Так, зир мапу! – Нявка тицьнула пальчиком у стареньку карту – Тут’о вони си зберают.
Шубін підніс ліхтар поближче – радше за звичкою, бо, звісно, також добре бачив у темряві:
– Думаешь, лучше среди ночи подойти или уже под утро?
– Та почнімо йти опівночи, там довкіл дроту багацько з бонбами, тре абисте Чугик не втрафив…
Чугайстер – величезна копиця сніжно-білого хутра – на те схвально забурчав.
– Жеби не стало си, як тераз, най потерчата наперед підут, та позирят, де то є дроти, а ти будеш обійшов, ти мене пойняв? –Нявка торсонула Чугайстра в бік. – Нам ще тре дождат, як хто з поганців од решти відійде…
Нявка говорила досить голосно – навколо змовників бігали й бешкетували потерчата, їх ще треба було зібрати і пояснити план. Раптом…
– А вы… кто? – потвори обернулись трохи спантеличено: до них же неможливо було підкрастись, але відітхнули полегшено – це лишень дрібний хлопчисько стояв, вирячивши очі, і нервово крутив поли одягу.
– Хто-хто… – Нявка майже люб’язно вишкірилась – Ти сам хто такий, хоч си тямиш?
– Я Артём, я в интернате тут рядом живу… – малий опустив очі… і скрикнув – А почему я в платье?!!
Нявка з Чугайстром зареготали, навіть Шубін пирхнув крадькома, щоб не ображати малого.
– То не платтє, то сорочка, неук! Ти ж нехрещений, нє?
Артем знітився:
– Я не знаю..
– То ти тепер довіку будеш у сорочці бігав, як і інші поторочі, от диви!
Малий озирнувся, ще більше похнюпився… Але цікавість була більшою:
– Тетя, а почему у тебя… дыра в спине…
Нявка спохмурніла і повела тонкими плечами:
– А це тому шо з мене душу вирвано… Але я за то помщу си…
– У тебя душу забрали? Вампиры? – в Артема потроху розгорались очі, то ж не жарт – потрапити у справжню фантастику.
– Можна сказати, і упирі… Не сиділось їм, бач, удома, то полізли на нашу землю, а Андрій мій того не стерпів, каже – чи ж я си дожидатиму, заки ці поганці аж до верховини дійдуть, май лучче їх у дикому степу перестріну, а ти мене чекай… Ну, я й чекала. І дочекала си – похоронки…
Нявка говорила вже тихо-тихо, і сама наче зблідла, стала як пасмо туману.
– Шо далі було, не пам’ятаю, тіки, либонь, я таки втопилась – чи зумисне, чи десь зі скелі зірвалась, не скажу… А як отямилась – рушила мстити си за Андрія, та й за себе теж. Он і Чугик зі мною пішов, хоч ми вдома з ним і не ладнаємо, еге ж? – вона знов штурхнула Чугайстра у білосніжний бік. – Він людей любить, а я от – не дуже, ги-ги…
– Да то разве люди… – обізвався Шубін. – Как война началась, мне все шахты как не водой залили, так трупами засыпали, никакого порядка…
– А вы шахтер, дедушка? – малий придивився. – Или гном?
– Я Шубин. Добрый Шубин – дід навіть пальця підніс. – Как могу, шахтерам помогаю – из-под завалов вывожу, за фонарями смотрю, чтоб не гасли… А эти вот пришли – мы, говорят, шахтеры местные, а сами в шахты тех, кого убили, бросают, мне потом не пройти, не разгрести… Вот я и поднялся на поверхность – поглядеть, кто тут балуется.
– Шубін вуйко мудрий, і мапи має, то можемо зирити, де тая сволота ходе, а вночі, як переп’ют си, по одному, по двоє десь та придусити… – Нявка солодко потягнулась, із пальчиків висунулись чорні кігті, знов ввібрались… – Я їх не можу залоскотати – май кожен броню носит, так на те Чугик є: коли я кому із них очі відведу, то підійде і – лап!
