Екскурсія

–         Алло. Вас вітає UAТуризм. Чим можу допомогти?

–         Доброго дня, я хотів би замовити Купальську екскурсію.

–         Зачекайте хвилинку. Так, тур вільний, але відразу попереджаю: це індивідуальна екскурсія для однієї особи. Вартість складає 5 000 гривень.

–         А що входить у програму?

–         Забави навколо озера та костра, спалювання Купайла, пошуки цвіту папороті.

–         Мене цікавить лише цвіт папороті. – перебив чоловік.

–         Яке Ваше ім’я?

–         Олександр.

–         Олександре, вартість буде однакова, незважаючи на кількість відвідуваних місць.

–         Ще раз повторюю. Мене цікавить лише квітка папороті. І не якась там дешева вистава для туристів.

–         Ми гарантуємо, що Ви обов’язково її знайдете, але вже Вам вирішувати чи варто рвати її чи ні. Саме по цій причині ми організовуємо екскурсію лише для однієї людини.

–         Тоді я згідний. Але майте на увазі, якщо це буде обман, то…

–         Олександре, Вам нічого хвилюватися. – відповів спокійний голос. – Все буде цілком реально та ідентично. Як і сотні років тому. Наш гід доправить вас до квітки папороті і геть усе розповість про неї. Ви згідні?

–         Так.

–         В такому разі, Олександре, чекаємо на Вас 6 липня о 23:00. Точне місце ви отримаєте повідомленням. До зустрічі.

***

Місячні промені освітлювали вечір. Біля озера горіло багаття, а навколо нього молодь водила хороводи. Вони веселись, а їх сміх розносився навколо озера.

В стороні від багаття стояв самотній чоловік. Олександр поглянув на годинник TISSOT. Стрілки годинника показували 22:46. «Де ж той гід?», – подумав чоловік. Він спостерігав за молоддю, яка вже покинула хороводи навколо вогнища і взялась за стрибки через багаття.

–         Вітаю, – мовив старець із палицею в руці. – Це Ви Олександр?

–         Так, я. – спантеличено відповів Чоловік.

–         Мене звати Свирид. Я Ваш екскурсовод. Ви домовлялись із моїм сином, – витримавши невелику паузу, старець продовжив. – Купальська ніч особлива. Навіть місяць і зорі сприяють магії. Навіть трави в цю ніч набувають особливу силу. Ходімо, – запросив старий.

–         А це далеко?

–         Ні. Але вже літа мої не ті, тому інколи зупинятимусь на хвильку для відпочинку. Спалити одну-другу цигарку. Ви палите?

–         Ні.

–         Це правильно. Я теж думав кинути, та все ніяк руки не доходили, а там і старість прийшла. А там подумав, що всю молодість димів, то чого вже на старість кидати. Воно уже здоров’я не додасть.

–         А правда те все, що про цвіт папороті говорять? – запитав Олександр.

–         Та всяке говорять, але не все є правда. Мабуть Ви чули історію, що квітка папороті дає мудрість розуміти усе навколо. Але перш за все треба не втратити розум. Це все від нечистого. Навіть Гоголь писав, що квітка папороті ні до чого хорошого не приведе. Вона неначе золота рибка, що виконає твоє бажання, але потрібно правильно загадати його. Або ж принести до того хто знається на цьому. Зачекай, відпочину хвильку. – сказав старий запаливши цигарку. – А саме цікаве, що всякий лихий шукає цю квітку, але зірвати ніяк не може. То нечисть очікує до поки хтось зірве її. Я навіть чув історію, що один чоловік зірвав квітку і вся нечисть гналась за ним аж до самої старості. І цікаво, що всі ці роки ніч не закінчувалась. Ось так. Треба поспішати, – мовив старий поглянувши на старий ручний годинник. – І навіть коли квітка виконає твоє бажання, нечисть не покине тебе, допоки не згубить із цього світу.

–         А правда, що квітка вказує на захований скарб?

–         А ти за скарбом приїхав?

–         Чесно говорячи, так.

–         Говорять, вона росте на ньому. Але щоб здобути його, потрібно рити голими руками близь квітки, з тієї сторони, в яку вона хилиться. І саме головне не погубити її. А ще кажуть, що на місці скарбу потрібно залишити кілька монет і промовити: «Ти мені, а я тобі взамін». І тоді дух, що оберігає його, відпустить тебе. Але рано чи пізно, нечисть все ж зведе з розуму та  з світу. Вона не покине тебе, навіть якщо у тебе уже немає квітки. Не варте життя навіть однієї монети із нього. Але воля твоя. Недалеко залишилося. Але треба передихнути хвилинку.

***

–         Уже час, – мовив старий. – Поглянь ось там, на пагорбі, посеред кущів вогник сходить. Це папороть цвісти починає. Нам потрібно поспішати.

–         Поглянь яка вона, – продовжив старець наблизившись до квітки. – Її жар зігріває мене, наче палюче сонце посеред дня. Ось би її взимку додому, то й груби не треба було палити. Стій! Ти куди? – вигукнув Свирид побачивши як Олександр наблизився до квітки. – Ех, а я все ж надіявся, що ти все таки передумаєш.

