1 Серпня, 2021

Помста борщем

Повернутися до конкурсу: Україна. Вчора, сьогодні, завжди

–І кожного разу, як тебе пригадує, той, хто любить…

–То що, прищ на лобі?

–          Ні, тобі гикається.

–          Гикавка наче ж при ненависті?

–          А ти впевнена, що люблячий пригадує з радістю? Може то колишній тебе забути не може?

–          А він мене любив, ото новина! Яро, ну давай вже, обирай ту свою нову вишиванку, наче тобі попередніх замало, й підемо виставу дивитись.

–          Ганко, оту, про Небесну Сотню та АТО? Три сотні літ вже минуло, весь світ, окрім архівістів, забув ту державу, з якою ми воювали, там така дрібнота тепер, а не країни тепер, ще й чваряться одне з одним, року не минає – перемальовують кордони. Такі смішні! А у нас про героїв і так через один твір, може знайдемо щось про магію та любов?

–          Чула б це твоя прапрабабця!

–          Та не кажи, ще зараз відчує та й з’явиться, вона думки і так вгадує,  без усіляких чіпів. Стара-стара, ковід та війну пережила, а телепортом користуватись навчилась, щодня пиріжки отримую.

–          Пиріжки зі справжньої печі – то розкіш.

–          У неї новий проєкт, тож вона так запрограмувала роботів, що й я вже не відрізняю, де вона пекла сама, а де – делегувала.

–          Діяльний дух з неї вийшов.

–          Еге ж, змінює тіла, зношує, й знову за своє…

–          Та пішли вже, я знайшла у інфопросторі виставку про любовні історії  героїв «Дочекалась!», там реальні світлини, вся мода тогочасна візуалізована, і записи справжнісінькі, відреставровані!

–          -Оце по мені!

–          Двоє дівчат, біленька та чорненька, весело побігли ловити транспорт та летіти. Доки ліцензії на телепортування не маєш – до твоїх послуг транспорт, де можна продовжити розмову.

І тут зі сховку виповз худорлявий хлопець. Антон міг би йти в актори на ролі вампірів без зайвого гримування, однак шпигувати здавалось більш вигідним. Та й кредитори приперли, довелось зникнути під фальшивим йменням.

А все та Яра! Ярослава. Ну звісно, дівчина таємниць державних знати не може, у неї батько художник, а мати в клініці репродуктивного напрямку чаклує над чужими майбутніми дітьми. Але вона насміялась над таємничою душею, розкритикувала святого Достоєвського у перекладах, не захотіла вчити мову оригіналу і головне – відмовилась страждати у взаєминах.

От просто так взяла й сказала, що у цих стосунках їй некомфортно. І пішла.

З покоління у покоління предки Антона пили горілку, били жінок та матюкали чергового губернатора. Губернаторів вбивали, губернії йшли на губернію у вічних війнах за того, хто знову контролюватиме дороги. Антон хотів для себе кращого життя, тому втік. Почав пити ром, пройшов курси універсальної галактичної і через космоблукання таки знайшов прихисток. Для повного громадянства лишалось зареєструвати родину з місцевою, і тут Яра зустрілась. Однак всі прийоми обламались, та ще й наскаржилась, тому на Антона вже полювали відповідні служби – одні, аби перевиховувати психологічно, інші – аби досліджувати. Чоловіки-аб’юзери тут тепер така рідкість, що замучають тестами.

Помста. Лишалась помста, бо Антон не зміг повторити подвигів ані прадавніх кіногероїв Штірліца та Бонда, ані відчувати себе чоловіком навіть, не те що шпигуном, котрий любив.
Мирослава за свої триста років перепробувало чимало рецептів краси та кулінарії. Шкода, що не встигла почастувати свіженьким свою Ярочку, відчула ж, як кликала, але доки збережеш усі зміни для телепортації та вимкнеш прилади, аби не витрачатись потім на подорожі ще й у часі, дівчат вже не було.

Але худорлявий хлопець з дуже нездоровим блідим виглядом для Мирославиних вареничків якраз те, що треба.

–               – Іди сюди, нагодую. Дивись, котику, у мене ще й борщик є.

І хто ж міг знати, що алергія на борщ, гикавкою спрацює…

Повернутися до конкурсу: Україна. Вчора, сьогодні, завжди