Вермішелька

Десь у високих кабінетах.

– Будапешт? – здивувався старший, – чому Будапешт?

Молодший стенув плечима.

– Наразі це простіше, ніж Мінськ, Дамаск чи Тегеран. Та й, гадаю, ці шляхи нам ще знадобляться в майбутніх операціях.

– Так підставимо ж сусідів. Чи то навмисне?

Молодший хитро примружився.

– Наша відповідь Чембер… меморандуму. І Вітьку. Особливо Вітьку.

Старший всміхнувся:

– Шкода, до Нового року не встигнемо.

– На жаль, так. Укроборонпром дещо загальмував. Але не страшно, на Старий Новий рік все буде.

– І як успіхи?

– Резиденти відпрацювали на відмінно, партія вже виїхала. Наші проконтролюють, аби, як завжди, не розікрали ще до фронту.

Старший плеснув долонею по стільниці.

– Тоді наказую відпочивати. З прийдешнім!

– Навзаєм! – відгукнувся молодший і закрокував із кабінету.

Ніч з тринадцятого на чотирнадцяте січня. Десь під Бахмутом.

– Заряджай!

– Та ж ніц не видно, лейтенанте! – гукнув солдат.

– Ви взагалі в документи дивилися? – лейтенант змахнув мокрий сніг, що намагався просочитися під флісову балаклаву.

Сипало мерзенно. Важкий і мокрий сніг валив суцільною стіною, простягни руку – то й пальці ледь видко.

– Якось не встигли. В нас тут орки…

– Та розумію, – голос лейтенанти став м’якше, – тому й кажу – заряджайте. Наведемося не пташками. В нас тут експериментальна розробка, так би мовити – «перевірка в умовах, наближених до бойових». Принаймні, так в документах написали.

– Та куди вже наближиніше, – гмикнув солдат і пожвавився, – то що воно за розробка така? Русні дуже боляче робитиме?

– Сподіваюся. А розробка – новітня система наведення на певний фермент. Крута річ, здається.

Солдат присвиснув.

– Еге ж, крута! Як усе пройде добре – так і Владивосток візьмемо незабаром. А технологія чия? Союзники?

– Укроборонпром, – з гордістю відказав лейтенант і засміявся.

– Ви чого?

– Та згадав передісторію розробки. Вже не знаю, чи правда – то в капітана питати треба. Але чутки – ходили. Пам’ятаєш, нещодавно інтерв’ю вийшло, як в перші дні війни хтось із Банкової мівіну теплою водою намагався запарити? Теплою – мабуть, щоби пара від кропу бункер не видала. Та справа в іншому – це надихнуло наших інженерів додати в «Доширак» якийсь фермент, а на снаряди – лейтенант плеснув «Акацію» по траку, – вигадати приблуду, що на той фермент наводиться.

– Швидко якось…

– Гадаю, напрацювання існували, інтерв’ю підказало, як реалізувати. До речі, розвідка вже закинула подаруночки оркам.

– І тільки орки запарять вермішельку…

– Здається, вже запарили, – зрадів лейтенант і зиркнув на годинник, котрий тихо пищав і блимав індикаторами. Кивнув і наказав:

– Вогонь!