16 Квітня, 2021

2.3. Як працювати з науковим консультантом – поради з обох боків барикад

Від Пекур Катерина
Пекур Катерина

Пекур Катерина

Письменниця, сценаристка, фанатка науки у творчості і навпаки. Лікар у зав’язці. Адмін ФБ-спільноти ЛІТавиці, авторка блогу.

Усі дописи

Внаслідок роботи з консом, якщо він має навички популяризатора науки (а ви вже розумієте, що без цього ніяк не обійтися), ви вивчите багато нового – не на фаховому рівні, але достатньо, щоб почати розуміти своє тіло, приміром. Чи щоб розповідати про визвольний рух Хмельницького набагато цікавіше за шкільний підручник. Чи щоб почати критикувати оперативно-слідчі дії в серіалах, які вам показують.

Але ж ми, автори, так не любимо зайвого спілкування. Та й поки ми щось вивчимо – критика, схоже, буде значна. Неприємно! Тож чи можна обійтися без цього незручного консультанта, який посягатиме на ваш замисел, роздратовано шипітиме на вас та ще й вимагатиме за це винагороду?

Можна. До послуг сучасної людини – майже усі знання світу. Відповідна кількість часу, зусиль і роботи з джерелами зробить вас якщо не професором, то принаймні людиною, яка трошки шарить в матеріалі.

Але на цьому шляху є одна небезпека – і одна неприємність.

По-перше, щоб глибоко заритися в матеріал, треба достобіса часу. Це значно більш неприємно, ніж критика. Бо ж вам треба заробляти гроші та/або створювати текст, а не здобувати другу/третю освіту! Час можна скерувати на щось корисніше. Продати ще один проект, погуляти з рідними. Тому витрати (матеріальні, емоційні та інші) на консультанта з величезним запасом компенсуються часом і силами, які ви економите. Але вам обом треба навчитися співпрацювати, так.

По-друге, є небезпека, яку більшість людей нездатні вловити, поки до них не прибіжить наляканий (чи й роздратований) фахівець. Люди без спеціальних знань можуть некоректно розуміти прочитане на наукових ресурсах. Розміщена там інформація може по замовчуванню мати на увазі – але не проговорювати! – якісь очевидні для фахівця обставини, про які автор не знає від слова взагалі. А що вже казати про популярні джерела, які, як ми пам’ятаємо, спрощують все. А часом, на жаль, (не) трошки брешуть. Або, знову ж таки, вважають щось самоочевидним, нехтуючи тим, що люди із дещо іншим спектром інтересів можуть не мати потрібних знань.

 

Я маю два промовистих приклади.

Багато років тому я почула навчальне оповідання однієї людини. У цій історії жінка помирала на самоті, в компанії лише кішки. Твір був реалістичним, без фантастики. Аж раптом в фіналі мертва героїня продовжила гладити кішку, хоча серце жінки вже зупинилося. Я запитала у автора, що за дивина сталася з померлою? Автор був здивований: адже він знав, що людина лишається жива ще 6 хвилин після смерті. Довелося пояснювати, що цей особливий період, так звана клінічна смерть – не життя. Це лиш перші 5-6 хвилин після зупинки серця – якщо за цей час почати реанімацію, людину все ще можна оживити без ураження мозку. Але це все ж стан смерті, і ніякі такі рухи у померлої неможливі.

Інший приклад. На мережевому конкурсі мені дістався для оцінки роман, в якому космонавт піддавався впливу загадкового випромінювання і отримував надздібності. Облишимо тему загадкових випромінювань і вдалих мутацій, вона болюча для усіх любителів наукової фантастики 🙂 Мене зацікавило інше: те, яким чином медики підтвердили позитивні зміни в організмі космонавта. У героя взяли біопсію спинного мозку і встановили, що кількість нейронів (нервових клітин) у героя стала величезною. Набагато більшою, ніж у людини – такою, як у деяких мавп, які через це наділені швидкою реакцією  (Біопсія – спосіб діагностики, при якому відщипується чи витягається голкою шматочок тканин; цей матеріал потім досліджують під мікроскопом).

