У кухні звичайної квартири

Тихий віршик  – чи то чари, чи то молитва, злітали з ніжних рожевих вуст. Пар від запашної кави, що чорніла у філіжанці в тонких дівочих пальчиках, згустився, і, як маленька хмаринка вилетів у відчинене вікно, змішуючись із густим туманом за вікном. Юна відьма шепотіла над філіжанкою, стоячи біля вікна та вдивляючись у вечір. У вікнах сусідніх будинків поодиноко мерехтіли новорічні вогні.

Русяве волосся дівчини ворухнулось, наче від подиху вітру і на підвіконня стрибнув величезний чорний кіт. Він потягнувся, показавши білі довгі пазурі.

– Навіть і не мрій, котяра, – в кухню позіхаючи прошкандибала літня жінка.

«Котяра» ліниво обійшов сам себе і раптово скинув горщик із каланхое на підлогу.

– Ну ти й капость, – розсміялась дівчина. Дзвінкий сміх розлетівся по кухні десятком тоненьких дзвіночків.

– Прибережи це для ночі, – пробуркотіла стара. – Ще насмієшся. І оцього, – вона вказала на кота, – з собою візьми сьогодні. Поки він усі мої квіти не зжер, капость чорна.

Стара налила собі кави у філіжанку із великої старої джезви.

– Мамо, ви бачили яка мряка? Як в таку погоду працювати? – відьма задумливо водила пальчиками по віконному склу.

Стара не відповіла. Вона пила каву та пильно дивилась на кота. А кіт так само пильно роздивлявся купу землі біля скинутого ним горщика. Потім зітхнув, зістрибнув на підлогу і зник десь за дверима. Та за хвилину знову з’явився на кухні, тягнучи у зубах віник та совок. Він підійшов до дівчини і поклав приладдя до її ніг.

– От вже точно що капость, – засміялась дівчина. –  Сам нашкодив, сам і прибирай. Я до тебе не наймалась.

Кіт знову зітхнув, став на задні лапи, взяв у передні віник і почав змітати землю. Він дуже ретельно прибрав все з підлоги. Потім, схопивши горщик в лапи, одним стрибком поставив його на колишнє місце.

Дівчина дивилась у вікно. Туман наче хтось змітав віником – він ставав рідким і танув.

– Ну от і добре, – стара посміхнулась. – Тепер ніщо не завадить. Зараз піде сніг і можна летіти.

Дівчина і стара одночасно поставили свій посуд на стіл і на мить вкрились мерехтливим сяйвом. Посеред кухні стояли дві справжні відьми із мітлами у руках та у гостроверхих капелюхах. Із розплетеними довгими косами. Вони повернулись до відчиненого вікна, вмостились на мітлах та вилітали у темну ніч.

На дворі пішов густий сніг. Новорічні дива починались.