На самій вершині світу, північніше якої нічого не було, милувалося зірками Снігове містечко. Відлига Веснянівна чекала на чоловіка на їх зимовій дачі. Роботи було повно – лишень встигай збирати до холодильника стиглі, набряклі бурульки та консервувати північне сяйво – з медом та корицею, як годиться за сімейним рецептом. Стіни в хаті були міцніші за скелю. В середині було затишно, і навіть сусідка, пронирлива тітка Хуртовина не могла пробратися в гості непоміченою , все завивала коло хати з заздрощів:
Відлиго, і як то ви з Дідом Морозом таку міцну хатину збудували?
Знамо як, – рожевим рум’янцем посміхалась господиня, – Тільки від взору мого теплого почнуть стіни танути, чоловік рукою поведе – сніг талий кригою схопиться.
А зараз як? Свята, милий твій поки всіх дітей в світі не відвідає, не вернеться. Як ти ще в калюжах не купаєшся?
А я тепло своє дітям передаю, через кожний подарунок. Від того так тепло від гостинців Діда Мороза – через них весна цілує кожне маленьке чоло, благословляє на квітучість та зростання.
І Хуртовині так замрійливо-млосно це чути – аж вщухає.
Десь набагато південніше, за стінами з білої цегли не спала, чекала опівночі маленька Марійка. Зимові діамантові зірки милувались нею крізь шибку. Вона вже чула по радісному зойку з-за стіни, що сусідові Дід Мороз нарешті подарував омріяний квадрокоптер.
Раніше вона б попросила у подарунок ляльку, та зараз серце віщувало: не на таку дрібницю треба розмінювати диво.
Малеча примружила очі та прошепотіла: “Дідусю Морозе, не треба мені тої ляльки, і навушників нових теж, ти тільки зроби так щоб війни не було, ніколи-ніколи…”
Щось різнокольорове на мить мигнуло у небі, коли Марійка відкривала очі. Чи то сусід вже запускав на подвір’ї свого дарунка, чи… Прямо перед нею на підвіконні лежала лялька-мотанка, така ж, яку дівчинка бачила колись в музеї: в ошатній сорочці та запасці, з намотаними навхрест червоними нитками замість обличчя.
Дівчинка притулила ляльку до грудей. Червоний хрест. Майже як у тата в лікарні. Це означає, що прийде хтось та вилікує світ від війни – сяйнуло їй.
І так замрійливо-млосно було це знати – аж серце розквітло у грудях.
“Дед Мороз” – суто російський літературний персонаж. Уперше він з’явився 1840 року в збірці В.Ф. Одоєвського “Дитячі казки дідуся Іринея” (казка “Мороз Іванович”).
Поєднання його з Різдвом відбулося 1910 року, бо на той час у країнах Західної Європи вже сформувалися спеціальні святкові персонажі, які походять від єпископа Миколая Мірлікійського. Був попит на кальку – і її зробили.
Снєгурочка – персонаж п’єси Олександра Островського, 1873 рік.
Онучкою Діда Мороза вона стала у січні 1937 року, коли радянська влада знову дозволила святкувати Новий рік.
Отже, питання – звідки ці персонажі на цьому конкурсі?
Дякую за зауваження. Стосовно Діда Мороза – не мала на увазі нічого проросійського, хотілось змалювати персонажа без національності, так само як і інших персонажів оповідання – Хуртовина і Відлига, мались на увазі сили природи, що давніші за людство. Редагувати, як розумію, за правилами не можна вже, інакше б переназвала Діда в якийсь Дух Зими.
Стосовно Снєгурочки – в моєму оповіданні її немає.
Хуртовина – цілком собі українське ім’я. Бо як захурделить, то захурделить. )))
Снігурочку я мала на увазі взагалі, бо десь іще в оповіданнях на конкурсі й Дід Мороз, і вона теж згадуються.
А так, якщо подумати – той дідмороз молодше за англійську королеву.
Дякую за теплу історію! Розв’язка з мотанкою цікава)
Дякую
Не вилікує. Бо дід мороз – московит.