– Прикинь, подарувала фі-і-ікус! – Інга зморщила носика.
Мар’яна втиснула пальцем навушники – колега майже кричала, заважаючи їй закінчити звіт. Не допомогло.
– Вона не в курсі, що я шукаю нормального мужика?! А фікус не просто так називають мужогоном!
– Ким?.. – бухгалтер відірвалася від таблиць.
– Чоловіків він проганяє з квартири. І з життя, – протягнула Інга. – Не можна фікуси вдома тримати – навіки залишишся одинокою.
Мар’яна викрутила музику гучніше. Довелось провозитись зі звітом до пізнього вечора. Вдома на неї ніхто не чекав. Святкувати Новий рік наодинці не хотілося, але вибору не було – минулого року ходила на концерт, звідти – на Софіївську площу. А в цьому – не наїздишся через комендантську годину.
Надворі валив сніг.
– Рятуйте! – пролунало звідкись.
Мар’яна готова була побитися об заклад, що у неї в голові. Обернулась – нікого. Жодної живої душі. Окрім… вона пригледілась: біля смітника стояв фікус у пластиковому горщику. Певно, Інга таки позбавилась від «мужогона». Мар’яна почекала хвилину. Тільки-но вона зібралась піти, як голос пролунав знову. Цього разу гучніше.
– Поможи!..
– Добре, добре!.. – пробурмотіла Мар’яна, знітившись, що розмовляє з рослиною. Пересвідчившись, що її ніхто не бачить, сховала фікус під полу пальта. – Мені все одно нема чого втрачати – чоловіка в мене немає. Отже, й виганяти тобі нема кого.
Фікус непогано вписався на підвіконні. Мар’яна подумала трохи і прикрасила його гірляндою – хай за порятунок попрацює новорічною ялинкою. Вчасно увімкнула ліхтарики: майже одразу вирубили світло. А через хвилину в двері постукали. Мар’яна обережно глянула у вічко – там панувала темінь. Вона нікого не чекала і не збиралась відчиняти. Тим паче, в таку пізню годину.
– Вибачте!.. – почувся чоловічий голос. – Я – ваш сусід зверху. Побачив у вас фікус на вікні…
Мар’яна прочинила двері. Сусіда вона пам’ятала.
– Він вам заважає?
– Ні-ні! У мене був такий самий, – він на мить замовк. – Я гуманітарку з-за кордону возив нашим. А дружина за цей час, – він розвів руками, – пішла до іншого. Так буває… І фікус засох. Нічого не лишилося. Не подумайте, я не божевільний!.. Просто хотів гілочку собі попросити…
Мар’яна зиркнула на «мужогона», потім – на сусіда.
– То вам теж нема з ким святкувати? Проходьте, – кивнула вона в темряву, – в мене кип’яток у термосі є – вип’ємо чаю.
– Якщо тільки чаю, – сусід ступив до кімнати, – а то звалився вам, як сніг на голову…
Фікус зловісно затріпотів листям. Щоб когось вижити, треба спочатку когось принадити.
Миле дуже оповідання, дякую!
Дякую за відгук!))
Прекрасно! Успіху в конкурсі!
Дякую!))
Який хитрий фікус! З ним точно не пропадеш. Авторе, чудове оповідання, позитивне і надихаюче!
Впевнена, що чоловіка Мар’яни він не прожене!))
Дякую за відгук! Вірю, що сусід знайде правильний підхід до фікуса))
Класний нарис) певно, у кожного є такі колеги, від яких викручуєшь музику поголосніше =))
І мені подобається, що фінал лишився відкритим – кожен може придумати собі кінець до душі.
Дякую автору за “зловісне тріпотіння фікуса” =)
Дякую вам за чудовий відгук! 🙂
Дякую вам за чудовий відгук! 🙂
Клас! Який розумний фікус
Дякую за відгук!))
Дуже сподобалось) Фікус просто майстер стратегічного злодійського планування)))
Дякую! Тішуся, що сподобалось.)
Нічосі сила вдячної рослини! Я собі тихенько пошепки думаю: може, поки ці двоє зійдуться так, щоб і до одруження дійде, фікусу чоловік-у-перспективі сподобається, і ритуал “мужогінства” таки не відбудеться?
Щиро вдячна за позитивну історію! Успіхів на конкурсі!
Дякую! Ну, в принципі, сусід, хоч і ненавмисне, але зміг вморити свій фікус – може, й цей засушить, і тоді на них з Мар’яною точно чекатиме щасливе майбутнє без зловісних мужогонів))
Класно! Успіхів у конкурсі!
Дякую!)
Супер))
Дякую!)
Аааааааа! Мені подобається! Авторе, успіхів!
Дякую! Тішусь, що зайшло)