Наталя. Останні хвилини року.
У темному вікні віддзеркалюються лапи ялинки, підсвічені вогниками гірлянди. Але якщо придивитись – далі, вже за балконним склом – повільне ширяння сніжинок. Лапатих, пухких, невагомих…
Як він міг? Перед самим святом!.. І я теж красуня – коза вперта… Як тепер Новий Рік зустрічати? Якщо він до дванадцятої повернеться… Якби… І кому бажання загадувати? В дитинстві було зрозуміліше… А тепер? Якому Санті довіритись?
Раптом…
Павло. Перше січня.
Ну що, проспався, йолопе? Відсвяткував? Кажуть, як рік зустрінеш… Ні, це треба виправляти! Краще пізно… Все, приводжу себе в людській стан і біжу вибачатись! Трясця, де ж ти квіти знайдеш першого проти ночі?
У вікнах світло. Чудово! Ще не спить моя киця. Дзвоню в двері, прокручуючи слова вибачення. Відчиняє… Хто це?!. Наче віддзеркалення, тільки вже роздягнений і на відміну від мене – не шокований, а зловтішно щириться.
– Нарешті! Повернення блудного папуги! – сичить він, затягуючи всередину. – Мовчи і все буде добре!
– Пашуль, хто там? – лунає з кухні голос Наталки.
Клон, не даючи оговтатись, тягне до кімнати, вихоплює з вази чорнобривці, тицяє оберемок в груди і випихає на балкон. Замкнувши двері, знову єхидно скалиться, показуючи великий палець. Потім, беззвучно регочучи, демонструє пальцями зворотній відлік. П’ять, чотири… На рахунок «нуль» чи знак «ок» в очах паморочиться… Ну ясно, здрастуй, «білка»!
Та впасти не встигаю. Розвиднюється. Але за склом замість двійника на мене витріщається Наталка. Вологими, але від подиву – ще більшими, ніж завжди, очима.
Отямившись, відчиняє двері.
– Пашка… А як… Звідки… Квіти?..
– Пробач, кохана… Давай миритись? – автоматично простягаю оберемок.
– Чорнобривці?.. Взимку?..
Обіймаємось, а знадвору вибухають залпи салютів. Що, знову?..
Павло. Перше січня.
Прокинулись пізно. Весь вечір ламаю голову над учорашніми подіями. Містика якась. Але якщо мої припущення вірні – скоро з’явиться напівпритомне тіло і я маю все зробити чітко і безпомилково.
Де ж мене чорти носять? О, дзвінок! Натка на кухні.
– Я відкрию, люба, не відволікайся.
Так і є. Ось воно – одоробло ошелешене.
– Нарешті! Повернення блудного папуги!
– Пашуль, хто там?
Так, тепер не дати отямитись. Квіти не забути. Балкон. Замкнути. Зворотній відлік. Ну все, бувай, хрононавте довбаний! Не підведи!
– Паш, хто приходив?
Обертаюсь. Брівки моєї кицюні ледь здивовано підняті. Мабуть, щось у моєму погляді…
– А де мої чорнобривці?
Чорт! Вони ж тепер навіки в петлі!
– Присядь, люба. Зараз я все поясню… Про Темпорального Санту…
Заплутали. Але по-доброму заплутали. Нот бед
Заплутав? Нот гуд. Не мав таких намірів. Навпаки – зобразив максимально простеньку часову петлю. Ну, хоч по-доброму. Дякую, що не сердитесь! 🙂
Таки важко поєднати казку з НФ!
Удачі на конкурсі!
Дякую, навзаєм! Так, поєднати важко. Тільки я так і не зрозумів, чи мені те вдалося?
По-перше, незрозуміло, звідки герой взнав про Темпорального Санту. Він його згадує в останньому реченні. Раптом звідкись узявся той Санта, інфи бракує.
По-друге, якщо врешті чорнобривці зникли, чому Наталя про них питає.
По-третє, чому саме чорнобривці винесені в заголовок?
Може, якщо знайти відповіді на всі питання та втулили їх в обсяг мініатюри, буде зрозуміліше. )))
1. Санта тому і з’явився лише в останньому реченні, бо це лише назва, яку ГГ спонтанно дав тому явищу, яке допомогло йому врятувати ледь не зіпсоване свято з коханою.
2. Тому що з погляду Наталі ті чорнобривці їй гг подарував в “момент нового року”, і вона їх поставила у вазу, а як гг їх віддав самому собі ввечері першого січня вона не бачила. Тому й питає, куди вони поділися.
3. Тому що вони єдині, котрі в цій часовій петлі виявилися не пасажирами, а “місцевим”. Вони, так би мовити – єдиний речовий прояв того темпорального фінта.
Бачу, в простенькій петельці заблукала як в лабірінті не тільки пані Закохана. Але тулити пояснялово, тим паче в таку міні-мініатюру – це буде просто знущанням.
Дякую за увагу до твору!
Здається, я зрозуміла, в чому справа. В тому, що на цілком собі зрозумілу й людяну ідею наверчено забагато темпоральних зашморгів, у яких ідея з успіхом губиться.
Заплуталася я в цих лабіринтах…
Шкода 🙁 А здавалося б – звичайнісінька однократна петля без усіляких нашарувань і лабіринтів. Дівчина побажала, щоб хлопець повернувся. І Темпоральний Санта повернув його з вечора першого січня, коли той усвідомив свою помилку, в новорічну ніч, коли її треба було виправити. І все.
Звідки чорнобривці? Чому той, хто прийшов з ними, злий? Ну таке… Можливо, хтось краще в цьому розбереться.
Чорнобривці нізвідки. Вони в часовій петлі. Були, є і будуть. Фраза “той, хто прийшов з ними, злий” мене шокує. Це точно про це оповідання? А що, тут хтось злий? Хіба що напочатках гг трохи злиться на себе, що посварився з коханою. А зустрівши себе – ошелешений. Ну таке… Можливо, ще раз перечитаєте? Дякую за увагу до твору!
От лихо, я не експертка з часових петель, тому мені просто було весело під час читання.
Успіхів, Авторе!