–         Тут рити? Вона сюди хилиться. Правильно? Ви ж розповідали. – сказав Олександр, та старець лиш розчаровано кивнув головою.

Чоловік рив яму наче собака, що риє до бажаної кістки. Його білосніжні зуби відбивали жовто-багряне сяйво квітки, а в очах вбачалось божевілля. Він рив і рив до поки посеред чорної землі не блиснуло щось. Та блиск відразу зник за піском.

–          Є. Я знайшов щось! – радісно вигукнув Олександр.

Та Свирид нічого не відказав. Олександр оглянувся по сторонам та старого ніде не було.

–         Та чорт з ним, – сказав чоловік взявшись ще завзятіше рити.

***

17 днів по тому.

–         Алло. Вас вітає UAТуризм. Чим можу допомогти?

–         Доброго дня. Мені терміново потрібно поговорити із гідом, що вів Купальську екскурсію минулого разу.

–         А по якому питанні?

–         Особистому. В моєму житті дещо відбувається.

–         Вибачте, але ми не даємо контактів наших гідів.

–         Прошу Вас. Хоча б зателефонуйте йому. Скажіть, що телефонував Олександр. Він має пам’ятати мене. Прошу Вас, це питання життя і смерті.

–         Добре, Олександре. Ми повідомимо гіда, але не обіцяємо, що він Вам зателефонує. Залиште свій контактний номер.

***

–         Доброго дня, це Свирид телефонує. Ви просили щоб я подзвонив.

–         Так, дякую. Ви повинні мені допомогти. Я відчуваю чиюсь присутність. Я чую стукіт і якісь голоси та свинячий вереск. А ще шарудіння по квартирі. Допоможіть мені, благаю. Я готовий усе віддати.

–         Надіюсь увесь скарб при Вас?

–         Так, але дещо я вже витратив.

–         Тоді Вам негайно доведеться усе повернути, незважаючи ні на що.

–         Боюсь, що це неможливо. – із слізьми відповів Олександр. – Я вже подумав про це, але більшість відмовили мені навіть якщо я пропонував втричі більше ніж вони мені заплатили. А деякі зовсім не виходять на зв’язок.

–         Є один спосіб, але мені потрібно подумати. Приїздіть завтра до нас в село, а там поміркуємо, що і як краще зробити у вашому випадку.

–         Добре, я приїду.

–         І не забудьте взяти скарб та дорогоцінності, аби замінити витрачене.

***

Олександр стояв навколішки споглядаючи на годинник.

–         Пора, – промовив про себе чоловік риючи землю, пам’ятаючи слова старого: «Опівночі забрав, опівночі віддай».

Він рив, але не так завзято, як минулий раз, постійно оглядаючись та витираючи холодний піт. Далекий вигук сича лиш відволікав Олександра від роботи, але як на диво голоси зникли. Думки були чисті як ніколи. Жаль було віддавати скарб та власні дорогоцінності, але здоровий глузд спонукав закінчити почате.

–         Думаю досить, – сказав Олександр зазирнувши у невелику викопану яму.

Він миттю кинув скарб на дно ями, по бокам обложивши  власними речами. Олександр востаннє поглянув на дорогоцінності й взяв ніж який дав йому Свирид, розрізав долоню й промовив кроплячи скарб своєю кров’ю.

–         Вбережи мене від лихого. Не потрібно мені чужого. На все що втратив – своє віддав, й кров свою у дарунок дав. 

Закінчивши сказане, чоловік вткнув ніж в землю. Як тільки лезо достигло землі, звідусіль залунав радісний вереск. Олександр боязко озирнувся, не побачивши нічого, він взявся швидко засипати яму здоровою рукою. Свинячий вереск завив в одному із вух, що чоловік відхилився, прикриваючи вухо. Він відчув гострий біль в руці, а тоді покотився шкереберть з пагорба, відчувши удар невидимого копита.

–         Геть! – заволав голос з пагорба. Його підтримали й інші голоси: – Геть!

–         Я не хочу вмирати, – нив Олександр тримаючись за руку поранену руку, відчуваючи як сочиться з ран кров.

«Пам’ятай, ти повинен закопати скарб, до перших співів півня, попри усі труднощі. Щоб там не було на пагорбі. Щоб ти не чув. Ти повинен закопати його. А інакше – згинеш», – лунали слова Свирида в голові Олександра.

–         Я не хочу вмирати, – шепотів Олександр піднімаючись на четвереньках вгору під супровід дикого реготу та крику.

–         Йди додому, – заволав голос, – тут нічого для тебе немає.

Піднявшись, він навалився руками на кучку піску наче екскаватор засипаючи землю. Чоловік відчув кігті на спині, які повільно розрізали його тіло, але вперто, крізь сльози продовжував засипати яму. Ніч тягнулась вічність, а яма сягала безкінечності. Він лежачи продовжував засипати яму, витримуючи удари та кігті. «Головне не скотитись. Сил піднятись не вистачить», – думав Олександр.

Засипавши – чоловік розлігся на пагорбі, прикриваючи грудьми закопаний скарб. Затихло все. На обрії з’явились перші промені, а за мить  долинули перші голоси півня.

–         Я зміг, – тихо промовив Олександр.