1 Березня, 2022

Пліснява

Повернутися до конкурсу: Обрій-2050: світ розумних технологій

Тетяна прокинулась, відкрила очі. Ранкове літнє сонце вже заливало кімнату своїми променями і в його сяйві дівчина побачила, що на стелі з’явилася пліснява – чомусь зеленого кольору, огидна, на вигляд слизька й тому здавалося, ще й смердюча.

– Дивно, звідки вона взялася та ще й серед спекотного літа? – подумала Тетяна.

Це була висока худорлява дівчина з довгим волоссям кольору кави з молоком, до речі, натуральним. Очі мала розкосі, яскраво-сині, наче волошки.

Дівчина вчилась на другому курсі біофаку і трохи розумілася, в яких саме умовах пліснява почувається комфортно та починає розповсюджуватись. І ці умови точно не є спекотним сухим літом. Вже три тижні не було навіть невеликого дощу, а температура довкілля сягала ледь не сорока градусів.

Тетяна встала, вмилась, поснідала та всілась перед ноутбуком. Вона вирішила одразу вирішити проблему з пліснявою і зайнялася пошуком потрібних фахівців. Майже одразу натрапила на оголошення: «Знищуємо плісняву будь-якої складності раз і назавжди».

Фахівці були з її міста і дівчина одразу залишила свою заявку. Хвилин за двадцять пікнув месенжер –  то прийшло повідомлення, що обробити приміщення можна завтра пообіді. Тетяну це влаштовувало, бо завтра у неї був вихідний. Вона написала, що буде чекати і з легким серцем зайнялася звичайними справами. Дописала реферат з біохімії, як не дивно, тема реферату була «Пліснява та її різновиди». Зварила гречки, накришила салату.

Тільки зібралася вечеряти, як подзвонили у двері.

Тетяна підійшла до  дверей, подивилась у вічко – у коридорі стояв її хлопець Роман. Роман був кремезний, високий, вищий  за Тетяну на цілу голову. Чорнявий, кучерявий з очима кольору стиглої вишні.

Дівчина приємно здивувалась, відчинила двері і радо обійняла Романа:

-Привіт, любий! Яким вітром? Ми ж планували побачитися у п’ятницю на парах. Ти їсти хочеш? Я саме  вечеряти сідаю.

 

Хлопець відповів на обійми, поцілував Тетяну:

-Привіт! Не повіриш, Таню. Я за тобою дуже скучив, хоч ми бачились вчора. Відсидів свої лекції і подумав:

-«Боже ж ти мій! Я з Тетянкою не побачусь ще цілих два дні! І ноги самі принесли мене до твого дому».  Хлопець принюхався до ароматів, що долітали з кухні:

-Так. Їсти буду!

Роман роздягнувся і закохана пара перемістилася з коридору на кухню.

Ви мабуть вже подумали собі:

-Щось авторка плутає. Спекотне літо, пари в інституті. Хіба таке може бути? Літом ніхто не вчиться. Ні учні, ні студенти.

А ось і ні! Роман з Тетяною вчилися у виші, в якому практикували так званий літній семестр. Для тих студентів, які бажали поглибити та розширити свої знання, влітку читали лекції та проводили семінари спеціально запрошені викладачі з різних куточків світу. Протягом навчального року ректорат збирав побажання студентів, кого і з якою темою вони хочуть побачити та почути влітку. А далі справа звичайна. Найбільш бажанішому лектору надсилалось запрошення,  пропонувався контракт на літо і, якщо вчений погоджувався, літній семестр виявлявся цікавим і дуже корисним.

Тетяна обрала фах міколога  і спеціалізувалась на рідкісних видах цвілевих грибів. Колись дівчину вразив той факт, що чорна пліснява виживає в умовах жорсткої радіації космосу і навіть не втрачає здатність розмножуватись. Це і стало поштовхом до  її спеціалізації.

Роман готувався стати біохіміком. Мріяв досконально вивчити всі біохімічні реакції людського організму і до кінця зрозуміти причини, наслідки та взаємодію всіх біохімічних процесів людини. Особливо цікавою Роман вважав роль води в цих процесах. 

Та годі про це. Зараз хлопець з дівчиною затишно сиділи на кухні, їли гречку з салатом та котлетами, які Тетяна насмажила ще вчора, і захоплено спілкувались.    

Перше дівчина поділилася з Романом новиною про появу плісняви.

На її подив, хлопець розреготався:

-Вибач, заради Бога! Не можу втриматися. Уявив, як ти вивчаєш свою улюблену цвіль,не виходячи з дому. Даруй, люба.

Роман нахилився до дівчини, що вже було починала гніватися, і міцно її поцілував:

-Не сердься, Тетянко. Це ж чудово, що у тебе з’явилася можливість вивчити плісняву в ї природному середовищі. 

-Та не збираюся я вивчати цю гидоту у себе в кімнаті, завтра прийде спеціаліст і настане їй капець!- Дівчина нервово розсміялась. Чомусь раптова поява предмета її наукових досліджень прямо над ліжком,  над головою вибила Тетяну з рівноваги.

