7 Серпня, 2022

Тридцять восьмої річниці…

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО

– Тримайте обережно. Ця річ важливіша за наші життя.

Кузнецов тільки і вмів наказувати та бурчати. Гидкий старий хробак. За своє життя він замучив стільки людей, що і за кілька днів не згадаєш всіх їх імен.

– Ну от, розмістили нарешті, –  він зітхнув так важко, наче сам тягнув цю бандуру усю дорогу.

– Нарешті ми  на фінішній прямій, – відповів Корсар, переводячи подих. З його лоба стікала невеличка краплина поту. У велетенській серверній стояв гул сотень комп’ютерів, через що доводилось підвищувати голос.

– Я  вже не можу дочекатися відпускних! – усміхнувся на всі ті зуби, що у нього лишились Кузнецов. Це таки була важка, колосальна робота усіх відомств Нової Імперії. Тут він цілком правий. За неї добре заплатять.

– Коли активуємо?

– Що, вже не в змозі чекати?  В центрі сказали строго. Чекати тридцять восьмої річниці того самого дня. Трясця їх матері.

– Того самого дня, – усміхнувся Корсар. – Та ви не бійтеся слів, майоре. Дня нашої поразки. Це не якийсь секрет. Просто історичний факт. Який ми з вами виправимо.

– Неодмінно, – процідив крізь зуби Кузнецов, всідаючись за стіл. Треба було ще підключити всі  необхідні кабелі та знайти вихід у мережу.

Корсар, тим часом, не відмовив собі у бажані визирнути з вікна, легенько привідкривши жалюзі.

На сусідньому будинку, ще довоєнному, висів старенький, понівечений вітром і дощем, прапор України.  Просто під ним, у дворі, гралися малі діти, перекидаючи один одному м’яча, посеред зелені дерев та кущів, висаджених акуратними рядочками. Спекотна, квітуча весна. Зараз, коли глобальне потепління вже неможливо спинити ніякими методами, ці землі чи не єдине місце, де ще можна ось так приємно провести час.

Корсар мимохіть піймав себе на усмішці, дивлячись на дитячі забавки.

– Що ви там видивляєтесь, капітане? – Кузнецов підійшов із-за спини. Йому важко було бути непомітним. Запах перегару можна було відчути, певно, за кілька миль.

– Гарні діточки, егеж? – усміхнувся і собі. – Вони стануть прекрасними солдатами у майбутньому.

– Думаєте, ми збережемо цей інститут, навіть після активації?

– Повір мені, капітане, у нього надто високий сакральний сенс. Навіть коли ворогів уже не буде. Військо лишиться. Як мовчазне нагадування. Живий постамент сили вождя. Він взагалі любить такі штуки, ти ж знаєш.

– Не мені і не тобі судити, що любить вождь, а що ні, – різко відповів Корсар, відірвавшись від вікна.

– Твоя правда, – не став сперечатися майор.

– До активації у нас ще кілька годин. Що збираєтеся робити?

– Як що? Фронтові сто грам! – Кузнецов дістав із своєї сумки пляшку горілки та чарки, вже не в змозі втриматися від спокуси.

– Хіба не варто дочекатися кінця місії?

– Та не нуди. Місія вважай що завершена. Ми ж з тобою досі живі! Я взагалі не уявляю, як нас не накрило СБУ. Особисто я вважав, що Імперія відправила мене на вірну смерть, – наповнив обидві чарки майор.

– І все ж пішли, – всівся поруч із ним капітан.

– Як і ти. Адже за Імперію і Вождя не шкода і життя віддати.

– То що, за Імперію?

– За Імперію та її славетного Вождя!

Випили.

Перша чарка добре пішла.

Кожен всміхнувся, у очікуванні другого тосту.

Їх погляди бігали туди сюди. З пляшки на чарку, і з чарки до очей іншого. Очей, що виблискували у світлі маленької, тьмяної лампочки.

– Майоре, я ніколи не питав… У вас є родина?

