Всі бажання

Кожний ранок я починаю, спостерігаючи за новинами на моєму планшеті. Поки дружина готує свої постійні ранкові каші з  вівсянки, манки або перловки я встигаю дізнатися найголовніші події: скільки ще людей захворіло на  коронавірус та який обмінний курс. Щоправда, я не зовсім розумію навіщо мені ця  інформація. Мабуть, для того, щоб було про що поговорити з моєю дружиною за ранковою тацею кави. Цей чудовий напій також належить до наших традиційних сімейних ранкових блюд. Ми приохотилися до кави так давно, що навіть не пам’ятаємо, коли.

Насправді в нашій маленькій родині з двох осіб, закріпилися дуже стійкі звички. Ми завжди встаємо на 7-30, снідаємо в 8-20, обідаємо в 12-10, а лягаємо спати о 22-30.  Для деяких людей, звичайно, такий “армійський” розпорядок буде здаватися занадто жорстким, але моя дружина і я навіть не уявляємо, що змогли б жити інакше.

 Отже, мені зовсім не сподобалася дивна картинка, яка з’явилася на планшеті. Замість звичайної таблиці з останніми новинами раптом на екрані позначився всміхнений дядько в дивний блакитній накидці та з чимось схожим на маленькі козлині роги. «Знову всунулася реклама», – подумав я, натискаючи на червоний хрестик сторінці.

Однак, не зважаючи на тиск, зображення не зникло. Планшет, що називається, завис, а мій дядько продовжував дивитися з екрана своїми пронизливими чорними очиськами так, що ставало моторошно. За мить дядькова усмішка перетворилася на гримасу схожу на огиду,  а під  його незадоволеною пикою спалахнув написаний великими червоними літерами напис:

“Виконання бажань. Вхід “.

Це вже ставало зовсім неприємно. Вираз обличчя цього загадкового персонажа мені чимось нагадав погляд мого 40-річного сина, коли я попрохав його, допомогти мені в городі. Тоді він мені так і не допоміг, малий негідник! І навіщо ми тільки своїх дітей на ноги підіймаємо? Безумовно, я не хочу сказати, що тільки для посадки картоплі та помідорів, але все-таки для цього ж теж.

Ой, не подобаються мені такі кнопки, як ось ця.  Одного разу я не утримався і натиснув на подібну. Так потім мене цілий рік бомбардували повідомленнями про казкові прибутки, чекаючи мене, якщо я придбаю неймовірно дешевий курс на якийсь бізнес.

Але у цей раз, я чомусь натиснув на “Вхід” без будь-яких вагань. Схоже, мій дядько повністю загіпнозував мене чорними свердловинами своїх очей. У списку було всього три рядки:

1.     Покінчити з  коронавірусом по всій землі. Ціна: життя.

2.     Вилікувати всіх дітей в Європі від раку. Ціна: 10 років життя.

3.     Зупинити війну на Донбасі. Ціна: одна пенсія.

Поки я перетравлював ці дурниці, мій дядько з монітора раптом вимовив чітким голосом професійного диктора:

“Василь Іванович! Привіт з Центрального комітету Кола Планет Заходу. Ми хотіли б запросити землян до нашої міжзоряної спільноти. Але одностайності стосовно цього питання ми не отримали.  Дехто з нашого Комітету вважає, що ви дозріли до такого союзу, а інші, на жаль, тримаються протилежної думки. Тому ми вирішили провести соціальний експеримент. Жереб випав на вас, як типового представника планети Земля. Зараз перед собою ви бачите три бажання. Як тільки ви виберете одне з бажань, ми його негайно виконаємо. Напроти кожного бажання вказана його вартість. Вам дається 10 хвилин, щоб вибрати одно з них. Якщо ви не зробите певного вибору протягом цього періоду, то буде автоматично виконано бажання №1. Ви помрете, але ви будете включені до переліку почесних громадян ЦК КПЗ. Зворотний відлік пішов».

Який дурний жарт. Здається ж, сьогодні не перше квітня. А раптом, це не зовсім жарт. Ну, припустимо,  що невідомі клоуни зв’язалися зі мною через новий вид Skype або щось подібного. Але для чого це їм робити? Якого біса, ви запитаєте, їм здався жебрак пенсіонер з небагатої країни? Але, якщо уявити, що це правда…  У цьому випадку, я помру за десять хвилин, ні вже за вісім хвилин. І винні у моєї смерті будуть якійсь жертви цього  коронавірусу, яких я не знаю і навіть ніколи не зустрічав. Так я бачив їх у труні, цих жмуриків, щоб помирати через них. Мені лише 67 років. Можливо, що я зможу прожити ще 20, ну 10 років…, Але раптом мені пощастить, і я буду жити більше…

Тепер, про дітей і рак. Перш за все, мої діти не хворіють рак. А по-друге –  те, що людині доля призначила, нехай це і здійсниться. Або може бути таке,  що дитина вилікувана від раку вб’є когось з тих кого не треба було чіпати.

З війною на Донбасі теж не так просто. Стріляють там вже протягом довгого часу і не так вже і часто. Ну, припустимо вб’ють там ще когось. Так це ж будуть не мої родичі чи знайомі. За свого невдячного Михайла я у свій час з військкоматом  домовився. І взагалі, чого це мене повинна хвилювати якась війна на Донбасі. У мене кожний місяць іде своя війна з сусідами по будинку. То їм не подобається, що я закриваю двері під’їзду, то, навпаки, що їх відкриваю. Останнім часом так взагалі озвіріли –  образились, що автомобіль не там поставив, завадив швидкій допомозі під’їхати. Ну, скажіть, як я можу знати заздалегідь, що хтось на ніч захворіє? Власне, у цей час нормальні люди повинні спати.

! взагалі. У мене є лише одна пенсія. Ну, у моєї дружини ще одна. Ну, мій син трохи допомагає. Так все ж одно, її ні на чого не вистачає. Ні, не віддам я  їм пенсію.

Отже, поки я розмірковував, час майже закінчився, ледве  хвилинка залишилася. І я, що сили заволав:

 “Немає у мене ніяких бажань! Залиште мене у спокою з вашими фантазіями та альянсами! “

У ту ж мить монітор планшету спалахнув сліпучим жовтим сяйвом, по ньому пішли сині смужки й екран згас. Невже згорів? Ось, кляті інопланетяни! Навіть не можуть по-людськи попрощатися. Звичайно, чужого добра не шкода.

А може ніякі вони не інопланетяни. Ось, я живий і здоровий. Мабуть,  все це мені примарилося. Добре, вже час піти випити чаю. Ми з дружиною завжди п’ємо зелений чай о 11 годині.