-До речі,озвався Роман,  я сьогодні у новинах почув цікаву інформацію про плісняву. Начебто в нашому місті з’явилася цвіль, яку неможливо знищити.  

– Ох, Ромчику, ти вважаєш цю новину цікавою? Боюся, що вона може виявитися поганою.

Тетяна сумно посміхнулась.

– Та чого раптом поганою? Чергова страшилка в новинах та й усе. – висловив свою думку хлопець.

-Побачимо. Може й фейк – погодилась Тетяна.

Роман подякував за вечерю, помив посуд і запропонував дівчині посидіти в мережі, пошукати наукові статті з мікології, які їм знадобляться на семінарі.

За кілька годин хлопець відірвався від монітора та почав збиратися додому.

Наступного ранку дівчина прокинулась і перш за все подивилась на стелю. Зелена пляма плісняви стала вдвічі більшою і дуже яскравою. От дідько!- подумала Тетяна – що ж вона так активно розмножується? І чому вона зелена? Невже пеніцил? Звідки? Та нічого. Сьогодні приїде спеціально навчений дядечко і швидко наведе лад у хаті. Таким чином себе заспокоївши, дівчина пішла на кухню варити ранкову каву.

За кілька хвилин вона пила каву, хрумтіла смачним горіховим печивом та продивлялася підручник з біології, а саме розділ «Гриби». Якщо ви не знали, друзі, пліснява то є гриби. І добре знайомі вам дріжджі теж гриби, а не тільки лисички, білі та опеньки. Якщо не знали, не біда, бо ви і не маєте про те знати, якщо не є біологом, мікологом чи ще яким-небудь науковцем.

Прочитала дівчина розділ, потім потягнулась за ноутбуком, бо вирішила все ж таки подивитися новину про незнищувану плісняву.

Новина знайшлася швидко.  Вчора відомий журналіст опублікував статтю на поважному, не схильному до сенсацій медіа-ресурсі.

Стаття, щоправда, називалася сенсаційно:«Чужий 2.0»

У статті журналіст розповідав, що у місті з’явилася дивна зелена пліснява, з якою не може впоратися спеціальна служба, відома своїми успіхами у боротьбі з побутовою пліснявою.

Автор писав, що вже понад дванадцять клієнтів обурені нерезультативною роботою спеціалістів. Цією проблемою зайнялися біохіміки, мікологи і навіть біофізики.

-Ну, нічого собі просто страшилка! У мене ж теж зелена!- подумала Тетяна.

Дівчина почала шукати в інтернеті коментарі постраждалих. І одразу звернула увагу на дивний збіг – у всіх випадках люди помічали плісняву зранку і саме на стелі.

Тетяна з нетерпінням чекала спеціаліста по боротьбі з пліснявою. У неї жевріла надія, що її пліснява звичайнісінька і вже сьогодні вона її позбудеться.

І от нарешті у двері подзвонили і Тетяна відчинила майстру, чи як його правильно називати?

То був гладкий дядько років п’ятидесяти з сивою чуприною та веселою посмішкою. В руках у нього було щось схоже на паротяг і розбризкувач в одному пристрої.

Дядько зайшов у квартиру:

-Доброго дня, хазяєчко! Я дядько Василь. Показуй, де у тебе в хаті цвіль оселилася? Зараз ми її швидко викуримо!

-Ой – напружилась Тетяна – я нікому не дозволяю курити в своїй квартирі.

Дядько розреготався:

-Щось ви, панянко, зовсім без почуття гумору. Викуримо в сенсі знищимо. Все буде добре, дівчино, не переймайтесь. Бачу ви не на жарт схвильовані, мабуть, новин наслухались?

-Начиталась – зітхнула дівчина – Ви впевнені, дядько Василь, що знищите цю гидоту? Вона в мене теж зелена.

-Зроблю все можливе, обіцяю.

Дядько підбадьорливо посміхнувся.

Пішли в кімнату. Тетяна показала Василю плісняву на стелі.

Дядько уважно роздивився стелю, стіни, всі кутки. Потім одягнув респіратор і сказав:

-Я зараз почну працювати, а ти, хазяйко, будь ласка, відчини вікно, балкон та йди собі на кухню, пий каву, поки я працюю.

Дівчина слухняно відчинила вікно, балконні двері та пішла на кухню.

Там заварила собі кави та сіла чекати, поки Василь зробить свою справу. З кімнати долинув гуркіт працюючого пилотяга та звуки, які нагадували дощ за вікном. Тетяна трохи стурбувалась:

-Дідько, я ж не подумала про меблі в кімнаті! Ліжко, стіл, шафа. Мабуть, треба було чимось прикрити. Зрозумівши, що схвилювалась вона запізно, бо робота вже розпочалась, дівчина махнула рукою і потягнулась за печивом. Вона пила каву і знову продивлялась новини.

У місті з’явилось ще п’ять осередків невмирущої цвілі.

Тут до кухні зайшов дядько Василь.

Майстер тяжко зітхнув і сказав:

-Плісняву я добряче обробив, до завтра має зникнути.

