Щастинка

— Негайно відчиніть! — у вхідні двері щодуху гамселили.

— Хто там? — ти відклала ноут із “Сам вдома” та підійшла до дверей.

— Ваш сусід знизу. Ви мене затопили!

— Я? Що ви верзете?

— Відчиняйте, а то я викличу поліцію. Алло, чергова…

Ще того бракувало — загін “смурфиків” у твоїй квартирі в новорічну ніч, тому ти не стала чекати, допоки голос закінчить фразу і швиденько відімкнула двері. Кучеряве торнадо в окулярах та у в’язаному светрі промчалось повз тебе. Допоки ти оговтувалась нахаба встиг забігти в кімнату та відчинити вікно.

— Гей, ти що, навіжений? Вирішив у мене вдома рахунки з життям звести? — ти схопила дивного сусіда за рукав шерстяного пуловера і потягла на себе.

— Як ти? З тобою все гаразд? — раптом видав “шерстяний”.

— Зі мною? Ти що знущаєшся? Залітаєш до мене квартиру, відкриваєш в-і-к-н-а…, — хотіла було обуритися, проте затнулась на півслові, коли побачила, що “шерстяний” звертається не до тебе.

Юнак повернувся спиною та тримав щось у руках, намагаючись чи то сховати, чи то зігріти його. Здавалося, гість згріб із підвіконня купку снігу й просто гладив її. Раптом купка поворухнулася, з неї визирнули два крихітних ока-горошинки і рожева мордочка. Сліпучо-біла спинка істоти вигнулась, звірятко тріпнуло прозорими сріблястими крильцями та знову безсило впало на руки своєму рятівнику.

— Маєш мандарини? Щастинці терміново потрібно підкріпитися.

— От, — ти мов по поруху магічної палички взяла вазу з фруктами та простягнула “шерстяному”.

Він відділив одну часточку і притулив до мордочки істоти. Білосніжна грудка ожила і, прицмокуючи, почала жадібно пити цитрусовий сік.

— Хто це? — напівпошепки, аби не потривожити спокій звіряти, запитала ти.

— Щастинка з королівства Білих пагорбів. Провісниця добрих новин. Вона до мене летіла, та збилась із курсу і випадково залетіла на твоє підвіконня.

— Так ти мене обманув із водою?

— Вибач, — “шерстяний” зніяковів, — мені потрібно було потрапити у твою квартиру. А це був єдиний пригожий варіант. Ми, мабуть, вже підемо. З Новим роком!

— Зачекай. А що, як Щастинку потрібно буде знову мандаринками нагодувати. А в тебе і немає їх напевно?

— Немає, — вдруге обманув “шерстяний” та глянув на чарівну істоту, яка солодко сопіла в нього на долоні, кумедно смикаючи уві сні лапками.

— Та й, зрештою, мені також цікаво, яку добру новину вона тобі принесла. Ти “Сам вдома” любиш?

— Сто років не бачив.