Місячний заєць

Сашко з мамою та бабунею жив у селі, тато воював. На початку грудня він дістав поранення, лікувався у шпиталі. Мама поїхала до нього.

Сашку набридло бути малим, він теж хотів бити ворогів. Та що вдієш, мусив дорослішати. Сумував за батьком, згадував, як торік грали з ним у футбол на стадіоні за лісом. Натомість доводилося вечорами, якщо «лагав» інтернет, слухати казки бабуні про лісових чудовиськ, нявок, домовиків. Сашко вдавав, що не вірить, але насправді було моторошно, коли навколо жодного промінчика світла.

Баба всміхалася:

– Нащо лякатися тих, що мешкають поруч? Із сусідами треба домовлятись, а не як оті.

Якось бабуня пішла до крамниці й залишила Сашка самого. У хаті щось шаруділо. Сашко притулився до вікна в надії побачити бабуню – і помітив, що там, де стежка занурюється в лісову темряву, пробивається світло. Невже на стадіоні? Він накинув куртку, взув черевики, поклав до кишені ліхтарик і складаний ножик. І вирушив до лісу. Бо надворі не так лячно, як вдома. Загадав – якщо дістанеться стадіону, і там світло, тато швидко одужає.

Крізь щільне ялинове гілля на галявину падав самотній місячний промінь. У ньому Сашко помітив дивну постать. Справжній заєць, тільки дрібнесенький – весь містився у тому проміні. Сидів на задніх лапах і білим, наче прозорим, макогоном щось розтирав у такій само місячно-прозорій макітрі.

Сашко затулив промінь рукою, зайчик майже розчинився.

– Припини! – пролунало в голові. – Тобі жарти, а я працюю.

Сашко прибрав руку – і от він, знову щось товче в макітрі.

– Ти хто?

– От йолоп! Хіба не бачиш – я місячний заєць. Готую еліксир безсмертя для богині Сіванму, що живе на чарівній горі Куньлунь. Треба поквапитись – персики безсмертя квітнуть раз на три тисячі років.

– То ти китайський заєць? А де навчився розмовляти українською?

– Хіба ти чуєш слова? Вони у тебе в серці.

– Зайчику, можна трохи того еліксиру для мого батька? Він у шпиталі.

– Ні… Це не сподобається Сіванму… – але зайчик вагався. – Добре, ти хоробрий хлопчик, ти не злякався темряви. Я не можу дати еліксир, натомість поділюся персиковими пелюстками. Відправ їх до батька.

Лист, що незабаром дістався шпиталю, був порожній. Зате на конверті – нова чудова марка Укрпошти. Місячний заєць у прозорому макогоні готував еліксир безсмертя для всіх добрих людей.

За тиждень, на Різдво, тато одужав.