  -А якщо вона виявиться тою самою – невмирущою?- схвильовано спитала Тетяна.

-Тоді ми її дустом!- бадьоро вигукнув дядько Василь і розреготався.

-Якщо завтра зранку не буде результату, телефонуй нам, будемо боротися з пліснявою далі.

Та не накручуй себе зарані, мала.

Дівчину трохи заспокоїла дядькова впевненість і вона ніяково посміхнулась:

-Щиро дякую, дядьку Василю, за допомогу. Хочеться вірити, що обійдемося без дусту.

Дядько почав збиратися, примовляючи:

-Роботи у нас зараз капець, як багато. Побіжу я інших рятувати.

Дядько побіг, а Тетяна знову сіла за ноутбук, цього разу, щоб підготуватися до завтрашнього семінару по мікології. Тема семінару була, не повірите, «Пеніцил- зелена пліснява».

Готуючись, Тетяна розширила свої знання і дізналась, що крім Пеніцилу- зеленої плісняви, що з неї роблять антибіотик пеніцилін, відкриття якого Флемінгом врятувало людство від багатьох патологій, у світі не існує інших різновидів зеленої цвілі. Блакитна є, її використовують для виготовлення сирів рокфор і камамбер, біла є,  а зеленої ніц нема. І що стосується Пеніцила, то він може з’явитися на продуктах  та аж ніяк не на стелі. Причина дуже проста- Пеніцилу потрібна їжа для розмноження, а цеглою, деревиною та іншими будівельними матеріалами він гидує і не харчується.

Дівчина замислилась:

-Якщо це не Пеніцил, то що чи хто? Чому цю зелену гидоту  неможливо знищити?

Тетяна вирішила взяти шматочок плісняви та дослідити його завтра в інститутській лабораторії. Вона взяла ніж, невеликий паперовий пакетик, підсунула стіл під місце на стелі, де колосилась пліснява, вдерлася на стіл і обережно взяла зразок цвілі.

Злізши зі столу, паперовий пакетик дівчина поклала в поліетиленовий і поклала до сумки, з якою ходила на пари.

Вже був глибокий вечір і Студентка лягла спати, щоб назавтра бути бадьорою.

Настав ранок. Як завше, перші сонячні промені розбудили  дівчину. Тетяна розплющила очі, перш за все кинула погляд на стелю і ледь не закричала.

Вся стеля була зеленою, по кутках навіть провисала, як павутиння. А в тому місці, звідки почалося розмноження плісняви, почала сипатися штукатурка.

Дівчина кинулася до телефону і почала дзвонити в службу по боротьбі з пліснявою. Коли після двадцятого  зумеру, слухавку не підняли, вона схаменулась:- Ще ж рано, початок робочого дня лише через дві години.

Тетяна вирішила, що треба зателефонувати Роману.

Хлопець одразу схопив слухавку:

-Привіт, люба!

-Ромчику, ти можеш до мене зайти? Ми поснідаємо ми разом поїдемо на пари.

-Звісно. Зараз буду!

Тетяна пішла на кухню смажити на сніданок омлет та робити салат.

В ту мить, коли і миска салату була накришена, і омлет смачно шкварчав на пательні вже готовий, Роман подзвонив у двері. Дівчина витерла руки і побігла відчиняти.

Хлопець зайшов і одразу спитав:

-Що сталося?

Тетяна махнула рукою в бік кімнати і затинаючись відповіла:

-Там, там, там. Там таке! Іди сам подивись та швидко повертайся – снідати будемо.  Роман пішов у кімнату, дівчина поставила на вогонь турку з кавою.

За хвилину вони сіли снідати.

-Я розумію, що ти налякана такою активністю та агресивністю плісняви – сказав Роман

– Та панікувати не треба. Ти ж чудово знаєш, що гриби людей не їдять і на них не нападають.

Хлопець грайливо посміхнувся і погладив дівчину по голові:

-Не бійся, люба. Ми зараз візьмемо зразок, підемо в нашу біохімічну лабораторію і до кінця дня будемо знати про цю гидоту все, включаючи засоби, якими її можна знищити. Домовились?

-Домовились – прошепотіла Тетяна.

-Зразок я приготувала ще ввечері, він у мене в сумці.

Вони швидко поснідали, випили каву та почали збиратися до інституту. Дівчина перевдяглася, вийшла в коридор, підійшла до полиці, щоб взяти кинуту туди вчора сумку і закричала:

-Рома! Рома!

Хлопець вискочив з ванної кімнати, де мив руки:

-Що? Що?

Тетяна стояла в коридорі і рукою, що сильно дрижала, показувала на сумку.

  Хлопець перевів погляд і сам ледь не закричав –  вся сумка була вкрита зеленою пліснявою, яка вже перекинулась і на стіни коридору.

-Спокійно, Таню. Зараз обережно візьмемо цей чудовий зразок плісняви і бігом в лабораторію. А нову сумку ти собі купиш, не біда.

-Сумка не біда – погодилась дівчина.

-А от мій студентський квиток в сумці і гаманець з грошима та банківськими картками теж.

-Не переймайся, відмиємо, відчистимо. Все буде добре. Пішли займемося науковими дослідженнями.

