви їхніх потомків всохнуться, розкришуться та засіють плодоносними спорами удобрений ґрунт. Цикл повториться.

Старшина відверто не розумів чому мічман відчуває таке непереборне відчуття відрази до зооботанічного господарства.

Слизовики наче почули думки Гордія і ображено прив’яли. Знітились та почали здувати свої набряклі головки. В кілька миттєвостей жовті рядки зморщились, всохли та опали пустими оболонками. Одним вдихом ґрунт всмоктав у себе виплекане ним же життя.

Гордій закрив сегмент та перейшов до іншої теплиці. Зупинився. Вгледівся в обрій. Коричневий океан стрімко відступав, оголюючи сухе дно.

Вітер дряпнув обличчя. Гордій не зрозумів, що сталось,  закліпав та втер очі. В далечині замість намагніченої рідини утворився блідо-жовтий туман.

Виття сирени вирвало із ступору. Сигнал оголошував термінову евакуацію. Зі сторони осушеного океану наближався, спровокований обертанням Арени, ураган.

Старшина рвонувся до майданчику аеродрому. Буревій швидко набирав потуги і, з силою, тиснув у плечі. Потоки людей мчали обабіч та хутко трамбувались в усі доступні літальні апарати. Кораблі здіймались один за одним, щойно набравши критичну кількість пасажирів.

Гордій зупинився. Спробував розгледіти серед натовпу обличчя Ждани. Озирнувся. Жмені піску увірвались в ніздрі та рот. Боляче роздряпали очі. Зрозумів марність наміру, але крізь волання сирени та шурхіт бурі пробилось змазане: «Гордію».

На верхній підніжці трапу промайнула постать коханої і одразу зникла втиснута у евакуаційний корабель десятком людей. Гордію відлягло. Він ще мить позволікав. Але буря стирала наждаком обличчя. Юнак замружився та відчув, як сотні гострих крупинок в’їлись під повіки та, зі скреготом, проорали очні яблука.

Майже наосліп, ведений інстинктом, добрався до, все ще закріпленого за ним, розвідувального човна. Прорвався до кабіни пілота і застав там Жирома. Мічман уважно спостерігав за моніторами. Екран блимнув та повідомив, що завантаження повне.

Гордій слиною та слізьми спробував вичистити абразивний бруд з-під повік. Але не зміг видобути із себе достатньо вологи. Покліпав. Зображення дріботіло, очі пекли, проте предмети означувались достатньо чітко, щоб можна було розібрати символи на панелі керування.

Ствердно кивнув на рвучке: «Норм?» і встиг лише розгублено озирнутись на стрімку втечу мічмана. Скинув навздогін руку, але вона промайнула у порожнечі.

Не вагаючись зайняв місце пілота. Спостеріг на моніторі, як Жиром вистрибнув за борт та розтанув у вихорах. Шлюзи закрились. Човен почав злітну боротьбу із піщано-повітряними масивами. Вирвався із полону бурі та скерувався до крейсеру.

Жиром вивалився назовні. Схопив першого поселенця і проричав йому у вухо команду. Горлянку одразу роздер пекучий біль. Люди вхопили один одного за ремені і, пригнувшись, майже рачки, опираючись вільною рукою на ґрунт, рушили живим ланцюжком за мічманом. Змійка проникла у гаражний бокс.

 Прохід дивився туди куди гнала свої піщані хвилі буря і в середину проривались лише порівняно слабкі вихори. Невеличка резервна шлюпка для запусків автономних дронів самотньо тіснилась під стіною. Жиром не зволікаючи заходився викидати безпілотники. Без будь-яких вказівок, лише хрипло харкаючись та мимохідь втираючи очі, решта поселенців хутко приєднались до хаотичного розвантаження.

Врешті багажний відсік заповнився пасажирами. Жиром запустив системи і прогнав гнітючі думки, про те що це могли бути не останні люди на Арені. Автоматично увімкнув камери зовнішнього огляду та посміхнувся збагнувши марність затії. Пройма виходу біснувалась темним шаленством піщаної феєрії.

Погляд мічмана ковзнув по стінах. Викладені на полицях каністри зминались та скрючувались. Ємності лопали і волога, щойно вивільнившись, одразу всмоктувалась у стіни, не залишаючи по собі жодного сліду. Спустошені, пожовані баклаги валились на діл.

Жиром вкотре втер очі. Долоня подряпала обличчя. Мічман оглянув руку. Пересушена, помережена павутиною зморшок, шкіра осипалась дрібною лускою. Із горла продерся хриплий кашель і Жиром відчув шалену спрагу.

Розблокував гальма та дав повний вперед на максимальній потужності. Система засигналізувала про перевантаження шлюпки. Жиром знехтував попередженням і підтвердив введені команди.