– Була. Всі мертві. Були зрадниками вітчизни. У вас?

– Ні.

– Обов’язково ще буде. Ви зможете обрати собі будь-яку дружину, із цілого світу, коли апарат запрацює. Навіть щось екзотичне, – підморгнув Кузнецов.

Випили ще по одній чарині. В голові почало паморочитись.

Корсар мимоволі виказав себе, поглянувши у бік своєї сумки.

Цей маленький рух помітив майор, несвідомо усміхнувшись кутиком рота. А може, він навмисно хотів розкрити кілька карт? Вже немає особливої різниці, коли вони на столі.

– Куди спочатку поїдете, після відкриття кордонів? – усміхнувся він, наливаючи собі та товаришу ще по чарці.

– Завжди хотів побувати в Австралії. Там все ще приємний клімат.

– А я думав, ви скажете, що з патріотичних почуттів не будете  ступати за межі Імперії, – лукаво усміхнувся Кузнецов.

– Весь світ буде Імперією, товаришу майор. Весь довбаний світ.

– Так,  психологічний контроль. Ми використовували його від самого початку нашої історії. Всі наші пропагандиські машини завжди працювали на возвеличення Імперії але це, – Кузнецов вказав на апарат, – це Святий Грааль нашої сили. Чиста влада, яку можна торкнути рукою. Всі їх уми будуть наші. Вони навіть не зрозуміють, чому так віддані Вождю. Блискуча, просто блискуча робота! – На його лиці  було  стільки радості і блаженства. «Істинний воїн імперії, не інакше» – іронізував капітан.

Корсар мимоволі прокашлявся. Отрута вже починала діяти. Проте Кузнецов, принаймні, виглядав не краще. Його запалені очі просохли, а рот був привідкритий, аби вдихнути більше повітря.

І все ж, маленька деталь. Третій зуб із лівої сторони. Там, де мала б бути капсула із отрутою. Корсар тижнями ловив миті, аби роздивитися її, аби виявити навіть найменші відмінності від стандартної капсули.

Це була протиотрута. Він лише чекав слушної миті, аби використати її.

Дурний прорахунок. Корсар ледве стримався, аби не розсміятися йому в обличчя.

– Знаєте, товаришу Капітане, – майор  став серйозним. Його сміх в мить розчинився, ніби у нього з обличчя злетіла маска, – нас обох дуже довго обирали. Воно і не дивно, адже ця місія потребує не просто професіоналізму. Вона потребує щирої, справжньої відданості Вождю та його Імперії.

– Тому ми з вами і тут. Через нашу бездоганну лояльність, – ледь вичавив із себе слова капітан. Він намагався непомітно змінити положення рук під столом. Очевидно, дістав із рукава свою порцію протиотрути, яку вже завчасно приготував. Гарна гра. Прекрасний хід. Але із технічною майстерністю все ж виникли труднощі. Кузнецов легко помітив цей хід.

– Коли мене забрали із окупованого Маріуполя російські війська, я був ще зовсім малим. Мої батьки пройшли фільтрацію. Врешті, це не мало значення, адже їх все одно потім вбили. Вони залишили тільки мене, бо я був малим. Був лише дурною дитиною, яка ще не здатна нічого зрозуміти. А я був здатен. Заради цієї миті мені довелось пожертвувати родиною і дітьми. Я мав залишитися одним із псів імперії, Корсаре. Лишитися ним аж до цього дня.

Корсар розсміявся, втримуючи хвилі блювоти і кашлю, яку вже насувалися, обпікаючи горлянку із середини.

– Майоре Кузнецов. Я… Я… Навіть не думав, що ваша мета настільки прозаїчна. Патріотизм, справді? Ви зараз цілком серйозно?

– Чи можу я спитати, що ж тоді змусило вас, опинитись в цю мить так далеко? Відданість Вождю та імперії?