Роман підхопив Тетянину сумку і вони поїхали до інституту. Дорогою дівчина уважніше роздивилася свою заражену власність. Сумку дійсно треба було викинути, бо вона була вкрита невеликими отворами по всій поверхні. Тетяна обережно подивилась всередину сумки і зрозуміла, що Роман правий – відчистять. Як зрозуміла дівчина, плісняві припала до смаку натуральна шкіра, з якої була зроблена сумка. От вона і постраждала. А пластик та дермантин пеніцил, якщо це був він, майже проігнорував. 

Хлопець з дівчиною, приїхавши до вишу, перш за все зайшли до викладача, пари якого були в їхньому сьогоднішньому розкладі, показали йому сумку, вибачились та попередили, що на парах їх не буде, бо вони йдуть у лабораторію вивчати плісняву, що з’явилася в їх місті.

Викладач, а це був всесвітньовідомий японський професор-міколог Іто Сатіко, радо погодився відпустити студентів з лекції та семінару заради такої важливої справи. Він навіть пообіцяв, що  на великій перерві зайде до них в лабораторію дізнатися, як просуваються дослідження та попросив тримати його в курсі надалі. Аудиторія вже починала заповнюватися студентами і наші закохані заквапилися в лабораторію. Вони зайшли до кабінету завлаба, отримали дозвіл на користування лабораторією сьогодні протягом дня і взялися до роботи.

Роман засів за електронний мікроскоп, а Тетяна почала проводити  необхідні хіміко-аналітичні реакції , щоб дізнатися про хімічний склад плісняви.

Хлопець вже зробив детальну світлину грибкового організму під мікроскопом, одразу зрозумів, що це гриб роду пеніцілліум та запустив у спеціальній програмі пошук відповідності зображення відомим видам плісняви.

Згідно з базою MycoBank до роду Penicillium відносять 984 офіційно визнаних видів.

Та Роман, про всяк випадок, запустив порівняння з усіма відомими класами цвілевих грибів, тому процес виявився довгим.

Через чотири години Роман знав, що досліджуваний зразок не співпадає з жодним відомим видом земної плісняви.

А Тетяна зі щирим подивом дізналась, що цвіль, яку вона досліджує, містить велику кількість свинцю, що було ну дуже неймовірним.

За півгодини до отримання цього неочікуваного результату, дівчина передзвонила майстру Василю та попросила його заїхати до неї ввечері, щоб ще раз обробити плісняву. Той погодився, бо саме цього вечора мав вільні півгодини.

Втомлені Роман з Тетяною покинули лабораторію та зійшли на перший поверх, щоб в інститутській кафешці обговорити результати перших досліджень за чашкою кави.

Тетяна похапливо ковтнула кави та відкрила ноутбук продивитись останні новини.

Вони сиділи, попиваючи каву. Тетяна вголос читала новини.

Міські новини повідомляли про появу плісняви ледь не в кожному будинку.

Медіа ресурси інших міст країни також сповіщали про незнищувану цвіль.

На перших шпальтах всіх провідних медіа світу містилася тривожна новина про появу невідомого раніше виду плісняви – дуже агресивної та стійкої до будь-яких сильнодіючих речовин.

Деякі журналісти висловлювали припущення, що цей невідомий вид якимось чином потрапив на Землю з космосу. Вчені вже довели унікальність цього виду і несхожість на будь-які інші різновиди цвілі.

Відомий міколог з Австралії стверджував, що це може бути дуже древній вид, який багато мільйонів років зберігався у вічній мерзлоті полярних шапок, а в час глобального потепління розтанув і почав розповсюджуватися планетою.

Та найбільшою сенсацією було те, що ця пліснява, якій дали назву Вірідіс інкоруптібіс, що в перекладі з латинської значить зелений незнищуваний, містила у своїх тканинах свинець, який, на думку науковців, відігравав важливу роль у життєдіяльності Вірідіс.

Тетяна читала, Роман уважно слухав.

І тут у кафе увірвався Стас, їхній одногрупник.

Цей міцний середнього зросту білявий парубок був улюбленцем всього вишу. Без нього не проходила жодна вечірка, не відбувалось жодне святкування, чи то дня студента, чи то дня святого Валентина. Його завжди усміхнене обличчя знали і студенти, і викладачі, і охоронці.

Стас підбіг до столу, впав на стілець і швидко заговорив:

–          Ось ви де?! Вас пан Сатіко шукає, у лабораторії вас нема, то він попросив мене пробігтися поверхами і терміново вас знайти.  

–          Стас був захеканий. Мабуть, починав пошуки з верхнього поверху.

–          Роман посміхнувся:

–          Сиди відпочивай, а ми піднімемось до Сатіко. Тобі кави взяти?

–          -Давай! – радісно відказав Стас, щось уважно читаючи у своєму смартфоні.

–          Роман пішов за кавою, а коли повернувся, то побачив, як друг з Тетяною щось захоплено обговорюють.

–          -Про що це ви?- спитав хлопець.