Літальний апарат зірвався з місця. Пірнув у чорну невідомість. Прилади одразу збожеволіли. На панелі керування розпочався карнавал нісенітниць. Остаточно втративши управління Жиром лише зберігав надію на те, що їх не гепне об землю. Намагався відгадати курс вертикального підйому, але буревій злостиво забавлявся закручуючи шлюпку у штопори і вкидаючи у піке.

Нескінченно довга невідомість поступово почала танути у камерах зовнішнього спостереження. Монітори проясніли. Прилади врешті визначились і показували швидке осьове обертання. Ситуація залишалась критичною, проте тепер мічман отримав змогу впливати на процеси.

Остаточно зорієнтувавшись, дав повний хід. Шлюпку вирвало із шаленства урагану. Апарат сягнув екзосфери Арени і тяжіння супутника втратило над човном владу. Шлюпку сіпнуло, закрутило і погнало у біснуватому штопорі до вод Терзери.

Мічман лайливо проскреготів зубами. Сподівання, що буря викине шлюпку в космос не виправдалось. Затялась нова боротьба. Змагання із гравітацією планети.

Осьові оберти не давали витягнути ніс вгору. Попереду у стрімкому наближенні, виром закручувався блакитний океан.

Жиром перемкнув максимальну потужність на ліві флангові двигуни і водночас відкрив усі гальмівні щитки. Дисбаланс призвів до серії ударів об газові маси атмосфери. Шлюпкою затрусило і до осьових додались оберти перпендикулярно напрямку руху.

Мічман зупинив усі системи і дозволив апарату вільно падати під впливом гравітації. Шлюпка поперекидалась та врешті закрутилась осіннім листком над самою водою. Жиром вловив момент, запустив системи та дав малий хід.

Човник стабілізувався. Прийняв запропонований курс. Наче на прощання, чиркнув гребінь хвилі та неквапно, розважливо почав помірний підйом.

Жиром спробував сплюнути, але ледь спромігся відірвати язик від спеченого піднебіння. Втер передпліччям чоло. Додолу замість крапель поту посипалась лупа. Мічман забив координати крейсера та увімкнув автопілот. Поглянув на монітори зовнішнього огляду. Побачене змусило зупини рух і поставити шлюпку на дрейф.

Видавалось наче Арена вгамувалась. Оберт зупинився. Острівний мозоль тепер дивився у напрямку відкритого космосу. Його місце зі сторони планети зайняли гейзери.

Проте Жиром чудово розумів, що насправді супутник на заспокоївся, а навпаки – ошаленів. Арена зайшлась у надшвидкому обертанні довкола вертикальної осі. Буревій полишив решту поверхні та закрутився величним піщаним хоботом на місці кисневих фонтанів. Гігантський шланг грізно розгойдувався і рвучкими ривками витягувався до планети.

Круговерть сателіта захопила повітряні маси Терзери, а разом із ними і води її океану. Піраміда припливної хвилі пішла вихором та, здіймаючись вгору, намагалась пінистим гребенем вхопити простягнутий піщаний край.

Нарешті хобот Арени увійшов у гравітаційне поле материнської планети. Дрібно затремтів і стрімко плюхнувся у воду. Витягся у напружену струну та одразу запульсував ритмічними конвульсіями. Поверхнею набрякли темно коричневі жили. Судини потяглись до супутника і розтеклись по сфері густим мереживом капіляр. Сателіт висмоктував воду.

Поступово Арена забарвилась звичним, темно-коричневим кольором. Магнітний океан відновив своє існування і знову заблищав переливами наелектризованих відблисків.

Паразит наситився. Уже непотрібний хобот стрепенувся. Розпорошився і єдиним піщаним масивом обрушився у води Терзери.

Гейзери вивергнули гучну відрижку. Потужний кисневий залп запустив новий оберт сателіта. Поверхнею коричневого океану побігли каскади хвиль, де-не-де оголюючи дно. Шторм охопив Арену і Жирому видалось наче він чує, як гупають могутні вали.

Врешті полюси зайняли висхідне положення. Фонтани знову дихали у відкритий космос, а єдиний клаптик суші завис над водами Терзери.

Гігантський паразит поповнив запаси провіанту. Волога, законсервована у наелектризовану густину, дозволить Арені безперебійно живитись і повернутись до звичного, спокійного існування із регулярними кисневими випорожненнями крізь гейзерну клоаку.

 Мічман продовжував заворожено спостерігати уже втихомирений супутник. Поступово гіпнотичний стан розтанув і спрага та печія слизових оболонок остаточно повернули в реальність. Жиром поглянув на панель. Енергетичні показники наближались до критичної межі. Струсив головою та вилаявся. Карколомний порятунок від кораблетрощі, мало не закінчився безглуздим падінням в океан Терзери через банальну необачність.

Жиром хутко задав потрібні команди і скерував шлюпку на зустріч крейсеру.

Синопсис