Без русні

— Що робиш? — Денис підсів до Тоні. Та гортала стрічку на телефоні.

— Шаленію. Забембалася читати про русню.

— Га? — не зрозумів Денис.

Тоня заповзялася читати.

— «Путін сказиться, як почує…» «Пишу по-русски, чтобы понял запоребрик…» «Скажіть хтось Нєбєнзі…» «Чули, що верзе Латиніна?..» Всюди русня, наче ми вже якась область росії! Скільки можна?..

Пролунав дзвоник, перервавши їхню бесіду. Розійшлися миттю: вони навчилися цінувати можливість вчитися офлайн. Але на наступній перерві Денис знову підійшов, вочевидь ніяковіючи.

— Я хотів сказати… — він відвів погляд. — Вибач, якщо… Ти мені подобаєшся, — випалив він, — тому я вирішив подарувати цьогорічну витівку тобі.

— Подарувати… що? — обережно запитала Тоня.

— Ну, я вмію… Не смійся! Виконувати бажання. Одне, на Різдво. Простеньке, перемогу не принесу. Це спадкове в мене. Не питай.

— Гаразд, — Тоня здивовано дивилася на однокласника. — А можеш зробити один день без русні? Ну, без згадок про неї. Зовсім. В соцмережах принаймні.

Денис замислився.

— Можу.

— Гаразд. Тоді зроби, буду вдячна. І… ти теж мені подобаєшся, але я не певна, наскільки це серйозно.

Він всміхнувся кутиками губ.

— Це вже щось.

***

Назавтра Тоня напружено гортала стрічку. Жодного путіна, нєбєнзі та шойгу! Всі писали, як влаштують життя після перемоги, які нові штуки придумають, як відбудовуватимуть країну. Організували кілька заходів по розбору завалів, збір теплого одягу та книжок для бібліотек. Те саме, що завжди… Тільки без русні. Лідерів російських думок, політиків запорєбріка. Навіть про бабусю-москальку ніхто не згадав.

Весь день Тоня літала як на крилах. Долучилася до збору — віддала куртку, що стала замала. Поставила купу вподобайок. Тільки одне засмучувало: безособові повідомлення «зруйновано… поранено… знайдено тіла загиблих…». Але без русні ж не скажеш інакше!

Наприкінці дня президент випустив відосик — короткий, наче зіжмаканий. Пробелькотів, що Україна розквітне за допомогою партнерів. Певно, в його папірці-підказці була русня, й він не зміг прочитати заборонені слова.

***

Вранці Тоні потрапив на очі допис шанованої нею людини. Та писала: «Я помітив: вчора ніхто не згадував русню. Багато думав над цим. І знаєте що? Звісно, ми не маємо забувати, хто наш ворог, чия ненависть знищує наші домівки, вбиває нас. Але я тепер краще уявляю, якою буде Україна, коли русня не лізтиме до нас із кожної праски та з наших власних дописів. Україна без русні.

Знаєте, вона класна».

Тоня радісно всміхнулася й написала Денісові: «На побачення підеш?» В месенджері спалахнула зелена крапка, і майже миттєво надійшла відповідь: «Звісно!»