Рома, Стас побачив цікаву новину,- відповіла Тетяна,- по всьому світі найбільше поширення нової плісняви спостерігають  великих промислових містах зі шкідливим виробництвом та в мегаполісах, де є багато автомобільного транспорту.

-А я говорю, що саме це і пояснює великий вміст свинцю у тканинах гриба – запально  підхопив Стас.

Роман поставив каву на стіл, знову сів поруч з друзями.

-А ви звернули увагу на повідомлення екологів?

-на яке саме?- поцікавився Стас, захопленням якого була екологія.

-Я знаю про що каже Ромчик, – відгукнулась Тетяна,- за останній тиждень у різних регіонах світу спостерігається зниження рівню забруднення навколишнього середовища свинцем. Американські екологи пов’язують це з суворішими вимогами до виробництв та їх австралійські колеги не погоджуються і шукають іншу причину таких змін. 

-Цікаві спостереження,- сказав Роман, – ходімо, Таню, до професора, він чекає.

Стас залишився пити каву, а Роман з Тетяною піднялися на третій поверх до Сатіко.

Професор зустрів студентів схвильованим викликом:

-Добре, що ви знайшлися! Хочу попросити вас спробувати з’ясувати функцію свинцю у біохімічних процесах Вірідіс. Сподіваюсь, ви вже знаєте, що так назвали нашу незнайомку?

-Знаємо, пане професор. Що ми маємо робити?- відповіла Тетяна

Сатіко простягнув Роману лист паперу з якимось роздрукованим текстом:

-Друзі, я тут розписав алгоритм проведення досліджень. В лабораторії є всі потрібні реактиви та устаткування. Ви ідіть починайте досліди, а я закінчу семінар і до вас приєднаюсь.

Роман взяв листок і вони з Тетяною знову пішли в лабораторію.

До пізньої ночі Тетяна, Роман і професор сиділи в лабораторії  і вивчали Вірідіс з усіх боків та з точки зору різних наукових галузей.

Вже було далеко за північ, коли вони дійшли твердого висновку, що свинець є життєво необхідним для плісняви.

 В інших лабораторіях інші вчені в різних куточках Землі уважно вивчали нову плісняву.

За тиждень на планеті почалася паніка. Вірідіс дійсно виявився незнищуваним і стійким до будь-якого впливу. Вчені навіть спробували жорстке випромінювання, хоча боротися з пліснявою таким чином, звісно, було неприпустимо. Результат цього експерименту також виявився негативним.

Настали вихідні. Роман з Тетяною вирішили взяти Стаса та майнути на два дні до лісу. Зовсім недалеко від міста розташувалось мальовниче озеро, а навколо нього, наче взявши водойму в свої зелені обійми, поставав ліс.

Зранку в суботу друзі взяли намет, припаси і поїхали на озеро.

Два дні вони валялися на пляжі, плавали  навипередки, шукали в лісі гриби та ягоди, до півночі сиділи біля вогнища, слухаючи солов’я та шукаючи знайомі сузір’я.

Друзі так захопились чудовим відпочинком, що навіть не згадували про нову плісняву.

У понеділок, востаннє влаштувавши змагання, хто першим допливе до кривої верби, студенти повернулись в місто, завезли речі на квартиру Ромчика та побігли в інститут на заняття.

Коли друзі підійшли до аудиторії, професор Сатіко вже стояв за кафедрою і про щось говорив з дуже стривоженим виглядом.

Ромен, Тетяна і Стас зазирнули у двері, перепросили за запізнення та навшпиньках пройшли на свої місця.

-Що ми маємо на сьогоднішній день?- говорив Сатіко,-

Перше! Вірідіс дійсно виявилась доісторичною цвіллю, яка збереглася в льодовику до наших днів.

Друге! Американський біохімік незаперечно довів, що свинець є необхідною складовою цвілі і відіграє велику роль у розмноженні та захисті Вірідіса.

Третє! Цвіль неймовірно агресивна, вона проникає в бетон, асфальт, деревину, металеві конструкції, інші матеріали та, за спостереженнями вчених, починає їх руйнувати. Повільно, але, схоже, що неминуче.

Четверте і найтривожніше! На сьогоднішній день немає відомостей про засоби, за допомогою яких, можна знищити Вірідіс.

П’яте! Власне, висновок! Вірідіс неймовірно швидко розмножується і поступово вкриває все більшу кількість будинків, промислових об’єктів та іншої інфраструктури людства, не обходячи стороною металеві конструкції.

Шановні колеги, ви чудово розумієте: якщо найближчим часом ми з вами не відшукаємо дієвий спосіб боротьби з цвіллю, за деякий час – ми ще не знаємо, який саме – почнуть руйнуватися  будівлі, падати мости, зупинятися електростанції  і таке інше.

Тому прошу кожного з вас подумати над тим, з якого боку можна підійти до вирішення цієї проблеми, доки вона не перетворилась на катастрофу. Підходьте до мене в будь-який час з будь-якими ідеями.

Далі Сатіко нагадав студентам основні положення про природу плісняви, при цьому ознайомивши їх з останніми відкриттями мікологів.

