12 Травня, 2021

Жили-були. Як позбутися «бувальщин» і зайвих займенників

Від Trebraruna
Trebraruna

Trebraruna

Письменниця. Авторка блогу. БАГіня сімейного вогнища і чарівного пенделя. Технічна підтримка.

Усі дописи

Всі рано чи пізно стикаються з коментарями штибу «у вас надміру особових займенників» або «текст потерпає від билинності”. Зазвичай усі проходять через три стадії реакції на такі коменти:

– заперечення (так все в мене гаразд!)

– паніка (трясця, а й справді, суцільні «я була» в тексті)

– прийняття пасивне (та хай їм грець, без цього текст стане неоковирним) або прийняття активне (еге ж, є проблема, будемо позбуватися, правити)

Якщо ви перебуваєте десь між другою й третьою стадіями, то ця стаття для вас;)

«Були»

Насправді ця халепа не така страшна, якою здається на позір. Боротися з нею доволі легко. Існує спосіб, який дає чудові результати, а зусиль вимагає не надто багато: потрібні лише уважність та самоконтроль.

Річ у тому, що «бути» – просте, універсальне дієслово, здатне набувати чимало відтінків значення й замінити безліч інших дієслів. А позаяк людина – істота вельми енергозберігаюча, то думати про відтінки їй ліньки, простіше використовувати одне дієслово на всі нагоди.

Якщо ви помітили в себе схильність до билинного стилю, панікувати не варто. Це лікується дуже просто навіть по готовому тексту, без переписування речень.

Щоразу, коли зустрічаєте в своєму тексті або хочете написати слово «бути», замисліться: а яке дієслово ви полінувалися використати на цьому місці?

Наприклад:

Ваза була золотаво-зеленою = Зелена ваза мала золотавий відтінок.

Я була в крамниці = Я ходила до крамниці.

Він був качком = Він мав розвинену мускулатуру, тощо.

Якщо будете не лише проходитися по готовому тексту і правити (так теж можна, аж надто коли поспішаєте або боїтеся втратити «натхнення», міркуючи над вибором слова), а постійно стежитиме за собою, замислюючись щоразу, коли рука тягнеться до літери «б», то вже за пару сотень кілолітер помітите, що кількість «бувальщин» в тексті стрімко зменшилася сама по собі.

«Бути» – це найпоширеніший приклад, але є й інші дієслова, повторами яких ми з вами час від часу грішимо в наших текстах.

Мій рецепт є універсальним для всіх випадків: час від часу (раз на пару місяців) виганяю один зі свіжих текстів через якийсь аналізатор для SEO, що показує частоту повторів слів. Якщо бачу, що в мене з’явилося нове «дієслово-паразит», намагаюся певний час ловити себе за руку при спробах його використовувати. «Лікується» доволі швидко, рецидивів практично не буває.

Особисті займенники

Ця проблема має дві сторони.

Перша – так само, як і з дієсловом «бути», та й з багатьма іншими словами – досить проста й легко «лікується» підбором відповідних синонімів.

Особисті займенники зазвичай застосовуються для позначення в авторській мові персонажа, про якого йдеться в поточний момент. Тобто як альтернатива особистого займенника нам знадобляться інші слова, якими ми можемо дати читачеві зрозуміти, про якого персонажа йдеться.

Таких є кілька.

Власні назви – якщо персонаж не настільки епізодичний, аби залишатися безіменним, то він її має. Для головних героїв можна використовувати навіть парочку варіацій (наприклад, повне та скорочене ім’я), для другорядних персонажів краще обмежитися одним варіантом, щоб не плутати читача.

Прізвисько – окремий випадок власного імені.

Характерна риса – рудий/рижик, кульгавий, гаркавий, п’яниця… Цей засіб іменування добре підходить для другорядних персонажів, а також для сцен, де ця характеристика грає важливу роль (наприклад, ГГ підслуховує чиюсь розмову, ховаючись під столом: в цьому випадку «гаркавий» матиме важливе значення для ідентифікації мовця). Для головних героїв такий спосіб іменування застосовується вряди-годи. Приклади застосування:

– коли в оповіді важливо підкреслити тимчасовий стан героя (наприклад: «цей п’яниця знову набрався і вчить усіх жити» – якщо героєві притаманна саме така поведінка в нетверезому стані);

– коли ця особлива риса настільки показова, що стає майже прізвиськом, за яким автор звертається до героя подумки («рудий», «задирака» тощо).

