Доброго вечора, ми з України!
На далекому Уралі у темних печерах десь глибоко під землею, в тісному бункері сидить і тремтить від жаху маленький скрючений чоловічок. Здригається від найменшого шерхоту, зиркає очицями в різні боки – все вичікує, звідки смерть його прийде. А стара все не йде та не йде.
– Вашвисокблагородіє, вечеря прибула! – почувся з переговорного пристрою біля вхідних дверей голос.
– Ти хто? – скрикнув чоловічок.
– Дик охоронець ваш, вашвисокблагородіє, Матвєй Кузьміч Аршинніков.
– Слухай, ти, Аршинніков, ти вечерю готував?
– Ні, як можна? Кухар готував.
– А ти її куштував?
– Та хіба ж би я насмілився? – обурився Матвєй Кузьміч.
– Увімкни відео, – наказав чоловічок.
Охоронець натиснув потрібну кнопку, і в бункері засвітився екран. Скрючений подивився на тацю з великою апетитною рибиною.
– Що за риба? – спитав охоронця.
– Лобан, вашвисокблагородіє, – радісно відповів той. – Просто з Чорного моря спеціальним літаком сюди доставили. Свіжесенький, щойно спечений!
– З’їж шматочок, – наказав невгамовний чоловічок. – Хочу переконатися, що риба не отруєна.
Не вірячи своєму щастю, охоронець відламав шматочок рибини і проковтнув не жуючи.
– Смакотааа, задоволено протягнув він.
– Гаразд… – пробурмотів переляканий. – Давай сюди свою рибу.
Багатотонні двері з шумом відчинилися і охоронець вкотив тацю до бункера та миттєві зник зовні.
Маленький скрючений чоловічок почав намотувати кола навколо таці. Їсти дуже хотілося, проте страх смерті пересилював голод. В очах уже розпливалися кольорові зірочки, свідомість затуманилася від ароматних пахощів.
– Чого чекаєш?
Чоловічок аж підстрибнув від несподіванки.
– Хто це?
– Їсти хочеш – то їж, а не мороч мені голови своїми блуканнями.
Скрючений повільно озирнувся у бік таці та ошелешено закляк: до нього звертався спечений чорноморський лобан!
– Ти… ти… знущаєшся? – від переляку чоловічок аж затинатися почав.
– Нема чого більше робити, як з жалюгідного знущатися, – відповіла рибина. – Ти їстимеш чи мені відчалювати звідси?
– Но-но-но, поговори мені тут! – вигукнув чоловічок і випростувався на весь свій карликовий зріст. – Коли схочу, тоді з’їм! Мені ніхто не указ! А ти чому розмовляєш?
– Я не лише розмовляю. Я ще й бажання виконую, – пихато мовив лобан.
– Ага, як золота рибка.
Лобан хмикнув:
– Та кілька малолітня? Що вона може?
– А ти що можеш? – вкрадливо спитав скрючений.
– Дивлячись, що ти хочеш, – відповіла рибина.
Чоловічок почав нетерпляче ходити колами та потирати руки.
– Хочу!!! Хочу… ммм… А! Хочу, щоб вибухнули всі, хто мене зневажає і має за ніщо!
Рибина поворухнулася, трусонула головою.
– Зроблено!
Чоловічок підскочив. Очі сяяли, серце калатало.
– Хочу, щоб вигоріли вщент і розвіялися попелом усі, хто мене зненавидів!
Лобан вигнув спину і напружився.
– Хххх… Зроблено!
Радощам чоловічка не було меж! Куди й страх подівся!
– А тепер зроби так, щоб здох мій найлютіший ворог!
***
По всій ліні фронту по небу пронеслася хвиля яскравих спалахів. Чулися дивні вибухи, наче хтось одразу луснув сто тисяч повітряних кульок.
Українські бійці з подивом спостерігали, як росіяни вистрибували з танків, БТР-ів, випадали з літаків та гвинтокрилів. Їхні голови вибухали, розбризкуючи навколо смердючу рідину.
У кремлі один за одним вибухали генерали, міністри, офіцери, водії, лакеї.
Глибоко в печері біля входу в бункер вибухнула голова охоронця.
***
За кілька хвилин друга хвиля спалахів пронеслася небом над величезною країною із заходу на схід і назад.
Те, як вибухали голови, транслювалося по всіх каналах на всіх телевізорах. Запалали лютим вогнем ті, хто щойно на власні очі бачив загибель своїх рідних і зненавидів маленьке скрючене чудовисько всім своїм єством.