Подальші дні були заповнені навчанням, дослідами та постійними суперечками студентів з приводу Вірідіс.

Літо тим часом досягло свого апогею та почало рухатися назустріч осені.

У поєдинку Людство – Вірідіс поки вигравала пліснява.

Одного серпневого вечора Тетяна і Роман сиділи у сквері поблизу виша, пили каву та обговорювали плани на вихідні. Додому йти не хотілося, бо вечір був теплий та затишний.

Раптом до них підбіг Стас і радісно заговорив:

-Я знаю, знаю! Хлопець аж захлинався від захвату.

-Що ж ти знаєш?- спокійно запитав Роман.

-Знаю, як знищити Вірідіс!

-Як?- зацікавилась Тетяна.

Стас вихопив з наплічника планшет:

-Ось! Дивіться! Тільки що з’явилась новина: канадські науковці помістили Вірідіс в ідеально стерильні умови і спостерігали за її розвитком.  А тепер слухайте! За тиждень пліснява перестала розмножуватись, за два змінила колір на сірувато-блідий.  Сьогодні вчені обробили колонію хлором і вона загинула. Бінго!

-Чекай, Михайле!- сказав Роман,- чим це нам допоможе? Ми ж не можемо створити стерильні умови на всій планеті. Сам дослід, звісно, цікавий і дає ґрунт для роздумів, але не дає підстав для практичного застосування, як неможливий у масштабах, ширших за лабораторні.

Посмішка зникла з обличчя хлопця:

-От дідько! Я про це не подумав. Але ж канадські вчені її знищили!

Тетяна підняла голову:

-Хлопці! Правильно! Головне, що знищили. Треба  детально вивчити, що змінюється в організмі Вірідіс за таких умов. Звісно, канадці та й вчені усього світу це почнуть вивчати, але я пропоную не стояти осторонь і завтра зранку розпочати власні дослідження. Згода?

-Домовились!- вигукнув Стас.

За півгодини друзі розійшлися по домам з тим, щоб зранку зустрітися в інституті та розпочати експеримент.

Стас заскочив до трамваю, а Роман запропонував Тетяні провести її додому і пройтися пішки, до Тетяниного дому було всього дві автобусні зупинки.

Йдуть закохані вечірніми вулицями, під кожним ліхтарем зупиняються, не поспішають. Час від часу згадують про цвіль, обговорюють, що саме могло змінитися у плісняви. Та все ж, зупиняючись та розмовляючи, дійшли до будинку дівчини.   

 

Наступного ранку Тетяна прокинулась з радісним відчуттям чогось нового, чогось незвичайного. Вона згадала про експеримент і зрозуміла, що її радість пов’язана з майбутніми цікавими дослідженнями.  

Хутко поснідавши, дівчина побігла до інституту.

Хлопці вже стояли біля входу, допивали каву та обговорювали деталі майбутнього дослідження.

Керівник лабораторії з готовністю дав друзям дозвіл на проведення експерименту, попросивши їх обов’язково вести журнал досліду і не забувати записувати в нього будь-які спостереження та всі отримані протягом експерименту результати. Студенти з ентузіазмом взялися до роботи. Перш за все вони висіяли колонію гриба в чашку Петрі, помістили її у спеціальний пристрій та створили в ньому створили ідеальні умови навколишнього середовища: профільтроване повітря, комфортна вологість, герметичність пристрою стосовно довкілля і таке інше. І поки залишили Вірідіс у спокої.

Десять днів наші експериментатори були спостерігачами: відзначали,як швидко росте колонія, як змінюється її колір. Швидкість росту в цих умовах зменшилася в чотири рази, колір за десять днів став став блідо-зеленим з переходом у сірий.

І от нарешті за два тижні, коли Вірідіс вже став сірим по всій поверхні колонії, Тетяна з хлопцями взялися досліджувати плісняву.

Роман знову засів за електронний мікроскоп та ретельно вивчав морфологічну структуру гриба, Тетяна за допомогою різноманітних реакцій  вивчала хімічний склад тканин цвілі, а Стас з якоюсь патологічною насолодою робив спроби знищити Вірідіс хімічними реагентами.

Через вісім годин роботи друзі обмінялись результатами своїх досліджень.

-Друзі,- сказав Роман, – структура гриба  змінилась, він став якийсь тонкошкірий чи як краще пояснити?

-Тонкошкірий?- засміявся Стас, – Як мандарин?

Розумієте,- промовив Роман, – там, де раніше було три ряди клітин, тепер маємо всього один, крім того, розмір спорангія зменшився втричі, а з розміром зменшилась  і кількість спор. Це пояснює, чому пліснява розмножується повільніше.

–          Пояснює,- погодилась Тетяна,- А що саме стало причиною модифікації гриба?

–          -Дізнаємось! – впевнено відповів Роман.

–          В цей час у двері постукали і до лабораторії бадьорим кроком зайшов професор Сатіко:

–          Що тут у Вас? Розказуйте! І професор сів на стілець, приготувався слухати.   

Роман ще раз розказав про свої результати, додавши, що причина таких змін досі невідома.

