— Негайно відчиніть! — у вхідні двері щодуху гамселили.
— Хто там? — ти відклала ноут із “Сам вдома” та підійшла до дверей.
— Ваш сусід знизу. Ви мене затопили!
— Я? Що ви верзете?
— Відчиняйте, а то я викличу поліцію. Алло, чергова…
Ще того бракувало — загін “смурфиків” у твоїй квартирі в новорічну ніч, тому ти не стала чекати, допоки голос закінчить фразу і швиденько відімкнула двері. Кучеряве торнадо в окулярах та у в’язаному светрі промчалось повз тебе. Допоки ти оговтувалась нахаба встиг забігти в кімнату та відчинити вікно.
— Гей, ти що, навіжений? Вирішив у мене вдома рахунки з життям звести? — ти схопила дивного сусіда за рукав шерстяного пуловера і потягла на себе.
— Як ти? З тобою все гаразд? — раптом видав “шерстяний”.
— Зі мною? Ти що знущаєшся? Залітаєш до мене квартиру, відкриваєш в-і-к-н-а…, — хотіла було обуритися, проте затнулась на півслові, коли побачила, що “шерстяний” звертається не до тебе.
Юнак повернувся спиною та тримав щось у руках, намагаючись чи то сховати, чи то зігріти його. Здавалося, гість згріб із підвіконня купку снігу й просто гладив її. Раптом купка поворухнулася, з неї визирнули два крихітних ока-горошинки і рожева мордочка. Сліпучо-біла спинка істоти вигнулась, звірятко тріпнуло прозорими сріблястими крильцями та знову безсило впало на руки своєму рятівнику.
— Маєш мандарини? Щастинці терміново потрібно підкріпитися.
— От, — ти мов по поруху магічної палички взяла вазу з фруктами та простягнула “шерстяному”.
Він відділив одну часточку і притулив до мордочки істоти. Білосніжна грудка ожила і, прицмокуючи, почала жадібно пити цитрусовий сік.
— Хто це? — напівпошепки, аби не потривожити спокій звіряти, запитала ти.
— Щастинка з королівства Білих пагорбів. Провісниця добрих новин. Вона до мене летіла, та збилась із курсу і випадково залетіла на твоє підвіконня.
— Так ти мене обманув із водою?
— Вибач, — “шерстяний” зніяковів, — мені потрібно було потрапити у твою квартиру. А це був єдиний пригожий варіант. Ми, мабуть, вже підемо. З Новим роком!
— Зачекай. А що, як Щастинку потрібно буде знову мандаринками нагодувати. А в тебе і немає їх напевно?
— Немає, — вдруге обманув “шерстяний” та глянув на чарівну істоту, яка солодко сопіла в нього на долоні, кумедно смикаючи уві сні лапками.
— Та й, зрештою, мені також цікаво, яку добру новину вона тобі принесла. Ти “Сам вдома” любиш?
— Сто років не бачив.
Дуже-дуже класна історія! Щастинка просто супер – я приємно здивована, що це не фея, не янгол, не щось, що вже є. Вона така гарнюня! Дякую вам, авторе! Успіхів на конкурсі!
Дякую вам! Тішить, що зміг втрапити у ваші вподобання! Щастинки вам!
“- … Ти “Сам вдома” любиш?
— Сто років не бачив.”
Втретє обманув?
От же ж цей “шерстяний” — брехло!
Це максимально новорічний твір із багатьох на конкурсі! Тут і мій улюблений “Сам удома” і мандарини, і початок святкової романтики, і чарівне звірятко)
А як гарно написано!
Успіхів пройти далі!
Красно дякую, приємно чути такі слова! Така собі класика жанру)
Чогось мені здається, що Щастинка не збилася з курсу, а свідомо знала куди летіти і де є мандаринки)
А ви вигляньте за вікно, можливо і ваша десь прилетіла)
Вітаю, авторе!
Мила історія. “Шерстяний” прикольний образ, але він у вас витіснив усіх – і ГГ і Щастинку. Хоча про останню хотілося б більше почути.
Успіхів та наснаги!
Задум був трохи розлогіший, тому існує трохи довша версія Щастинки. Думаю незабаром з’явиться на одній з літплатформ. Дякую, що достойно оцінили моїх персонажів! Бажаю удачі й вам!