Яга і Покровитель добровольців

Долю не треба боятися як біду.

За долею треба йти як за зорею.

Колись давно бог-творець наших предків Род, набувши людської подоби, зійшов у Яву на землях, які ми називаємо зараз Українським Поліссям. Там він зустрів суджену − гордовиту русявку Ягайлу. Однак, жива людина може потрапити у Вирій, тільки пройшовши самостійно стежками Потойбіччя. Дівчина мала сильний дар відаючої. І знайшла шлях. Але дорого заплатила за це: ступила  у Вирій старою бабою Ягою. З одної ноги лишилися самі кістки. Молодою вона відтепер ставатиме тільки вночі. Род вжахнувся. Йому й на думку не спало відмовлятися від коханої. Але виснажена випробуваннями дівчина саме так потрактувала його погляди. І всією силою скривдженого серця прокляла. Відтепер йому стане недоступною людська іпостась. Соколом буде, поки вона його щиро не пробачить. Ягайла поселилася в Потойбіччі, стала хранителькою річки Смородини (від слова «сморід) − межі між світом мертвих та живих. Перейти її можуть одиниці, через Калиновий міст (кладка з мідних розжарених прутів та гілок калини). Хто зуміє – отримає від Баби Яги дар.

1

Україна в кінці квітня – дивовижна. Повітря, насичене ароматом, здається густим і солодким. Ніби ще трохи – і його можна буде різати та їсти, як пиріг. Яскраво-жовті кульбаби щиро відкриваються сонцю. Бринить мошкара, гудуть бджоли між гіллям. Під розкішною, білою від цвіту сливою лежить навзнак невисокий юнак. Босий. Полотняна сорочка оздоблена сірою вишивкою: серп місяця на грудях. Зеленаві очі блукають навколо. А підійшовши ближче, можна побачити, що під тілом невідомого не приминається жодна травинка. Він просто висить над землею.

Це – Числобог, син Рода. Колись йому, повелителю часу, поклонялися наші предки. Зараз він рідко покидає Вирій. Сьогодні – особливий випадок. Колись Ягайлі-Язі прорекла, що з її смертних родичі буде його суджена. І от дівчинка народилася. Це зовсім не порадувало Числобога. Ніякої судженої він не хотів. От Род знайшов – і що?

Подивився (невидимим), благословив, подумав під сливою… І вирішив більше близько не підходити.

2

Суджена Числобога, Ксенія Миколаївна Хамуляк, народилася 17 березня 1994 року у старому княжому місті Чернігові. Її батьки були справжніми патріотами. Тому, коли 19-річна одиначка замість святкування «екватора» опинилася з друзями-студентами в Києві на Євромайдані, не заперечили навіть словом. Приєдналися.

Коли почалася російсько-українська війна, родина Хамуляків активно волонтерила. Ксеня раділа, що вони всі роблять корисну справу. Тільки тато заборонив їй возити передачі бійцям на фронт. Категорично.

А хотілося… Там, на передовій, у бункерах ночували її друзі, з якими пройшла Майдан. Безпечне буття вдома сприймалося як зрада.

У серпні 2014 дівчина перевелася на заочне і поїхала в Київ. Там працюватиме, допомагатиме волонтерам. І нікому буде забороняти. Батьки не заперечували. Може, хоч до хлопця достойного прихилиться… 20 років уже!

3

Перша поїздка на передову. Виїхали рано-вранці з Києва невеличким бусом. Водій, міцний чоловічок, попросив називати його дядьком Михайлом. Спереду сіла знайома волонтерка Лара, висока 40-річна білявка, добра й весела.  Ксеня прилаштувалася позаду, серед куп запакованої всячини.

Вони планували їхати через Артемівськ (тепер Бахмут) до блокпостів навколо Дебальцева.

Ближче до вечора майже добралися до лінії фронту. Раптом почувся якийсь грізний звук. Ксеня відчула всім єством, що наближається смерть. Дядько Михайло пригальмував, різко розвернувся вони рвонули назад. Бліда Лара озирнулася до дівчини й самими губами проказала: «ОБСТРІЛ!»