Стас повідомив, що легко знищив фрагмент колонії активним хлором.

 

Тетяна поділилася результатами своїх дослідів. Основна зміна у біохімічному складі плісняви стосувалась свинцю. Свинець, рівень  якого до експерименту перевищував усі нормативи та який був вбудований у процес життєдіяльності Вірідіс, здивував дівчину. Його вміст у тканинах плісняви зменшилася в десятки разів.

Відзвітувавшись, друзі подивилися на професора.

Той підняв голову, посміхнувся і запитав:

-Що плануєте далі робити, колеги?

Хлопці розгубилися, бо ще не встигли про це подумати, а Тетяна раптом встала і заговорила:

-Пане Сатіко, я вважаю, нам треба уважно вивчити взаємодію гриба зі свинцем, який присутній в навколишньому середовищі. Треба взяти фрагмент модифікованої колонії та провести зворотній експеримент: помістити Вірідіс-2 в середовище, яке містить велику кількість домішків свинцю.

Професор з повагою подивився на дівчину:

-Молодець! Продовжуйте експеримент, створивши умови, які озвучила Тетяна. Бажаю успіхів!

Професор поспішив на чергову лекцію, а експериментатори відділили фрагмент колонії гриба та помістили в середовище, вміст свинцю в якому приблизно дорівнював його вмісту у промислових містах.

Оскільки далі знову варто було зачекати, друзі навели лад в лабораторії, вирішили, що поновлять досліди за три дні і пішли в кіно.

Цього дня у кінотеатрах починався прем’єрний показ нового українського історичного фільму «Ризький мир» Питання вибору фільму таким чином не стояло і друзі спочатку випили кави з канапками у кафе, а потім побігли на прем’єру.

Після тригодинного перегляду, Тетяна з хлопцями вийшли з кінотеатру замислені і сумні.

 

Звісно, вони  добре знали історію своєї держави, розуміли про який мирний договір буде йтися у кінострічці, але геніальна гра акторів, талановита робота оператора та режисера примусили пережити цю подію, наче вони були її безпосередніми учасниками, або свідками.

Друзі повільно йшли додому, все ще перебуваючи під впливом геніального фільму.

Заговорив Стас:

-Шкода, що історія Української Народної Республіки виявилася такою короткою та буремною.

-Чекай, друже!- заперечила Тетяна, – Ти забув, що в 1921 році історія не закінчилась, уряд УНР багато років працював у вигнанні та в 1992 році офіційно визнав нашу державу правонаступницею УНР.

-Все одно шкода – махнув рукою Стас.

Заговорив Роман:

-В будь-якому разі, фільм  дуже талановитий! Я наче потрапив у ті роки, ходив вулицями Києва, Риги, домовлявся, сперечався, воював за незалежність. Друзі, а давайте  купимо морозива, сядемо ось у цьому сквері та обговоримо наступні дії щодо Вірідіс.

Студенти просиділи у сквері більше трьох годин, двічі просили Стаса збігати за морозивом, печивом та мінеральною водою. І говорили, говорили, говорили. Про плісняву, про історію, про свої плани на майбутнє.

Пройшло шість днів. Новини про Вірідіс  надходили з усіх куточків світу, від фахівців різних галузей, від наукових центрів.

Найтривожнішою новиною, звісно, була та, що майже в кожному населеному пункті спостерігається поява нових колоній плісняви і ніякі засоби боротьби не діють.

Щоправда, з’явилася новина з Китаю про те, що Вірідіс чудово горить. Однак за добу колонія відроджувалась, тому що залишались спори у тріщинах та інших недоступних місцях. Пропозиція спалювати будівлю заради нищення плісняви була сприйнята, як безвідповідальна та необдумана. 

Роман, Тетяна і Стас знову прийшли в лабораторію, щоб дізнатися, які зміни з цвіллю відбулися цього разу.

Студенти з ентузіазмом взялися до роботи.

Як і перше, Роман вивчав морфологію, Тетяна визначала хімічний склад, а Стас намагався знищити Вірідіс.

Перервашись тільки на короткий обід в інститутському кафетерії, друзі працювали до ночі,

втомлені розішлися по домам, залишивши на ранок обговорення результатів.

Ранок був тихим, сонячним, у повітрі ледь-ледь відчувався аромат прийдешньої осені.

Тетяна вийшла з дому і бадьоро пішла до автобусної зупинки.

Скоро під’їхав автобус і дівчина поїхала у виш.

Біля інституту  хлопців не було, тому Тетяна набрала Романа:

-Привіт!Ти в лабораторії?

-Та ні, Таню,- озвався Роман,- ми зі Стасом ще йдемо,  скоро будемо.

Дівчина взяла кави і почала чекати хлопців. Вже за двадцять хвилин вона побачила друзів, які йшли до вишу. Йшли  і про щось гаряче сперечались, розмахуючи руками.

Коли хлопці вже були близько, Тетяна почула:

-Ти не розумієш, Ром! Треба його заморозити!- емоційно вигукував Стас.

-Стасе,  не гарячкуй,- спокійно відповідав Роман,- Все в твоїх руках,

зараз заморозиш Вірідіс та будеш відслідковувати результат.

