Вам послання, шановний командире!

Якби Матвій гірше знав свою сім’ю, він би подумав, що все добре, і вдома панує затишна атмосфера. Але цього року все пішло не так. Ірина сумна і мовчазна. Богдан надзвичайно тихий. Ні сміху, ні галасу із кухні, ні набридливих колись телефонних дзвінків.  

У вітальні вже ж стояла святкова ялинка. Увішана яскравими іграшками, довгими гірляндами, вона переливалася різними кольорами і весело мерехтіла ліхтариками. Богдан, п’ятирічний хлопчик, вже декілька днів заглядав під ялиночку, поки мама не бачила. Завжди був дуже шустрою дитиною!

Богданчик вірив в Діда Мороза. Він довіряв йому всі бажання: іграшки, цукерки, шоколадний торт. І ніколи не забував попросити щось для мама з татом.  

Матвій зазирнув у кімнату. Богдан стояв біля ялинки і гладив гірлянду. На дитячому обличчі панував. В його очах Матвій прочитав: «Коли татусь приїде?»

Хлопчина знав, що тато воює на фронті. Але в силу віку не міг збагнути, чому він там і що саме робить. Мама лише казала про татові важливі справи, про важку роботу. Завжди обіцяла, що він приїде. Так, неодмінно приїде! Тому Богдан прийшов до ялинки і попросив Діда Мороза лише одного: щоб тато приїхав саме на Новий Рік.

 Матвій поцокав язиком. Це видовище поперек горла йому стояло. Він давно здогадався, що має робити. Тільки Ірина не давала. То вдома сидить, то світло вимкнули. То інтернет не працює! Все через їх кляті ракети. Вже начебто полагодили. Тільки б мама із сином залишили його на деякий час вдома одного.         

Рипнули двері. Матвій радісно потер рученята. На прогулянку пішли! Хай довше гуляють, а йому потрібен ноутбук.

Він вже добре знав, як працює ця машина. Ввімкнув, зайшов на пошту. Не Ірини, а свою власну. Так, він давно мав свою сторінку. Набрав електрону адресу, кашлянув і надрукував:

«Шановний пане командире підрозділу!

Від свого імені прошу вас відпустити Дмитра Романовича додому на 10 днів, не менше. Всі із нетерпінням чекаємо на нього на Новий Рік. Ми з Іринкою і Богданчиком сумуємо за ним. І я йому винен літр молока і кокосове печиво. До Нового року треба віддати борг.

Обіцяю повернути рівно через 10 днів.  

Із повагою, домовий Матвій

Третій у поколінні домових.»

Клацнувши мишкою, Матвій задоволено потер ручки. Вам послання, пане командире! А тепер до справ – до повернення тата треба ще придбати молока і найсмачнішого кокосового печива.