Перевівши подих, рятувальник оглянув місто з висоти: присипані снігом ошатні дахи, людці внизу сновигають тротуаром, а ворона в гнізді неподалік, зчинила ґвалт, забачивши його.
— О, вже двоє галасують – прямо концерт! – і продовжив підійматися пожежною драбиною.
Котяра простогнав йому ледь не на вухо. Захисна рукавиця дотягнулася – вхопив за шкірку. Створіння впилося кігтями в стовбур: засичало, мов кавалок люті.
— Ну, чого ти заходишся, ще й опираєшся.
Зняв рукавицю, тільки торкнувся – кіт відчепив лапи, замурчав і сумирно заліз йому на плече.
Чоловік випадково перевів погляд на багатоповерхівку за кілька метрів від дерева. За вікном жінка щось дописала, вклала до конверта, поклавши на прибраний столик. Вимкнувши світло, вийшла на балкон. Здавалося, вона більше нічого не бачила: гляділа в одну точку – вниз, руки на поручнях. Святкова вдягнена, немислимо довго й задумливо вдивлялася в асфальт. Тоді звелася на стілець, що стояв поруч. Глибоко вдихнула, не відводячи погляду від своєї мети і…
Драбина раптом заскрипіла та гучно вдарилась об поручні її балкону: тільки брязкіт металу та дзвінке відлуння вирвали жінку з відчуженості. Кинутий чоловіком кіт прожогом опинився в її обіймах, сам він блискавично встигнув сповзти драбиною вниз, інакше б – вдарився об виступ. Перелізши на інший бік драбини, підійнявся сходинками на один рівень із переляканою жінкою, що стрілою злізла зі стільця:
— Не на моїй зміні, голубонько. Бачу ви здружилися – воно таке навіжене як і ти: залізло в крайнощі, а раду собі дати не може. Так він хоч голосить – а ти не даєш світу й змоги помогти тобі.
Жінка присоромлено потупила голову.
— Я – Мирон.
— Галя.
— Тепер маєш дбати про нього – не гоже, щоб тварина голодувала. Слухай, сьогодні 31 – приходь в центр, на ялинку – весело, святково, я буду – не знудишся. Бо сиднем сидячи у своїх коробках, люди часом і дуріють. Коли сама сьогодні – запрошуй, радий знайомствам. То як?
— Краще в центрі.
— Обіцяєш прийти? – заглянув їй в очі.
— Обіцяю, – не відвела погляду від його зіниць.
Мирон зняв рукавицю, простягнувши руку – змерзла долоня потисла гарячу п’ятірню. Жінка враз зашарілася, посміхнулася, очі сповнилися вогником життєлюбства. Знизу загорлали: колеги знервовано жестикулювали, лаючи його витівку.
— До зустрічі! – почав швидко спускатися.
Галя провела його поглядом, кивнувши, коли він поглянув уверх, стоячи на асфальті. Розтерши змерзлі передпліччя, вона щільно зачинила двері на балкон, увімкнула світло й, погладжуючи рудого кота, задумалася: здається, бачила в холодильнику молоко.
Спочатку прослухав, після прочитав. Це було неймовірно!
Дякую за відгук!)
Добре мати таку здатність – самим доторком заспокоювати і повертати смак до життя! Такі особи на вагу золота! Бо довкола нас купа людей і тварин, які потребують порятунку – тобто, отакого дружнього доторку, який дозволить їм побачити все навколо в більш позитивному вигляді. Успіху на конкурсі!
Дякую за відгук! Радий, що зрозуміли)
Оповідання затишне і гарне, однак фантастики я, на жаль, не побачила.
Дякую за відгук! Назва натякає на те, в чому фантастичний елемент, а далі – то вже розсуд читача) Процитую адмінів: “твори, в яких Преномінаторам не вдалося знайти фантелемент – довелося відхилити”. Раз ви читаєте цей текст у групі – фантелемент тут є 😉