На Святвечір в укритті комбінату стоїть тиша. На цій вулиці лишилася тільки шестидесятирічна Мотря: як не вмовляла її донька та онуки, вона не збиралася віддавати рідний дім. На ній три хустки, двоє штанів і велика термокуртка зятя. Вона розпалює пічку, підкидаючи поліно, що лежало тут рівно 12 днів. Вогонь тріскотить, відкидає тіні на цегляну стіну.
Ба-ба-бах!
Арта лунає далеко, за річкою, де вже ніхто не живе. Жінка звикла до цих звуків. Якщо вони тривають, значить, попри все місто стоїть, не здається. Мотрі не потрібні високі слова по радіо, щоб зрозуміти, яке бажання стоїть за цим опором. Це гра на виснаження — і доки лишається хоч один житель, вона ніколи не буде програна.
Вона бере мозолистими пальцями мотузку й починає в’язати.
— В’яжеться вузол міцно, як воля моя.
Тоненька цівка тіні завмирає, прислухаючись.
— Щоб так моїм ворогам не зрушити, як ці вузли не розплутати.
Тінь розповзається по стелі. Вона дибиться колом, точить кігті об перегорілу лампочку.
— Щоб так мої вороги мовчали, як ці вузли мовчать.
Тінь пробирається до дверей, проповзає крізь щілину під ними.
— Хай же стануть вони німими навічно, як ці вузли ніколи не заговорять.
Зовні лунає ще один вибух — цього разу з іншого боку — і все змовкає. Тінь повертається, скручується клубочком на стіні й тихо муркотить.
Мотря завершує останній вузол і кидає мотузку в пічку. Затим надягає рукавиці й неквапом, кректячи підіймається нагору. Щороку ходити сходами стає все складніше й складніше. На вулиці мороз пробирає до кісток, однак сигнал як ніколи добрий — цілих чотири палички.
— Привіт, доню. Як ви там? Поїли, в теплі? От і добре. Ну-ну, не плач. Зі мною все гаразд. От побачиш — наступного року відсвяткуємо вдома всі разом.
Дякую за оповідання!
Про тінь, сам ритуал та поліно, що пролежало 12 ночей, особливо сподобалося ^^
І у мене асоціацій з віршем Горової нема, тут інша магія )
Прекрасне. Дуже сильне. Дякую!
Вибачте, авторе, от мене якось не “зачепило”. Мої особисті враження – з образу Мотрі вимальовувалася стара бабця, а як на мене, це явно мусить бути більше, ніж 60 років; і, як уже згадали в коментарях “буде тобі враже” (я теж одразу згадала це) – хотілося бачити не рефрен на відому тему, хоча, безумовно, майстерно змальований.
Приймаю будь-які відгуки. )
До речі, з вузликами й замовляннями проти ворогів — це не зовсім рефрен (на, як я розумію, пісню?), це реальна різдвяна традиція, яка входить до більшого різдвяного обряду. Хоча розумію, що може викликати інші асоціації. Ну шо ж.
Мотря своє діло знає)) сильний твір. Дуже сподобалось. Бажаю успіхів!
Вибачте за банальність: буде тобі враже, так, як Мотря скаже… Дуже класний твір! Я цю Мотрю просто таки почула і побачила, як її пальці щось плетуть! Дякую! Дуже яскраві образи!
Вітаю! Один із найсильніших текстів у моїй групі, має пройти далі щонайменше. Добре написано, без зайвих розчулювань читача, фолк-містика, з сенсом. А ворог лишається саме там, де треба – за кадром, без слова, в могилі.
Вітаю, авторе!
Сильно. Твір хоч на цитати розбирай, що не слуво, то влучний образ. Особливо тінь точить кігті об перегорілу лампочку – от прямо шикарний образ, знімаю капелюха.
Успіхів та наснаги!
Сильно. Лаконічно і сильно. Дякую.
Знаю одну авторку, яка так пише; підозрюю 🙂