18 Грудня, 2022

Вузлики мовчання

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Версія 2022

На Святвечір в укритті комбінату стоїть тиша. На цій вулиці лишилася тільки шестидесятирічна Мотря: як не вмовляла її донька та онуки, вона не збиралася віддавати рідний дім. На ній три хустки, двоє штанів і велика термокуртка зятя. Вона розпалює пічку, підкидаючи поліно, що лежало тут рівно 12 днів. Вогонь тріскотить, відкидає тіні на цегляну стіну.

Ба-ба-бах!

Арта лунає далеко, за річкою, де вже ніхто не живе. Жінка звикла до цих звуків. Якщо вони тривають, значить, попри все місто стоїть, не здається. Мотрі не потрібні високі слова по радіо, щоб зрозуміти, яке бажання стоїть за цим опором. Це гра на виснаження — і доки лишається хоч один житель, вона ніколи не буде програна.

Вона бере мозолистими пальцями мотузку й починає в’язати.

— В’яжеться вузол міцно, як воля моя.

Тоненька цівка тіні завмирає, прислухаючись.

— Щоб так моїм ворогам не зрушити, як ці вузли не розплутати.

Тінь розповзається по стелі. Вона дибиться колом, точить кігті об перегорілу лампочку.

— Щоб так мої вороги мовчали, як ці вузли мовчать.

Тінь пробирається до дверей, проповзає крізь щілину під ними.

— Хай же стануть вони німими навічно, як ці вузли ніколи не заговорять.

Зовні лунає ще один вибух — цього разу з іншого боку — і все змовкає. Тінь повертається, скручується клубочком на стіні й тихо муркотить.

Мотря завершує останній вузол і кидає мотузку в пічку. Затим надягає рукавиці й неквапом, кректячи підіймається нагору. Щороку ходити сходами стає все складніше й складніше. На вулиці мороз пробирає до кісток, однак сигнал як ніколи добрий — цілих чотири палички.

— Привіт, доню. Як ви там? Поїли, в теплі? От і добре. Ну-ну, не плач. Зі мною все гаразд. От побачиш — наступного року відсвяткуємо вдома всі разом.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Версія 2022