Соціальна ідентифікація – фах персонажа (рибалка, композитор, детектив, програміст, кухар), його соціальний стан (граф, бродяга, бос). Теж краще працює з другорядними персонажами, однак цілком може бути застосованою й до головних, якщо це визначення відповідає внутрішнім відчуттям героя в поточний момент/взагалі «по життю». Наприклад, якщо герой захоплений своєю професією, для нього вона – важлива частина життя, то цілком доречно час від часу іменувати його за фахом.

Раса, національність або видова приналежність – негр, ельф, дракон, китаєць… Може бути або дуже характерною рисою (наприклад, ельф у Києві достеменно буде дуже виділятися), або чимось загальнішим, як-то описані нижче «чоловік», «жінка». Треба враховувати обставини і застосовувати або за тією ж логікою, що й прізвисько/характерну рису, або з обережністю, як гендерно-вікову ідентифікацію.

Гендерно-вікова ідентифікація – чоловік, жінка, хлопчик, дівчинка, старий, парубок … Для позначення головних героїв ці слова – практично табу. Та й для другорядних персонажів, з якими ми знайомимо читача досить близько, використання цих слів слід суворо дозувати. Вони занадто безликі. Однак в деяких випадках ці слова доречні навіть для головних героїв як ситуативного іменування («Старий насилу звівся з лави», – якщо ми хочемо підкреслити саме те, що в поточний момент мова йде про старечу неміч героя).

Таким чином ми можемо підібрати від трьох до п’яти слів, якими станемо позначати наших персонажів. Кількість цих слів залежить від важливості героя для оповіді й обсягу його присутності в тексті. Я зазвичай виписую собі обрані слова в стовпчик (бо погана в мене пам’ять на імена, а так достоту не заплутаюся).

Перемежаючи ці слова з особистими займенниками, отримуємо цілком пристойний розкид.

Однак цей спосіб не годиться для вирішення найбільш настирливого і неприємного прояву «займенникової» халепи – якання.

Розповідь від першої особи накладає обмеження на використання слів-замінників. Адже якщо я скажу про себе «Ксюша написала оповідання», звучатиме це приблизно як «Горлум захищатиме господаря, господар хороший». То що робити?

Хтось відмахнеться, мовляв, це все нісенітниця, якати – то й якати, позаяк іншої альтернативи немає. Хтось візьметься маніакально прополювати текст… А текстові від цього тільки стає гірше. Отже, мали рацію ті, хто стверджував, що без займенників не можна?

Та дзуськи! Це я вам кажу як завзятий борець із цими займенниками!

З яканням треба й можна боротися. До того ж боротися можна вельми ефективно.

Щоправда, без вагомої переробки фраз тут не обійтися, й така боротьба вимагає набагато більше зусиль, ніж просте підшукування синонімів. Але щойно ви збагнете й відчуєте принцип, справа піде значно веселіше, аніж спочатку.

Перше, що слід зробити автору, який всерйоз вирішив позбутися «я, мій, собі» – відмовитися від егоцентризму оповідання.

Так, пишемо ми від першої особи, описуємо події, які відбуваються з нашим головним героєм, та його почуття. Однак ГГ – не єдина дійова особа в нашій «виставі». Його оточують інші герої, предмети. Так що казати: навіть частини тіла ГГ, його думки й почуття цілком можуть виступати в ролі підметів наших речень замість самого ГГ.

Приклади:

Я потягнулася погладити кошеня = Рука сама потягнулася погладити кошеня

Я злякано завмерла = Страх скував тіло

Я думала про те, про се, але ніяк не могла зосередитися = Думки безладно юрмилися в голові, не дозволяючи зосередитися

Я перечепилася об табуретку = Табуретка підвернулася під ноги

І так далі. Принцип зрозумілий: якщо подію можна описати НЕ через дії ГГ, то так і робимо.

Крім того, що цей засіб допомагає уникнути зайвого якання, найчастіше він ще й підсилює виразність тексту. Подвійний виграш;)

Атож, тут теж діє принцип, про який я казала вище: якщо не редагувати готовий текст, а замислюватися й виправлятися ще до написання, то можна швидко звикнути, і проблема самоусунеться.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram

Інші статті з цієї серії:

0