В рецензії я зауважила, що біопсію спинного мозку у живої людини провести неможливо. Це незворотньо пошкодить спинний мозок. Герой після такого обстеження мав би лишитися частково паралізованим. У відповідь авторка прислала мені серйозну наукову статтю. У ній йшлося про мікроскопічне дослідження спинного мозку людей та великих мавп. «Ваша критика сміховинна, а ви – невіглас! – писала мені авторка. – Дивіться, такі біопсії роблять!» Мені довелося пояснити неприємний факт: описані в статті дослідження робилися на трупному матеріалі. Тобто шматочки спинного мозку бралися у померлих людей і тварин. Цей факт, очевидний для фахівця, не був згаданий в дизайні дослідження і, на жаль, ввів авторку в оману. Погані новини для космонавта-супермена – який, втім, і так мав загинути від космічного випромінювання.

Звісно, такі помилки – далеко не типові, але цілком можливі, якщо ви почнете писати щось у царині, яка вам геть невідома.

 

Отже, не знати чи не розуміти чогось – абсолютно ок. Все знати неможливо, хоча прагнути до самоосвіти – ніколи не пізно. Але досвідчений, знайомий з драматургією консультант – людина на вагу золота, яка фактично стає вашим співтворцем –  і може вберегти вас від прикрих помилок. Краще дружнє шипіння консультанта – ніж насмішки глядача чи ядуча критика, їй-бо.

 

Втім, немає нічого страшнішого для конса і автора, коли конс бачить історію уперше аж на стадії діалогів (або, якщо це книжка, готового тексту). Це катастрофа на «Титаніку» 🙂 Правити історію по живому дуже важко для усіх. Тому на спеціальних проектах краще починати роботу з консультантом зі стадії не поепізодника і навіть не синопсису, а з заявки чи ідеї! Це дозволить уберегтися від структурно-помилкових ходів.

Досвідчений конс впливає на сюжет, може збагатити вашу історію унікальними досвідом і знаннями. Але саме ВИ маєте трансформувати знання конса так, щоб це було драматургічно, цікаво та захопливо – у рамках обговорених фантприпущень і можливостей кіновиробництва.

****

Кажуть, Азімов заявляв, що «…необов’язково слідувати букві природи. Головне, що це виглядало правдоподібно». Але де зупинитися у пошуках достовірності? Вирішувати вам. Головне, щоб твір, навіть найказковіший, найсюрреалістичніший, зберігав внутрішню логіку.

Реальність достатньо цікава штука, і часто краще попрацювати з нею, знайти у ній щось нове для себе, а не юзати ходи і обставини, якими уже проїхалися всі ваші попередники.

Можна створити власний всесвіт, в якому ви, як здається, не потребуватимете порадників. Проблема у тому, що створення власного всесвіту вимагає ґрунтовних знань з майже усіх природничих наук, а ще з психології, соціології тощо. Вам доведеться їх здобути, якщо ви мрієте про кар’єру деміурга. Або звернутися по допомогу до наших маленьких невидимих друзів-консультантів: знавців медицини, історії, юриспруденції, зброярства, шиття, будівництва, кліматології, географії і ще безлічі наук.

Художній твір чи фільм не зможе стати підручником, та він і не має ним бути. Але логічна, базована на знаннях художня книга – може стати більш цікавою, ніж підручник. Приємно споживати знання, упаковані в пригоди! 🙂 Ніяка критика не підкопається під ваш сюжет, якщо він міцно стоїть на науці – навіть у царинах фентезі. Власне, будь-яка хороша історія базується на науці – я у цьому твердо переконана.

Бажаю вам написати багато таких історій!

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram

Інші статті з цієї серії:

Як не схибити з медициною в сюжеті? Шпаргалка для автора.

Доцільно вжита фахова інформація може зробити ваш твір більш цікавим і конкурентним. Але як не сплутати наукові дані з фейками? Де автору прози шукати фахових порад? Розбір на прикладі медицини.

0
Читати далі »

2.1. Як працювати з науковим консультантом – поради з обох боків барикад

Реальність – не кіно і не книжка. Саме тому (вкрай потрібна!) робота автора з консультантом може стати випробуванням для обох сторін. Як домовитися і досягти успіху? Читайте у новому циклі статей!

0
Читати далі »
5