***
Останній яскравий спалах піднявся білим грибом до самісінького неба і поступово осів десь між Уральських гір.
–… здох мій найлютіший ворог! – прогарчав маленький скрючений чоловічок і схопився за горло. Пальці міцно вп’ялися в шию, перетискаючи сонну артерію. Повітря забракло. Горлом пішла піна. Скрючені руки та ноги зсудомило так, що кістки зламалися.
Жалюгідне чудовисько, яке тиранило весь світ, видало свій останній подих і здохло.
Лобан посміхнувся і мовив:
– Доброго вечора, ми з України!
Я от теж в першу чергу звернула увагу на те, що риба смажена, ще й надкушена. Ну а формулювання бажань – це тема безкінечна! 😉
Все буде Україна! 😉
Вітаю, Авторе!
Чи краще сказати: “Доброго вечора, ми з України” ? 😉
Я погоджуся з попередніми коментаторами, що формулювання бажань було би непогано доопрацювати, але в цілому – хороше оповідання вийшло, позитивне 🙂
Успіхів!
Щиро дякую, Мавко, за відгук!
Можливо, після конкурсу допрацюю оповідання. Головне, що воно зацікавило читачів! 😉
Успіхів навзаєм!
Бггг, риба – наш чєловєк. Вислухай карлика – та зроби по-своєму.
Куди ж їй Зірку Героя вішати?
Дякую, Михайле, за чудовий коментар!
Риба не за медальку, а за Україну воює!
А вот я візьму і не погоджуся з колегами-коментаторами:)
Я прочитала цей твір зовсім інакше – як притчу радше, ніж сатиру. Притчу з добрим гумором, колоритними о́бразами та правильною мораллю: чудовисько не має іншого шляху, крім як зжерти самого себе. Путін, хоч і має певне фізичне карликово-скрючене втілення, насправді є колективним створінням. І цей колективний монстр має лише одну заповітну мрію – Знищення – з великої літери – абстрактну злісну тотальну жагу знищувати.
Геніальна штука, як на мене, ще й за стилем топорна, як годиться – адже все геніальне, зрештою, просто, як двері 😉
HannaSheliah, щиро дякую за чудовий коментар!
Особливо за “топорність стилю”. 🙂
Чудово, що ви підтримуєте мою мрію – чудовисько має здохнути! Ні, не так – чудивиськА. Всі.
Вітаю, Авторе!
Перша частина із охоронцем і діалог із лобаном до бажань – супер!
У решті ж приєднаюся до Фантома та ТіниСвіт. Навіть та “кілька” з казки виконувала бажання баби досить докладно, збунтувались лише на останньому. Отже, в риби-джина досить мало місця для маневру.
Гадаю, ситуацію можна змінити, перефразувавши бажання так, аби вони містили в собі двозначність. Наприклад: “Нехай гордий і давній народ з великою історією переможе цих холопів!” – і хопа! – Україна перемогла.
Але рішення, звісно ж, за вами 🙂
Натхнення та успіхів!
Вітаю, авторе!
Фінальна репліка – топ із топів! Проте, сам сюжет, я на мене, має величезну логічну проблему – якби карлика всі ненавиділи і зневажали – його б не існувало. Не тиран народжує підлеглих і народ, а зовсім навпаки, народ і підлеглі створили це (обсценна лексика). Тому в описаний ефект зовсім не віриться.
Успіхів та наснаги!
Вітаю, Фантоме!
Дякую за відгук. Питання не втому, хто кого зневажає. Питання в тому, хто виконує бажання. 😉
Вітаю! Маленького скрученого чоловічка зневажають його солдати? На жаль, серед них багато його вірних прибічників.
Вітаю, Tinaswit!
Дякую за коментар. Хто виконує бажання, той замовляє музику. 😉
Гарні дуже образи, хитра рибина, пасаж про кільку – взагалі гарно. Смажена, вже поїдена рибина, якій це не заважає вбивати ворогів – це дуже круто. Другого туру заслуговує, а далі вже буду враховувати те, що друга половина оповідання не сподобалася аж від слова “зовсім”. Проте це моя думка, а в описи та гумор автор добре вміє. Це далеко не всім вдається.
Вітаю, пані Валеріє!
Дякую за розгорнутий коментар.
Це ж фантастика! Дайте хоч помріяти!