Ксеню затопило хвилею чорного страху. Дихати не могла, заклякла. Як їх накрило − зомліла.

4

Коли прийшла до тями, було. Глянула на супутників. Ох… кров. Вони хоч живі?

Дверцята біля неї відчинилися. Всередину зазирнув незнайомець зі старим добрим обличчям. Зробив дивний жест в бік передніх сидіть. І подав їй руку:

− Виходь! Я зупинив над ними час, дочекаються. Ходімо!

Вхопив Ксеню за руку і потягнув за собою кудись убік, вниз…  Чомусь не виходило опиратися… Як сновида дійшла до дивної річки, вода у якій горіла і жахливо смерділа. Пручатися почала,  коли ступили на вузьку кладку з тонких гілок і розжареного металу. Не допомогло. Опинилася на другому березі: праліс і хатинка на курячих ніжках. Назустріч вийшла стара баба в українському старовинному вбранні. Одна нога − кістяна. Ксеня сіла де стояла: «Я збожеволіла?» І знову – темрява.

5

− Кого ти до мене привів?

− Твою родичку, Ягайло.

− І тільки?  Вона – твоя суджена!

Ксеня розплющила очі. Білі стіни, піч, пучки зілля, чорний кіт мружиться, вона на лаві. За столом двоє знайомих старих. Втім… Вони ж молоді зовсім! Моргнула. Знову старі! Як це?

Баба Яга підійшла, поклала руку їй на голову. Стало спокійно.

− То ви Ягайла, чи Яга? – спитала з цікавістю.

− Думаєш мене при народженні Бабою Ягою назвали?..

– А чому ви обоє то старі, то молоді?

− У мене і Числобога дві іпостасі: стара й молода. Розгледіла? От що значить кров! Ми з тобою далекі родички.

− Тобто, я теж маю чари? Перед обстрілом відчула: смерть іде. Це, виходить, нормально?

− Так. Не їдь на фронт більше. Збожеволієш. Буде зле – поклич мене.

6

Через міст Числобог перевів Ксеню за руку. Звідкись виповз туман, а коли зник – вони знову були на узбіччі біля буса. Сонце вставало.

− Підійди, побризкай на них з чорної пляшечки, потім із білої. Перша рани загоїть, друга життя поверне.

− Це ж… Жива і мертва вода!

Ксеня кинулася до Лари, потім до дядька Михайла. Допомогло!… Неушкоджені волонтери заворушилися. Дівчина підскочила до Числобога і поцілувала його в щоку:

− Дякую величезне!

− Про нас ні слова! – попередив він і зник з очей.

7

До Києва повернулися наступного дня. Робота, допомога у військовому госпіталі. Непомітно настав 2015 рік.

Дуже скоро Ксеня побачила: якщо в поранених якогось папірця не вистачає – це проблема. Особливо тяжко було бійцям добровольчих батальйонів.  Поранені не могли офіційно лікуватися у військових госпіталях; мінно-вибухові травми записували як побутові. А якщо воїн гинув, родини залишалися сам-на-сам з бідою, не отримували допомоги, пенсії.

Ксеня не могла на це дивитися байдуже. Так вона опинилася в громадській організації «Добровольці». Їм часто допомагали члени Юридичної сотні: волонтери-правники.

Дівчина відразу звернула увагу на молодого юриста Сергія Орлика. Він був дуже симпатичним: невисокий шатен з зеленавими очима й доброю посмішкою). Говорив неголосно й старомодно. Може, тому, що народився в Канаді. Діаспора. Сергій приїхав на Євромайдан і залишився. Неодружений. В соцмережах його не було.

Сім’ї добровольців, які консультував молодий юрист, дуже хвалили Орлика: вислухає в будь-який час, завжди щось мудре порадить. Казали, він творить чудеса! Хтось з підопічних жартома прозвав Сергія Покровителем. І прижилося.