– В сраку Вождя. В сраку імперію.  В сраку вашу  дорогу Україну.  В сраку взагалі всіх! Всі ці умовності мають зникнути. Коли ти помреш, я перепрограмую апарат. Налаштую всіх людей на служіння та повну покору. Вони коритимуться мені, як їх богу, майоре. Я зможу зробити світ значно кращим.  Це не буде Імперія. Це буде новий світ. Без війн. Без смутку. Я завжди про це мріяв. Відколи став на службу. Ні, відколи став ходити на горщик.

– Що ж буде, коли ви помрете, товаришу Капітан? Невже люди втратять свого бога?

– Вони вже будуть навчені, майоре. Я не тиран. І не чудовисько. Я хочу для людей лиш добра. Погляньте, на що вони перетворили планету? Моя мала сестра померла  від холери, бо ця зараза розповзлася світом, немов той коронавірус.

– Мої співчуття, – прокашлявся Майор.

– В зубі у вас протиотрута. Використайте.

– А ви скористайтесь тою, що у вас у рукаві.

– Тоді дістанемо пістолети із сумок.

– І хтось з нас здохне тут, немов собака. А хтось запустить апарат.

– До річниці всього кілька хвилин, – усміхнувся корсар. Ми з вами творимо історію.

Майор розкусив капсулу з отрутою. Корсар використав свою. За якусь мить у них обох був у руках пістолет, націлений на товариша.

– Чому зволікаєте, майоре? – саркастично промовив Корсар.

– А ви? – усміхнувся Кузнецов.

– Здається, ми вперше поговорили відверто, – капітан дивився йому  в душу не відводячи очей ні на мить.

– Так і є, Вікторе.

– Хто ж із нас швидше стріляє, Максиме?

– До річниці поразки росії всього хвилина.

У обох на руках були годинники. Звірені до долі секунди, звичайно.

Ніхто не домовлявся про це вслух, але кожен знав.  Використати можна  лише одну кулю.

В назначену мить, на їхні годинники надійшов надзвичайно таємний, згенерований випадковим чином код активації апарату. В ту ж мить, полетіли і кулі. Майор схопився за рану. Його рука вкрилася кров’ю, із пробитої легені.  Корсар опустився на стілець, заледве дихаючи.

–  Зараз… Свою мрію… Не втілить ніхто, – вичавив із себе слова, відкашлюючи  кров.

– Та невже? – Майор потягнувся до апарата закривавленою рукою.  Сканер машини був налаштований на відбитки тільки їх двох.  Вся велетенська мережа супутників, випромінювачів, сотень вишок, розташованих по всій планеті, навіть всередині Імперії,  які мали бути використані для проекту були у руках двох працівників таємної поліції. Єдиний робочий апарат, прихований від розвідок ворогів. Те, що мало врятувати імперію. Те, що вони вдвох провезли  у самісіньке кубло «ворога», аби мати змогу підключити його до найбільш захищеної світової мережевої структури напряму. І все це. Вся ця влада зараз лежала перед ним, забруднена його ж кров’ю. Влада помститися їм усім. Змусити імперію, те, що лишилося від неї після поразки, нарешті сконати.

Майор, заледве дихаючи, увів у машину код та просканував палець. Записав нову програму дій та активував.

– Міцний ти, як на пропитого діда – Корсар викашляв багато крові, тримаючись рукою за стіл. І все ж не позбавив себе насолоди усміхнутись.

– Життя важке було. Треба бути… Міцним.. Аби вижити, – промовив Кузнецов, опускаючись на підлогу.

– Значить, таки переграли мене. Недооцінив  вашу міцність, визнаю.

– Але влучив ти гарно, трохи лівіше, і я б одразу сконав.

Та досить вже компліментів, – зовсім тихо відповів капітан, – він розпластався на стільці, стікаючи кров’ю. – Бувайте, товаришу майор. Удачі на тому світі.

– Маю надію, що ти зустріниш там сестру.

– А ти своїх.

В серверній стало тихо. тихо, навіть попри гул комп’ютерів та апарату. Бездоганна тиша, перед настанням оновленого світу.

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО