Операція “Санта”
Микола Миколайович час від часу поправляв пояс на животі та затикав у нього бороду, яка заважала тягати мішки зі складу.
– Цьогоріч важкі подарунки. Я аж упрів. Але що ж зробиш: кожен має отримати свій подаруночок! Нікого не забудемо, правда ж? – він почухав білого оленя, що тикався червоним носом йому в долоні. – Вибач, Рудольфе, але сьогодні я полечу без вас.
Рудольф Червоний Ніс ображено заревів, йому відповіли ще восьмеро оленів, що блукали навколо великих саней, розписаних «петриківськими» синьо-жовтими квітами.
Коли сани заповнилися вщент красивими червоними мішками з золотими та срібними зірками, Микола Миколайович сів за пульт керування, щільніше запахнув кожуха, поправив шапку і тихо мовив: «Час починати операцію». На пульті заблимали лампочки. Сани набрали висоту, розігналися та зникли за хмарами. Далекою луною видзвонювала мелодія «Щедрика».
Олені розчаровано дивилися в нічне небо та сердито пихкали.
***
Семирічна Марічка лежала на трухлявому дивані з відламаними ніжками, куталася у старі пухові хустини, що їх ще її прабабця в’язала, і вдивлялася у темне небо. Трохи праворуч від дивану у стелі підвалу, де вони з мамою ховалися від бомбардувань, зяяла дірка. Марічка любила спостерігати за зірками, місяцем у повні та за снігом, що падав у їхній підвал.
– Мамо, а Санта Клаус існує?
Оксана намагалася хоч якось зігрітися, але у дірявому пальті та без шапки це було вельми важко зробити. Вона вмостилася на дивані біля доньчиних ніжок, сховала руки в рукави і замислено мовила:
– Не Санта Клаус, а Святий Миколай.
– То він існує? – не вгамовувалася доця.
– Існує, не існує – яка різниця? Ти вже завелика, щоб вірити у подібні казочки.
Марічка не образилася. Знала, що матуся дуже нещасна, відколи татусь з братчиком пішли у засвіти.
Раптом дівчинка припіднялася на ручках і крикнула:
– Летить! Дивись, мамо, летить!
Оксана з переляку підстрибнула з дивану і кинулася до дірки у стелі. На свій превеликий подив побачила, як на тлі повного місяця пролетіли сани, в яких ніби хтось рухався. Сани були обвішані великими мішками з подарунками.
– А він справді святий? – спитала Марічка.
Невідомий об’єкт пролетів у бік військового складу боєприпасів ворога. За кілька секунд «подарунки» попадали на голови окупантам. Почулися вибухи, спрацювала вторинна детонація і все небо яскраво засяяло.
– Салют! – прориваючись крізь шалений гуркіт та зриваючи голос, кричала дівчинка.
– Так, доню, він справді Святий! – утираючи сльози, прошепотіла Оксана.
У мами трохи дивна реакція на крик “Летить!”. Як я зрозміла, герої не перший день під обстрілами. В таких умовах швидко вчишся ховатися, а не бігти витріщатися. Хіба що тобі все набридло і ти спецільно виходиш на вулицю під час обстрілу, щоб покінчити з усім (знаю людину, що так робила). Я до чого 🙂 Оповідання миле і обнадійливе, але вчинок мами здається мені нелогічним. Якби була фраза, що вона накрила собою дитину, то було б зрозуміло, чого вона полізла до дірки.
Вибачте за критику. Бажаю успіху!
Дякую за коментар, Морська Зірочко!
Мама вибігла не на вулицю, а всього лише підбігла до дірки у даху підвалу. Думаю, дочка також уже давно звикла до нальотів і не кричала б “летить!”, якби побачила ракети.
Через дірку в укриття може влетіти не тільки осколок, а й вибухова хвиля. Мама ніяк не могла знати, що дитина бачить не ракету, а Санту. Тож бігти виглядати – самогубство.
Можливо, я неправильно зрозуміла суть оповідки. Я думала, що це буде елемент несподіванки – коли дитина щось побачила, а то виявилась не ракета. Але якщо відразу персонажам ясно, що то не ракета/літак, то тоді вчинки героїв дійсно логічні. І я прошу вибачення за свою критику.
Дочка питає маму про Санту => мама відповідає, що не треба вірити в казки => дочка бачить Санту в небі і вигукує слово “летить” => мама біжить подивитися. Як на мене, логічно.
Вітаю, Авторе!
Молодець Ваш Микола – поберіг оленів, сам полетів.
Слухайте, а то не він недавно тунель підірвав дуже глибоко за порєбріком? А казали, СБУ та й СБУ…
Вітаю, Хельго! Дякую за коментар.
Хтозна. Треба у нього спитати. 😉
Тетяно, дякую за коментар!
Тоді було б або “Марічка з відламаними ніжками лежала на трухлявому дивані”, або “на трухлявому дивані лежала Марічка з відламаними ніжками”.
Гарний твір, але ось від цього: “Марічка лежала на трухлявому дивані з відламаними ніжками” я підстрибнула, перш ніж зрозуміла, що то диван, а не дівчинка, з відламанами ніжками.