Остання мамина казка

– Ого, яка велика! – захоплено вигукнула Надійка, коли Олег – її тато, встановив ялинку посеред кімнати, – От би мама повернулася і побачила!

Олегу до горла підступив гіркий клубок. Її тіло привезуть лише через кілька тижнів і він твердо вирішив нікому не говорити до завершення свят. У дитини повинно бути Різдво, а потім Новий рік, а потім знову Різдво з колядками… Тому вони прикрашали ялинку…

У двері подзвонили. Олег відчинив і його ноги підкосилися.

– Привіт, любий! – сказала вона.

Він протер очі, і коли марево не зникло, радісно кинувся обіймати дружину думаючи: “це помилка!”

– Не помилка, – сказала вона, – я лише на годину.

Олег оглянув дружину і помітив на її формі кров.

– Ще не видали нову, – відповіла на погляд.

Надя почула знайомий голос і прибігла до мами з обіймами.

– Підемо на вулицю? – запропонувала мама, – там гарно, сніг іде.

– Але комендантська… – почав Олег, та донька вже взувалася і в нього не було сил перечити.

Нічне місто лякало своєю пустотою. Лунала тривога. Обстріли на свята – традиція росіян, тому люди ховалися.

– Давайте розкажу вам казку, – запропонувала мама.

Надійка радісно закивала.

– У маленькому, але сильному королівстві жила принцеса. Напала на її дім армія зомбі: жорстоких і сильних варварів, що знищували все на своєму шляху. Принцеса з іншими воїнами стала на захист своєї країни. Вони билися довго і стійко. Не зважаючи на мороз, спеку чи втому. Та ворожа куля дістала… Принцеса перетворилася на ангела. Вона долучилася до нового війська і тепер закриває своїми крилами від біди тих, кого любить.

– Як ти? – в очах Надійки з’явилися сльози.

– Так, – усміхнулася мама, – Тепер я – ангел і буду вас захищати.

Вона поцілувала доньку.

– Ми тебе ще побачимо? – спитала Надійка все зрозумівши.

– Ні, але ви завжди зможете мене відчути.

Олег притягнув дружину до себе і обняв.

– На твоєму місці мав бути я.

– Ні, – вона суворо поглянула йому в очі, – це моє призначення. Твоє – бути батьком. А це, можливо, навіть важче, ніж битися на передовій.

Вони були достатньо далеко від дому, але побачили ракету, що пролетіла над головою і гучно влетіла в їхній будинок. Олег інстинктивно прикрив Надійку…

Коли вибух вщух, дружини вже не було поруч. Лише десь у його підсвідомості шкрябнув вітерець її голосу:

“Ви завжди зможете мене відчути”…