Ксеня впізнала його, тільки сама собі не повірила. Молода іпостась Числобога. А він запросив її на побачення.

8

Минув рік. Стосунки Ксені з Сергієм розвивалися. Він познайомився з її батьками. Але ні до чого «такого» поки не дійшло.

У червні 2016 Ксені випала мандрівка у місто Світлодарськ. Щоб дістати  кільком добровольцям довідки про вхід на позиції в зону АТО та вихід. Волонтерам з «Добровольців» часто доводилось їздити по бригадах, на полігони, на передову, шукати там командирів. Адже потрібне було офіційне підтвердження: військові бачили ту чи іншу людину.

Сергій, ясна річ, її супроводжував, на власному авто. Де й коли вони зблудили – невідомо. Раптово дівчина відчула біду. І почався обстріл. Сергій зупинився:

− Послухай. Я зараз приховаю нас. Нічому не дивуйся, добре?

Зосередився. І все навколо ніби розпливлося. Коли туман розсіявся, зоріла глуха ніч. А на сидінні водія напівлежав знайомий старий. «Що й треба було довести», − подумала дівчина. І покликала: «Ягайло!»

9

Сергія влаштували в хатинці на курячих ніжках. А Ксеня вийшла за Ягайлою на берег Смородини.

− Чому він постарів? Це лікується?

− Числобог має дві іпостасі. На старшу подобу сили менше йде. Він закинув вас вперед у часі. Витратився.

− А ти – богиня?

− Куди мені! Я просто суджена бога. Рода. Тільки вийшло все так… Як вийшло. Не так. Постій тут.

На той берег ступила дві напівпрозора постать. Ксеня швидше відчула, ніж зрозуміла, що це − український боєць! Тільки без тіла. Душа?

Баба Яга перейшла через річку, глянула в очі:

− Рано тобі, соколику, через Калиновий міст іти. Вертайся!

І покропила воїна спочатку з чорної пляшечки, а тоді з білої. Мертва і жива вода – пригадалося Ксені. Він став яскравішим, чіткішим. І пропав.

− Ти повертаєш до життя? – кинулася до неї Ксеня.

− Тільки тих, кому вмерти ще не судилося.

– А звідки це знаєш?

− Я такі речі бачу. Усе-таки відунка.

− А я б так зуміла?

− Чому ж ні?

− Дозволь мені залишитися! Здається, саме тут моє місце, щоб нашим допомагати.

10

Числобог вийшов з хатинки знову молодим.

− Залишаєшся тут? Зі мною не радишся… Я ж твій суджений!

− Вийти за тебе ти мене не просив! – відрубала Ксеня.

Він витяг звідкись коробочку, явно з ювелірним виробом. Віддав їй.

− Чоловіче, − втрутилася Ягайла. – Тобі віків більше, ніж їй років! А допитатися як тепер заміж кличуть, не здогадався!

Числобог ляснув себе п᾿ятірнею по лобі, забрав коробочку, простягнув букет розкішних троянд і став на коліна. Обидва. Потім лише на одне.

Стара й молода відунки розсміялися.

− Я бачу, що це у вас надовго, − мовила Яга. – Зазирну тим часом  у Вирій.

І зникла.

11

Отак і вийшло. Ягайла помирилася з Родом, зняла прокляття – і чари змінили її саму. Стала юною – назавжди. Пропала кістяна нога.

Числобог і Ксеня переїхали в хатинку на курячих ніжках. Тільки зараз ви б її не впізнали – затишний сучасний будинок, навіть Інтернет є! Чари. Для всіх в Україні Ксенія Хамуляк вийшла за Сергія Орлика і поїхала з ним в Канаду.

Війна триває. І не переводяться загиблі та поранені. Однак, якщо ви почуєте про котрогось українського бійця, що він, мовляв, повернувся з того світу, знайте: так і є. Бо живе Хранителька біля річки Смородини, над Калиновим мостом. Вона знайшла нарешті місце, де зможе найбільше допомогти.