Журавлина воля

     На озері серед широких полів, коли сонце ховалося за небокраєм і довкола все втрачало свої барви, ніжилися в останніх відблисках сонця журавлі. Ці витончені птахи ніби витанцьовували певний ритм. Один за одним розмахуючи крилами птахи раділи сонцю. Саме так раділи напевно колись люди, що бажали свободу та отримали її. А як гучно починали співати птахи, ніби закликаючи когось.

     Журавлі — це символи України, нашого рідного краю. Своїм “ключем” вони відкривали шлях до свободи, до Бога. Живучи поруч з людьми, вони відчували їхній біль та радість. Це душі нашого роду.

     Десь далеко на жнивах, серед золотого колосся поралася дівчина. Під палючим та нестримним сонцем вона один за одним збирала колоски, щоб потім намолоти та секти хліб, бо хліб є життя. Бідолашна дівчина у лляному платті палко вірила, що колись жити стане краще, люди будуть вільні та щасливі.

     Дівчина та була матір’ю для свого маленького синочка. Вона — цілий світ для цієї маленької людини. Самотність, напевно, найгірша річ для кожної людини. Чоловікова доля була багатостраждальною, численні бої, боротьба за правду та волю, і шлях у вічність. Батько залишився назавжди для своїх рідних справжнім героєм та увійде в історію як герой-захисник України.

    Щовечора дівчина вклавши свого синочка, любила дивитися у вікно та наспівуючи українські мотиви просто помріяти. Одного разу дівчина підійшла до дзеркала та сказала самій собі:

– Катерино, ти маєш триматися, бо ти — сильна, вільна та незалежна. Якби ж то була правда!

     І вмить маленька сльоза покотилася по щоці дівчини. Раптом у своєму відображенні вона побачила зовсім не ту дівчину, яку вона бачила щодня. Нещасна та стомлена жінка вмить перетворилася на вишукану міську паняку в яскравому на див незвичному одязі. Одним словом, вона бачила себе у досить незвичному образі.

– Звісно це ти! – раптом відізвалось її відображення. – Так, я — це ти з майбутнього.

– З майбутнього?

– Так, з далекого та щасливого майбутнього.

– Де ж те щастя?

– Ходімо зі мною і я тобі покажу. Твої молитви були почуті. Візьми мене за руку.

     Катерині було страшно ступити крок, але вона не мала вибору та рушила вперед.

     По той бік дійсності чи часу вона опинилася в мегеполісі. Численні хмарочоси та багато шуму лякали дівчину, вона була розгублена. Але це був Майдан Незалежності в Києві.

– Скажіть будь-ласка, пане, де я знаходжусь?

– В місті Київ — у столиці України.

– Столиці України? – здивовано спитала дівчина.

Вона ще довго блукала вуличками міста розглядала історичні пам’ятки і дивувалась ними.

– Як тут все красиао.

     Раптом посеред вулиці вона побачила великий прапор-стяг та тризуб, який освічував своїми відблисками всі найближчі вулиці.

– Скажіть, будь-ласка, що це за містичні знаки?

– Містичні знаки? – засміялась незнайомка. – Це символи України — герб, в якому зашифроване слово ВОЛЯ та прапор як символ неба та землі.

– Як цікаво.

Чимало людей проходило повз дівчину вбрані у вишиканки.

– Що тут відбувається? – стурбовано питала дівчина.

– Сьогодні свято — День Незалежності України.

– Незалежності? І як давно Україна стала незалежна?

– Вже як 30 років.

     Дівчина не могла повірити в те, що те, про що вона колись мріяла справдилось. Вона розуміла, що всього цього вона більше не побачить, але їй вистачило однієї миті, щоб стати щасливою. На мить дівчина заплющила очі, і вона опинилась вдома перед своїм дзеркалом. Вона бачила ту саму дівчину-трудівницю, матір та дружину загиблого воїна. Вона підійшла до вікна та в небі побачила як журавлі літали у небі досить високо та створювали різні фігури, серед яких вона впізнала тризуб — символ України.