19 Квітня, 2021

36 — чудовий вік для старту, або Чи варто починати писати після довгої вимушеної паузи в житті

Від Балацька Віра
Віра Балацька

Віра Балацька

Ніжно-калиновим словом помережу,
докладу шмат серця — і пущу в мережу.

Усі дописи

Так сталося, що я вже з п’яти років знала, що буду поетесою. Скільки себе згадую, носила з собою записники, щось туди завзято римувала. А коли в 11 класі обирала собі майбутню спеціальність, одразу сказала: вона буде пов’язана з літературою! Тому закінчила “Літературну творчість” (філфак при КНУ імені Тараса Шевченка), почала друкуватися у періодиці, готувати матеріали для кількох майбутніх книжок…

Але життя змусило поставити кому в цих планах (добре хоч, не крапку — бо й такий варіант на той момент був можливим). За час моєї відсутності на літературній ниві старі творчі зв’язки розірвалися, частина знайомих видань закрилася. До того ж, жанр, у якому бралася писати “в минулому житті”, вже вичерпав себе (особисто для мене).

Коротше кажучи, стало ясно: або казати “здаюся” і забути про творчість, або в свої 36 починати спочатку. Вибрала останнє. Минув рік, і я чітко усвідомлюю: це був правильний вибір!

У майбутньому ви можете мати успіх, тому що…

  • до того часу матимете за плечима “начитку”, що збагатить ваші стиль, пунктуацію, ідейне спрямування творів (маю на увазі не тільки прочитані книги різних жанрів, а й прослухні тематичні тренінги, влоги — звісно ж, за бажанням);
  • ваша тематика може раптово стати популярною серед читачів (приклад — ельфи і гноми, яких світ раптово полюбив після виходу “Володаря перснів”, українська міфологія у світлі нашої культури останніх семи років, пізніше Маск людей у космос запустить — всі раптом захочуть про ракети читати);
  • вірогідно — позбудетеся “блоків”, які вас зараз зупиняють (скажімо, нарешті “пошлете” злісного критика у своєму оточенні чи вилікуєтеся від внутрішньої невпевненості у собі);
  • можете раптом побачити, що сама доля відкриває для вас ідеальну творчу нішу, де ваша творчість буде затребуваною (зараз у Фейсбуці діє безліч поетичних спільнот, конкурсних груп для україномовних фантастів, а 10 років тому їх не існувало).

Не намагайтеся встигнути все і одразу!

Зараз у вас немає нічого — а “в людей” і блоги/авторські сторінки в соцмережах з тисячами підписників, і влоги на Ютубі, і сторінки на Тіктоках/Інстаграмах, і друковані публікації, альманахи, книжки…

“Хіба для мене в цьому жвавому, велелюдному світі знайдеться місце?”

Знайдеться!

Тому що хорошим текстам завжди раді. Зауважте — я пишу не “геніальним”, не “блискучим” (це у вас буде пізніше), а саме “хорошим”. Так що не намагайтеся одразу писати “як Кобилянська”, “як Кідрук” або “не гірше за Шевченка”. Пишіть, як ви. А далі побачите, що в собі змінювати.

З першого разу у вас може не виходити. Вас критикуватимуть. Але у цьому випадку в вас є перевага: ви — вже доросла людина. Життя вже навчило вас не бігти топитися після першого ж “фе” читача, а сісти, обдумати все прочитане/почуте. І, може, навіть після цього подякувати критику. Адже якщо людина сіла за ПК, щоб розібрати ваш твір і донести до вас, що (на її думку) у ньому не так — отже, вона вірить, що твір не безнадійний, а вам є куди рости.

До і після публікації…

  1. Перед будь-яким оприлюдненням (навіть для домашніх) твір краще відкласти хоча б на тиждень, щоб написані там слова трохи вивітрилися з голови. Після цього — сядьте і прочитайте його вголос. Самі здивуєтеся, скільки недоліків знайдете і “ідеальному” полотні тексту. Правте!
  2. Бета-рідери, тобто люди, що першими читають ваші твори (перед публікацією) — це просто дар небес! Навіть якщо це тільки мама, яка неодмінно говорить “Чудово, чудесно” — її думка додасть вам упевненості. Хоча, звісно, буде краще, якщо бета-рідер читатиме прискіпливо, свіжим оком виловлюючи сюжетні недоліки чи одруківки.
  3. Грамотність — важливо. Сумніваєтеся у слові — гугліть його, нині є безліч онлайн-словників, тож “академічний” результат отримаєте за секунду. У поезії важливо, щоб у словах були правильно поставлені наголоси (багато читачів спотикається через “бУли — булИ”).
  4. Ви не закінчували філфак? А де навчалися? На юриста, медика, слюсаря? У цьому ваша сила, адже ви можете максимально життєво описати подробиці життя і роботи у цих галузях. А от про те, у чому погано розбираєтеся, краще не писати. Приклад: медики регочуть, якщо у сюжеті твору людина виходить з кількарічної коми і тут же починає бігати коридором… Тільки не говоріть, що це було в “Убити Білла” — те, що пробачили Тарантіно (який забив свій фільм фірмовими кривавими сценами, заради яких глядачі його і дивилися), не пробачать авторові-початківцю, у якого блокбастера на руках немає — тільки текст без картинок.
  5. Конкурси. Якщо маєте на руках твір, але не знаєте, куди його приткнути (літературної періодики в нас мало, а в інтернеті твір може просто загубитися), несіть його на конкурс! Знайти такий можна як у Гуглі (пошукова система направить на сторінки літературних спільнот), так і в Фейсбуці. Отримаєте все одразу: і читачів, і шанс порівняти свій стиль з роботою інших авторів, і можливість опублікуватися (чи отримати матеріальний приз). Але для початку — досвід і шанс заприятелювати з колегами, що я вважаю ще більш цінним.
  6. Критика. Якщо певний момент вашого твору лає тільки один критик — можливо, це в людини просто смакове припущення. Якщо ж до нього прискіпуються двоє людей чи більше, задумайтеся — може, дійсно варто переписати це місце?

Для початку вирішили писати у стіл?

Ваше право.

Але не забувайте: у літературному світі вам раді не тільки читачі, а й інші автори. Звісно, серед поетів/письменників є і певний відсоток графоманів, закоханих виключно у власну творчість, а також “розумах”, які не бажають ставити колегам добрі оцінки на самосудних конкурсах… Але таких — одиниці, крихітна меншість. У цілому ж в українському літературному середовищі люди доброзичливі і щирі. І чесні. І готові допомагати підказками новачку, навіть якщо йому 30+, 40+, 50+ (по собі знаю).

А твори, написані в стіл, ризикують бути там похованими дуже надовго (запрацюєтеся, забудете про нього, а там і тема втратить актуальність). Тож — навіщо чекати? 😉

 

Балацька Віра

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram
5