Янголи також святкують Новий рік. Там на небесах вони ріжуть таз олів’є, відкорковують шампанське та слухають промову божу про пройдешній та майбутній рік. Та найбільше небесні створіння люблять наряджати ялинку. Їх зібране з хмарин дерево виглядає ніби справжня, припорошена снігом під час хурделиці, хвоя. За традицією голова сімейства підсаджує на своїх дужих, крилатих плечах янголя і воно одягає на верхівку ялинки глянцеву срібну зірку. Потім всі дружньо обмотують гірлянду навколо деревця й готуються спостерігати за чудесами. На янгольському життєвому шляху трапляються всілякі дива, але маленькі вогники тішать їх не менше.
— Вже можна вмикати? Правда ж можна? Можна? — мало не пищить від нетерплячки Гавриїл.
— Чекай. Ще тато та дідусь не підійшли до столу, — відповідає жінка, розставляючи на стіл тарілки.
Малюк зривається з місця та біжить на інший кінець хмаринки. Він хапає рідню за рукава їх кришталево білих сорочок та тягне до столу. За мить вся янгольська сім’я уже у зборі.
— Ну, вмикай! — вигукує сивий бородань.
Гавриїл, підлітаючи від радості, хапає своїми маленькими пухкими рученятами вмикач і тицяє пальцем клавішу “on”.
Враз вся ялинка спалахує яскравими різнобарвними вогнями. Гавриїл плескає у долоні, а на обличчях усіх янголів з’являється посмішка. І тільки-но матір хоче покликати малого до столу, чується тріск.
— Закоротило! Треба вимикати, бо зараз бахне.
В той самий момент вимикач знову тріщить і маленька іскорка відлітає вбік, за межі хмаринки. Вона швидко та впевнено летить на землю. Все янгольське сімейство підбігає до краю повітряної перини та визирає. Мати затуляє долонею очі малюкові, а іскорка летить, летить і приземляється прямісінько на велику червону площу. Пуф і все палає. Будівля, дерева, дорога. Геть усе.
Старий янгол полегшено видихає:
— Фух.. Пусте, то Кремль.
Кремль палає – це добре, сподіваюся, і радянська традиція на новий рік їсти олів*є тазиками (салат для свята з того, що можна було “дістати” в ті часи) також скоро загубиться.
Така мімішна оповідка. Маленькому Гавриїльчику за таку іскру треба дати добро на те, щоб з’їсти одну шоколадну іграшку з ялинки. Ангели ж теж їх вішають?
Боже, як це мило)
Повністю неочікуваний фінал, неймовірні описи, оці моменти де “таз олів’є” та “затуляє малому очі” – повернули мене в моє дитинство за мить.
Щиро дякую автору за таку добру, легку та яскраву замальовку)
Це було прекрасно… Дякую)
Оце так іскорка! Оце так правильна мішень!
В повному захваті від оповідання – особливо від того, що, читаючи перші рядки, і гадки не мала, що історія про янголів завершиться так розкішно!
Від душі дякую за позитив і зичу успіхів на конкурсі!