Політ Запорожця
Років із 50 тому премія Google Lunar X Prize здавалась чимось таким недосяжним, а зараз вам уже в музеї історії колонізації Марсу розкажуть про той день, коли політ у космос став дешевшим за поїздку в сусідню країну. Мало того, цей музей знаходиться у Києві, бо українські розробки багато разів були використані при спорудженні першого марсіанського містечка.
З масовістю польотів знизились і вимоги до безпеки, і з ними стало й простіше проектувати космічні апарати, особливо одноразові.
І от на 50-ту річницю першого приватного польоту до космосу в Google оголосили новий конкурс – знизити наполовину вартість запуску на кілограм корисної маси. Цікавим пунктом умов конкурсу було те, що не враховують вагу екіпажу, а отже – тут можна було класно маневрувати. Отже, ми з колегами два роки рахували, рахували і таки дорахували – мінус 52 відсотки!
Правда, задля цього зняли майже усе зайве, а керувати кораблем вирішили максимально примітивно, вручну рухати решітчасті рулі, й тоді система керування стала важити не сто кілограмів, а сотню грамів – смартфон в руках штурмана, і, нагадаю, його масу не враховували.
Друга система, яка надто багато важила – це запасна система живлення, але оскільки у НАСА давно не вимагали, щоб зі 100 космонавтів 95 повертались назад, ми забрали і її. Шанс померти став значно вищим, але як колись дуже давно співав артист Висоцький про інших підкорювачів вершин – так краще, ніж від горілки чи від застуд. Потім із Вікіпедії ми дізнались, що давню аварійну турбіну живлення від Боїнга не тільки можна зараз купити в колекціонерів, так вона ще й важить всього пару кілограмів – зате сильно підстрахує нас, не сильно змінюючи масу апарату. Далі усе решта було питанням техніки, майже все можна було купити готовим, бо ж не було завдання створювати космоліт з нуля, лиш оптимізувати. Назву нашого космічного корабля ми вибрали завідомо історико-патріотичну – Запорожець, а про те, шо існував колись в Україні такий автомобіль, дізнались пізніше. В ньому теж були цікаві конструктивні рішення, і ми вирішили, що вже нічого змінювати не будемо.
І от цей день таки настав, й перші дві третини польоту описувати нема сенсу. Піднялись на потрібну висоту, вийшли на орбіту, відчули себе піратами за стерном. Та от, коли вже можна було повертатись назад, тільки-тільки ми трішки насолодились краєвидом з ілюмінатора, і спробували знову увімкнути світло в кабіні – воно не увімкнулося. Стало зрозуміло, чому так гарно було видно зорі – панель приладів теж погасла. В екстазі прорахунку того, куди ми витратимо сто мільйонів баксів від Гугла, ми якось не помітити, як вийшла з ладу сонячна батарея, ну а акумулятори ми так «завбачливо» в проект не включили. Отже, ми на орбіті, повітря годин на три (бо й тут запас важив небагато), а ми не знаємо, що робити. Рулі висоти то лише у атмосфері працюють, а до неї ми не дотягнули всього лиш кілометр.
Добре, що серед нас був любитель історії, який згадав, як одного разу німецькі підводники зрушили свій човен з дна, розхитавши його своїми тілами – і тим врятувались від смерті через нестачу кисню. А ще колись були такі атракціони, де люди вагою свого тіла розкручували цілу карусель і кажуть, це було круто…
Напевно, це була перша гойдалка у космосі, і на початку дуже важко було гойдатись в такт. Добре, що у тому ж смартфоні була “Space oddity”. Файли в .mp3 ж теж маси не займають, і під її ритм ми станцювали танець із двох рухів, вперед і назад (бо ж то верху і низу в космосі немає), але ці прості рухи врятували два життя, і наші сто мільйонів – бо за правилами, премія від Гугла виплачується лиш живим.
А кінцівка проста – в атмосфері запустилася аварійна турбіна живлення, і посадка була наскільки буденною і банальною, що про неї точно слід придумати ще якусь цікаву історію.
Гарне й кумедне оповідання. Написано стисло, але все по справі, нічого зайвого. Чудове кепкування з сучасного прагнення створювати дешеві, одноразові й ненадійні речі. І сподобалося, як герої винахідливо врятувалися. Вже майже забулося, що й справді колись були такі гойдалки, які можна було розхитувати самотужки.
Успіху на конкурсі! )))
Там можна було і на повний оберт вийти!
Теоретично можна й на повний оберт ))) Але зазвичай ставили запобіжники. Згадую оті велетенські “човни”, які розхитували аж до вертикального зльоту… )))
Точно пригадую, шо у Дрогобичі був парк, де власне розкрутитись на 360 градусів і було метод на одному з атракціонів.
Хочеться, щоб у майбутньому ми все ж відійшли від того, щоб робити низькоякісну техніку, нехтуючи безпекою користувачів. А то “запорожець” так і буде асоціюватись самі знаєте з чим((. Тепер щодо сюжету. Я розумію, що це гумореска, але навіть у гуморесці має бути реальне підґрунтя ) Коли роблять конкурс проєктів космічних кораблів, то навряд хтось вимагатиме реально побудувати кораблі замість подати описи та розрахунки.
Удачі на конкурсі оповідань!
Цікаво, я взагалі не мав на меті, шоб це оповідання було гумористичним, бо ті твори Артура Кларка, з яких переважно черпав натхнення, вони як правило написані у доволі або у майже серйозному тоні. Якшо вдалося комусь вдалося підняти настрій – то супер!
А за умовами реально існуючого X Prize, треба створити апарат і навіть провести поліс та посадку, які відповідать умовам конкурсу – https://uk.wikipedia.org/wiki/Google_Lunar_X_Prize#%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%83.
В деяких випадках навіть ДВА реальні польоти.
Дякую за посилання. Так, тепер бачу, що є і такі конкурси)
В чому от не впевнений, чи є там умова, шоб на момент приземлення всі були живі. От це дійсно художнє припущення )).
Приємно і навіть трохи несподівано читати схвальні відгуки! Дякую всім!
Чудовий твір. Дякую)
Це супер! Я дуже ржала. Можливо тому, що у моїх батьків був запорожець і я його добре пам’ятаю. А взагалі веселе, легке оповідання. Читала із задоволенням!
Було весело, дякую!