Стас трохи  заспокоївся, продовжуючи щось буркотіти під ніс.

Тетяна здивовано спитала:

-Хлопці, ви чого чубитеся? Гайда працювати!

-Ходімо,- сказав Роман,- Таню, ми не сварились, ми сперечались.

У лабораторії будь-які суперечки одразу забулись і дослідники взялися до роботи.

Власне, як вони і передбачали, Вірідіс знову наростив броню, став стійким та душе швидко розмножувався. Тетяна  виміряла склад повітря у дослідницькій капсулі – вміст свинцю суттєво зменшився. Роман  зазначив наявність свинцю у тканинах цвілі. Стас  же заморозив плісняву при дуже низьких температурах та залишив заморожений зразок для подальших спостережень.

Дослідження тривали по всьому світі, але жоден з вчених досі не заявив, що знайшов гарантований засіб знищення плісняви.

А Вірідіс тим часом впевнено захоплював інфраструктуру людства. На планеті не залишилось жодної будівлі, жодної конструкції, не зараженої цвіллю. Єдина втіха полягала в тому, що темпи руйнування інфраструктури, хоч і були невідворотними, та все ж занадто повільними і це давало експериментаторам трохи часу на пошуки зброї проти Вірідіс.

Друзі перервалися на обід та, як завжди, спустилися на перший поверх випити кави з бутербродами.

За традицією, спочатку Тетяна читала вголос наукові новини, поки хлопці пожадливо їли бутерброди, потім хлопці читали, а дівчина пила каву і смакувала тістечками.

Того дня на великому порталі «Новини світової науки» писали, що норвезька полярна експедиція знайшла в Антарктиді уламок льоду, в якому містився фрагмент плісняви Вірідіс. Ця знахідка підтверджувала теорію про те, що Вірідіс є доісторичним організмом.

Та було одне але.

Коли вчені експедиції провели дослідження фрагмента, вони дійсно визначили приблизний його вік, як три мільйони роки, але, на відміну від сучасних зразків, зразок з Антарктиди не містить свинцю. Зацікавившись цим фактом, науковці провели додаткові дослідження і дізналися, що мутації, яка вбудувала свинець у життєбудову Вірідіса і зробила його незнищуваним, всього два десятка років.  

Висновок лежав на поверхні: Вірідіс потрапив у сучасні умови, а  забруднені повітря, грунт та вода призвели до мутації.

Тетяна раптом різко відставила філіжанку з кавою:

-Хлопці! Я знаю, як знищити мутований Вірідіс. Все дуже просто! Людство повинно згуртуватися і припинити забруднювати довкілля свинцем. Не буде свинцю – не стане плісняви.

Хлопці зацікавилися:

-Треба відмовитися від двигунів внутрішнього згоряння та повністю перейти на електротранспорт,- вигукнув Стас.

-Терміново удосконалити фільтрацію викидів промислових підприємств. Я впевнений, що студенти приєднаються до  розроблення надсучасних фільтрів,- додав Роман.

-Не тільки студенти, учні теж зацікавляться,- посміхнулась Тетяна.

Наступного дня новина про  необхідність  термінової всеосяжної боротьби із забрудненням

 Землі, заполонила ЗМІ всіх країн світу. Девізом боротьби одразу став вислів «Чиста Земля – Земля без Вірідіс».

І почалося! Все людство вивчало, досліджувало, переоснащувало фільтрацію промислових підприємств, перепрофілювало традиційні автомобільні заводи на заводи по виробництву електромобілів. І таке інше, і таке інше. Бажання перемогти плісняву спричинило до цілої низки наукових відкриттів, технічних удосконалень, прориву у галузі виробництва електроенергії.

А поки Земля ставала чистішою, з Вірідіс боролися локально тим самим замороженням, яким свого часу так потішився Стас. Плісняву треба було заморозити спеціально створеним побутовим приладом і одразу відчистити поверхню від замороженої цвілі. За якийсь час, щоправда, Вірідіс повертався, але, при умові регулярної обробки, він не встигав наробити багато шкоди.

Розпочався і тривав новий навчальний рік. Тетяна вирішила розширити свою спеціалізацію та серйозно зайнятися вивченням екології.

Роман весь вільний час присвячував вивченню та удосконаленню промислових фільтрів.

Стас всіх здивував і захопився пошуками альтернативних джерел енергії. Особливо хлопця зацікавила ідея геостанцій – видобуток енергії від обертання Землі.

За шість років старання людства дали свої результати. З усіх куточків планети повідомляли, що колонії гриба стали сірими, пасивними і зміталися з поверхонь звичайною щіткою, наче пил. Існування мутованого Вірідісу стало неможливим, бо він не міг вижити у середовищі, в якому немає свинцю. Людство святкувало перемогу, а захист навколишнього середовища став пріоритетом держаної  політики всіх країн світу.

Так закінчилася історія невмирущої плісняви, залишивши після себе чисту планету і прислів’я: «Разом і Вірідіс легше бити»

Повернутися до конкурсу: Обрій-2050: світ розумних технологій