Звичайні дива

Сніг засипає сірі сліди. 

–  Це буде диво, якщо доживемо до Різдва! – каже Юра – кремезний чоловік, років 40 і поправляє «бронік».  

– Ненавиджу Різдво! –  Ігор,  трохи молодший Юри, стягує тактичні рукавиці, розтирає задубіле обличчя. 

Ворожа артилерія відпрацьовує по позиціям,  які вони щойно покинули.

–  Шо так? – питає Юра.

–  З дитинства не вірю в дива.

–  Дивний ти! – всміхається.

–  Дід постарався! – хмуриться Ігор.

–  Той який Мороз? – продовжує сміятися

–  Та йди ти…

***

Ігор засинав. До кімнати увійшов дід. 

–  Ура, ти прийшов? –  зрадів малий. – Святкуватимеш з нами Різдво?

Ігор любив його. Старий приходив часто, грався з ним, розповідав смішні історії.

– Я не надовго. Не люблю свята.

– Як?

– Розумієш,  Різдвяних чудес не існує, а Дід Мороз це вигадка.

– Чому? – очі малого округлилися.

–  Не засмучуйся, не все обман. Згадай, як ти боявся залізти на гірку. Але  видерся. Пам’ятаєш, що відчув , з’їхавши вниз?

– Ага, було весело!

– Це  диво, яке створив ти. Створювати радість – і є чудеса.  Лише потрібне бажання, терпіння,  не боятися труднощів та вірити в себе. –  Спокійний голос вводив малого в транс.  –   Ти зможеш все. Та головне знай: добро переможе зло,  якщо не боятися і битися.  Зло харчується страхом.  Якщо робитимеш все, щоб поганого було менше –  світ зміниться, чудес стане більше….  

Ігор забув на яких словах діда заснув.  А ранком дізнався, що дід помер . Настрій і святкування Різдва було зіпсоване.  Згодом зрозумів, що той візит діда був лише сон, бо старий помер на передодні Різдва в себе дома,  він не міг розмовляти з ним.  

Але ця різдвяна розмова снилася йому ще не раз: перед тим як пішов служити, як розчарувався в армії та поступив на юридичний, як в 2014-му кинув кар’єру  адвоката  і пішов в АТО, як в 2017-му відкрив адвокатське агентство та  напередодні 24-го лютого…

***

– А в шо віриш? – голос  Юри витягує  Ігоря зі спогадів, одночасно з черговими вибухами.
–  Вірю, що після Різдва ми виб’ємо цих тварюк з нашої землі!  – Ігор похмуро дивиться  туди,  звідки ведеться обстріл. – Якби в лютому,  під  Києвом, я не вірив в себе та хлопців, ми би зараз  не викликали вогонь на себе на Донбасі, щоб наші розхерачили  їх арту для наступу!  А тепер вірю, що ми доживемо до Різдва, якщо не діставатимеш мене дурними питаннями про дива!

Обоє сміються і продовжують  рухатись на нові позиції.

З сірого неба падає білий сніг.