Різдво 2033.
***
– Здоров, Миколаю! Радий бачити. Що тебе занесло до наших широт?
– Привіт, Клаусе, – Миколай опустив на сніг важкий тактичний рюкзак і зітхнув. – Боюся, я і цього року потребую твоєї підтримки.
– Дід Мороз?
– Він, зараза ватна. Знову із серванта виліз, нафталіном на всю округу смердить, дітей українських морочить.
– Халепа з ним, колего… – Клаус вхопив за вухо найближчого ельфа. – Ану, ходи, з нами!
***
Пухкий ватний Дід Мороз гордовито виблискував потертими боками перед двома братами-дошкільнятами:
– … і мандаринки на святковому столі – свіжі, ароматні. Тільки уявіть той за́пах – хвоя і мандаринки…
– А на звичайному столі хіба мандаринок не було?
– Піонери жили скромно, зате дружно.
– А хто такі піонери?
– Та як ти смієш з мене насміхатися, малий Джо? Я ще твого прадіда веселив.
– За часів Лєніна?
– Ні, тих Великих Часів ми, на жаль, не застали. Зате на наше життя припало на золоту добу стабільності й добробуту…
– Лєнін – це той упир, у якого вічно кігті в крові? – уточнив у братика Бо́ріс.
– Ні, ти переплутав. Упир – то Путін. Його ж Леді Гаага заарештувала, а вона пізніше з’являється…
– Ну, дякую за спойлер!
– … а Лєнін – то лисий зомбак з дурнуватим картузом, він ще букву “ер” не вимовляє.
– Що за діти нині пішли?! – і без того порепане пластикове лице Діда Мороза втратило чергову луску фарби. – І де ви слів таких нахапалися? Та ще про доброго дідуся Лєніна!
– А чим він добрий був?
– Він усіх дітей любив…
– Ага, аякже! Тоді чого він бабі Оксані забороняв читати Толкіна?
– Піонерам не потрібний той закордонний непотріб. Наші дитячі книжки були найбільш людяними…
– І нудними.
– Зате наші солодощі були корисними…
– І бридкими. Баба Оксана мала́ взагалі солодкого не їла.
– Ага. Навіть вафель! – зі щирим жахом підтвердив Джо.
***
– Здається, вони й самі з ним впораються, – посміхнувся Клаус.
– Люблю маленьких українців! – ніжно промовив Миколай. – Ану, де мій рюкзак з подарунками?
За спинами святих почулося винувате сопіння.
– Ельф?
– Еееемммм…
– Я ж просив тебе його захопити.
Сподобалось.
Жвава оповідка. Так наші діти впораються!
Успіхів)
Дякую!
Також вірю в наших дітей 😉
Навзаєм бажаю успіхів!
Атмосферна оповідка, ідея – вогонь. Живенькі діалоги. Гарний настрій і юмор))
Лише один момент – Вікіпедія каже, що Лєнін вмер в 1924, а Толкієн “До середини 30-их рр. XX ст. Толкін лишався маловідомим літератором, чиї поезії з’являлися або в профільних філологічних журналах, або у випадкових публікаціях.”
Перевели ж на москальську Толкіна ближче до 50-х років, якщо не помиляюся… Короче на цьому моменті я пошла гуглити і випала з контексту…
Дякую автору за текст)
Щиро дякую!
Не знав, що існував російський переклад Толкіна аж 1950х 0:) Але загалом не вдавався до історичних деталей – мені йшлося про узагальнений образ “есесера”, який сучасні діти сприймають хіба як недолугу страшилку 🙂
То так – той, хто недооцінює дітей, ризикує втрапити в чимало цікавих ситуацій…
Прекрасний різдвяний епізод, дякую за файну порцію позитиву!
Щиро дякую! Радий старатися 😉