Дядько Джек і троянда бажань

Це була улюблена історія дядька Джека. Він завжди розповідав її, будучи напідпитку, коли ми святкували день середини зими.

Якось, кружачи бальною залою графіню Соренто, завелика кількість вина запаморочила йому голову, як і нав’язливі обійми цієї пані. Він втік в засніжений сад.

Прогулюючись стежками, Джек згадував своє дитинство і кращого друга. Раптом, побачив троянду, втрачаючу пелюстки одну за одною. Дядько протягнувся до неї, та опинився в геть іншому місці.

Це приміщення було невеликим, сповненим купи людей, що пили, сміялися, та теревенили.

Світло в залі було приглушеним, а в кутку займала особливе місце ялинка із сяючими вогниками.

— Гей, друже! Йди-но сюди, — роздався знайомий голос.

Дядько Джек повільно розвернувся, та що він побачив? Це був його друг, що зник кілька років тому.

— О, друже Герман, я так радий тебе бачити! —закричав мій дядько й міцно обійняв його.

— Що це з тобою, Джері? — з посміхом спитав той. — Диви-но яким красенем став. — Він штовхнув дядька в бік, той побачив себе в дзеркалі високим рудим хлопчиною і ледь не опритомнів.

— А що ми нині святкуємо?

— О, це ж, новий рік 2050, на неньці-Землі.

— А що таке Земля, Германе?

— Здається, ти не Джері, чи не так? – звузилися очі Германа.

— Я — Джек Стронгвіл.

— О, чорт, Джек, тобі не можна тут бути, інакше ти лишишся тут …

— Як сам? — перебив дядько Джек, — Думав, тебе вбили тієї ночі …

— Я добре, мене врятували, і я вже вписався в тутешнє життя, — він хитро примружився. —  Як сам?

— Все ще шукаю пригоди, — реготнув дядько Джек. — Повертайся додому!

— Не можу, я зустрів тут декого, — він усміхнувся, — А ось і вона, — він кивнув у бік дівчини, яка розглядала меню, яке ілюзією розкинулося перед нею. Варто їй було зробити вибір — страва з’явилася прямо посеред діри в столі. Дядько Джек попри всі етикети роззявив рота.

Вогні на ялинці засяяли яскравіше і швидше, розпочався зворотній відлік, усі навколо кричали 12–11–10…

— Явідправлютебеназад, — скоромовкою викрикнув Герман. —Через рік знов можеш забігти в гості ненадовго.

Дядько впав у величезний вир магії і випав з нього посеред саду. Остання пелюстка з троянди опустилася на сніг.

Десь позаду рознісся пронизливий голос графіні Соренто, а мій дядько переліз через паркан та втік у пошуках пригод.

Правду кажуть — бажання здійснюються на день середини зими!