Турбулентність

— Все, нарешті зимова відпустка! Негайно в подорож! На місяць! — приваблива блондинка вдоволено усміхнулася власному відображенню на дзеркальній стіні.

Сана швидко знайшла потрібний їй термінал і зайняла чергу. Поруч стояв приємний молодий чоловік, років не більше двохсот п’ятдесяти, з акуратною борідкою білого кольору і смішною різдвяною шапкою. Сана мимохіть посміхнулася йому. Він їй теж. “Санта”, — подумала.

— Посадка на Місяць завершується через п’ять хвилин, — мовив голос рóбота стандартну запрограмовану фразу. Сана втопила своє розслаблене тіло поглибше в сидіння. Крісло поруч було поки що порожнім.

— Дуже приємно, що ми будемо сусідами. Мене звуть Клаус. — На неї дивився й широко втішено усміхався той самий мужчина в смішній шапці, якого вона нещодавно бачила у черзі.

Тривала дев’ята година польоту. Сана ще не розповіла своєму супутнику про всю свою родину, коли раптом транспортний засіб різко крутонуло з такою силою, що спрацювала магнітна система автоутримання пасажира в кріслі. Сана інтуїтивно відчула, що щось пішло не так. На підтвердження цього в салоні пролунало сповіщення:
— Шановні пасажири, просимо вас зберігати спокій. Машина потрапила в часово-просторову турбулентність. Через кілька секунд усе….

Робот мав сказати “усе стабілізується”, але не встиг: в салоні стало темно, і Сана могла лише відчувати руку сусіда, що міцно вхопила її лікоть. А тоді усе зникло: і крики пасажирів, і божевільне обертання по колу.

**********
— Оксано, ти жива? — Микола з надією вдивлявся в обличчя пораненій санітарці, несучи її на руках подалі від небезпеки. — Скажи мені щось!
Оксана підвела присипані снігом повіки й тихо промовила, намагаючись усміхатися:
— Норма. Тільки зачепило. Як ти? Я так за тебе злякалася! У тебе кров на плечі!
— Ти хіба забула, я ж безсмертний! — відповів їй солдат з ноткою сталевої впевненості в голосі й під грюкіт гармат дав ривок вбік. — Вже майже втекли, тримайся, хороша моя!

***********
— Якийсь дивний сон мені щойно приснився, — зізналася Сана своєму новому знайомому, — і наче все було таким реальним!
Вона задумалася над тим, де й коли відбувалися ці події, хто були ці відважні воїни й за що вони могли боротися на планеті, де давно вже немає воєн.
— Так буває в часово-просторовій турбулентності. А воєн дійсно немає. І не було ніколи. То все страшилки, Сано. Ти маєш в кого зупинитися на Місяці? Давай до мене в гості! — і Клаус міцно обійняв свою красуню-знайому синтетичною рукою.