Чугайстер схвально заворкотів і лаписьками показав, як саме “злапає” ворогів, Артем аж мимоволі зіщулився.
– Але видиш – Чугик здоровий і тяжкий, а тут скрізь дроту накручено з бонбами, я поверх ступаю, бо легка, а він якось уже був підірвав си, лікували потім довго…То ми засилаємо таких потороч, як ти, абисте зирили, де дроти, і Чугика направляли… Тіки бешкетники ви, звісно, то між собою заграєтесь, то просто забудете сказати, як шо бачили… Ну з поганої вівці хоч вовни шмат, ви ж слабі абисте битись…
– Кто слаби? – Артем від обурення верескнув голосніше за вовтузіння навколишніх потерчат. -Да я… Да мы… Пацаныыыыы!!!
Луна пішла над териконом, потерчата на хвильку притихли і утупили очки в новенького.
– Кто знает, как растяжки взрываются? – одне, друге, десяте піднесло ручку. – Для тех, кто на бронепоезде: у них там в гранате есть палочка, если её выдернуть – взорвется. Я сам такую вытащил, когда на дороге нашел, а она и взорвалась.
– Дурний! – пирхнула якась поторочечка.
– Сам знаю, что дурный, не в этом дело! Если эту палочку выдернуть, граната взрывается не сразу, можно пальцами прижать и так держать, взорвется, когда отпустишь. Вот если мы насобираем этих гранат кучу-прекучу…
Малі, ще не дослухавши, зметикували і заверещали:
– Салют буде! Фейєрверк! Бадабум!
Артем присунувся ближче до Нявки і, перекрикуючи навколишній гвалт, уточнив:
– Потерчатам же ничего от гранат не будет?
– Нє – запевнила Нявка – Один раз жиєш, один і умреш.
– Так мы гранат насобираем и понесем туда, где врагов много…
– Лучше всего тут – Шубін тицьнув у карту – Тут не только солдаты, ещё и техники куча, и топливо – я цистерны видел…
– Як там малі казали? – Нявка вперше не вишкірилась, а майже по-людськи всміхнулась – Зробимо бадабум!
Гарне оповідання, дуже сподобалося! І справді, страшенно кортить учинити окупантам “бадабум”. Але для цього треба об’єднуватися, як різноманітна хтонь в оповіданні, а не “втомлюватися від війни” на м’якій канапі… Позитивно і водночас щемно. Бо страшенно шкода і малих, та й усіх… Дяка за чудовий твір! Хоч він і маленький, але надзвичайно насичений і сенсами, і історією, і атмосферою!
Успіху на конкурсі! )))
Діалект нагадав бабусине село но тернопільщині. Мені приємно, але не кожному зайде і не кожен зрозуміє. Окрім нього претензія лиш одна – показано надто малий шматок від дійства. Там лиш одна сцена і це – підготовка нападу. Історію кожної нечисті розповіли цікаво, наповнили все непогано, але це лиш експозиція перед нападом, про який нам так і не розкажуть.
а що, існує щось, що “КОЖНОМУ зайде”? поділіться цим таємним знанням, воно ж зробить мільйонером %)
“не кожен зрозуміє” – так не кожен і читає, хтось (як мої однокласники у кінці школи) практично розучився..
а відкритий сюжет ніколи не був недоліком – хай читач мучиться, що буде далі, аніж знудиться і покине, не дочитавши :Р
окрім того, конкурсні твори обмежені кількістю знаків – мені і роман зваяти не проблема..
Хтонь усієї країни, об’єднуйся! Я за. Тільки малечу шкода. Зарано їм з розтяжками бавитись.
на жаль, малі вже загинули (
звісно, зарано – я в ато з 14го надивилась на скалічених і підлатаних малюків..
хочу помсти – бодай на папері Х_Х
Супер! Чудово!
Дякую.
Дуже сподобалося, дякую 🙂