Злочинними намірами…

Чорт-невдаха сидів на паркані біля занедбаної хати, звісивши ноги. Котрий рік поспіль йому не вдавалося повернутися додому в новорічну ніч. Ось і зараз для успішного завершення завдання не вистачало однієї поганої справи. Проте на вирішення цієї проблеми лишалося цілих пів години.

На вулицю повільно, долаючи кучугури, виїхала велика автівка, кидаючи поперемінно то сині, то червоні відблиски на білий сніг. О, те, що треба! Чорт дмухнув в її напрямку, збуривши сніг і піднявши його хвилею, від чого машину знесло з дороги в найближчий намет. З кабіни вибралися двоє чоловіків, через слово згадуючи  чорта та його маму. Непогано! До ранку точно не виберуться. А якщо цю справу не зарахують? Потрібно ще щось. І чорт потягнувся до стовпу з дротами. Аж в очах заіскрило.

– Чортівня якась! Мало того, що в снігу застрягли, ще й світло зникло! – вигукнув один з чоловіків.

– Нічого, прорвемося, – відповів другий. – Я по допомогу.

І попрямував до хати, біля якої застрягла «швидка».

Двері виявилися відчиненими. За мить зсередини почувся крик:

– Мерщій сюди! Посвіти мені телефоном!

За кілька хвилин один із «білохалатників», як прозвав їх чорт, вибіг з хати, дістав з машини якусь скриню і швидко повернувся всередину.

Із сусідніх хат почали виходити люди.

– Миколо, у вас світло є? – пролунало поруч.

– Ні. А у вас?

– А що це біля будинку Петровича «швидка» стоїть?

Той, якого назвали Миколою, легко перестрибнув через паркан і постукав у шибку.

– Петровичу! У тебе все гаразд?

– Інсульт у вашого Петровича, – різко відказав чоловік у білому халаті, виходячи з хати. – Йому до лікарні терміново треба. Ми зробили все, що змогли. Але наша «швидка» в снігу застрягла.

– Застрягла? – Миколо подивився на мигалку, наче вперше бачив. – Хлопці, давайте всі сюди з лопатами!

За хвилин двадцять «швидку» відкопали і виштовхнули на дорогу. Допомогли перенести непритомного Петровича на ношах. Микола навіть запропонував поїхати до лікарні, взявши лопату і повторюючи «раптом знов щось трапиться».

– А це що таке? – один з лікарів роздивився чорну пляму на білому снігу. – Іди сюди, бідолашний. Не кидати ж тебе на морозі.

Чорт відчув, як сильні руки відірвали його від землі і запхали під куртку. Знову нічого не вийшло! Не зарахували його погані справи, тому і наступний рік проведе серед людей.

Він відчув тепло, потягнувся і в усе горло заволав від розпачу:

– Няв! Няв!