Мій тато знає Миколая. Часом вони разом гуляють, часом Миколай їздить з ним у метро, ходить на закупи або читає поряд газету; часом вони разом працюють і тоді татко приходить додому раніше, бо Миколай не дає йому зосередитись; часом Він з’являється таткові, коли ми ходимо в кіно чи на виставу… і дуже, дуже часто вони розмовляють. Тобто, говорить зазвичай Миколай, а татко лише слухає. Їхні розмови довгі, „болючі“ для татка і прикрі – для мами. Вона з Миколаєм ніколи не розмовляла і часом дуже дратується, коли Миколай навідується до тата.
А часом Миколай не з’являється навіть два тижні і тоді ми вже разом його чекаємо.
Мама каже, що розуміє татка, але не вірить. Тато показує фото, читає свої спогади-записи в грубих зошитах і злиться. Мама – теж. Мама не забороняє таткові говорити з Миколаєм, але просить щось пояснити. Вона не знає, що, але каже, що далі так не можна. Далі так не можна. Далі ТАК не можна. “Мені треба з ним поговорити”, – тихо каже татко і виходить. Мама плаче. Потім ми йдемо в кафе на какао з помаранчевим бісквітом, бо Миколай насправді добрий і не може зіпсувати нам гарного дня.
Хоч минулого літа Він забрав тата на цілий тиждень – мама пояснювала, що так треба, бо найкращі подарунки готують від літа. Миколай подарував тоді таткові трохи свободи, а нам – трохи татка.
…Мама знову злиться: “Клятий духмяний перець!” Мабуть, татко знову з’їв той перець – англійське зілля, як називають його поляки, що постійно ховається десь поряд з морквою у страві. Вони завжди готуть разом і мама намагається непомітно витягнути ту пряність, бо перець, навіть духмяний, – то до невдачі, перець – то до біди, а бідним, розгубленим і загубленим завжди допомагає Миколай. І він приходить. Татко каже, що він його не кличе, не думає про нього і не думає про те, щоб про нього не думати, але старий бородань і так приходить – охороняти, бо ж він Охоронець.
…
– Де татко?
– Святкує з Миколаєм.
Мама перевіряє щось в телефоні – там якась мапа і фото татка: “Бахмут. Миколай не пояснив вашому татку про маскування”.
– Татко знову повернеться десь за тиждень? Чому йому не можна возити подарунки? Кого він обманює?
Мама знову перевіряє телефон: “Завтра зранку у вас теж будуть подарунки. А потім ми підемо в кафе. На какао”.
Згодна з Фантомом – гарно, але ніц не ясно.
Удачі!
Вітаю, авторе!
Щось я не дуже зрозумів. Судячи з того, що тато то вдома, то ні та подарунків – він не солдат, а волонтер. Миколай, наскільки я розумію – хтось із близьких загиблих друзів. Припускаю, що перець – то гіркота від втрати. А фото з Бахмуту і “не пояснив про маскування” наштовхують на думку, що батько загинув там. Але чому тоді завтра будуть подарунки і підемо в кафе на какао, якщо ця традиція після того, як батько з Миколаєм поговорив? Фінал замість того, щоб розставити все по місцях – заплутав ще більше.
Якщо моє розуміння оповідання вірне – історія глибока і болюча. Але треба таки щось у ній прояснити.
Успіхів та наснаги!
Миколай лише у голові тата (захворювання). Дитина того не розуміє.
Фото з Бахмута – опція “find me” для смартфонів.
Маскування – не приховав видимості в налаштуваннях телефону.
Поїхав сам („Миколай повів“). Чи живий – не відомо.
Подарунки – бо завтра свято Миколая.
Дуже дякую за коментарі та зауваження.