Герой

Сьогодні надважливий день. Тому Савка не полінувався із зарядкою. Ще о восьмій поснідав, чим незрівнянно здивував матусю, котра звикла, що синочок у вихідні спить до обіду.
Опісля хлопчик прибрався в кімнаті. Хоча зазвичай кутки поголовно протиралися самим Савкою, як туди його ставили за непослух.
Потім школярик годину помудрував над вітальною листівкою. І, задоволений собою, побіг до класної керівниці, що жила по сусідству. Привітання було коротеньке, зате щире.
Учителька заплакала. У Савки закралася жахлива підозра:
— Невже вас ще ніхто не привітав, бо всі забули про ваше день народження?!
— Ні, Савко, просто ти вперше написав без помилок, — витерла хустинкою сльози вчителька.
На цьому пригоди Савки не закінчилися.
Він також повісив годівничку для пташок. Наліпив снігових баб дошкільнятам, ще й покатав їх на санчатах.
Відтак змореним, але щасливим, хлопчик повернувся додому, де похвалився батькам, скільки накоїв цього разу корисного. І назавтра Святий Миколай точно вже не подарує йому різки!
— Але ж, Савко, так не можна. Ти цілісінький рік себе кепсько вів і лише напередодні взявся за розум! Хіба так роблять? — зітхнула матуся.
Савка присоромився:
— Ну, в мене просто не виходило раніше, як треба.
— А хіба не розпочнеш знову пустувати й бешкетувати, як отримаєш подарунок?
— Ні, не стану, — щиро заперечив Савка.
Щоб зразково закінчити день, вартувало вчасно заснути. Ось тут виникли негаразди.
Тож Савка почав фантазувати, як Святий Миколай подарує йому цуцика. Схожого на тих, що тренує тато для прикордонників. Назвуть його Героєм. І які в них будуть шалені пригоди.
Коли він замріявся, як із Героєм вкотре рятуватимуть світ, Савка незчувся, як заснув.
Уранці Савка потягнувся й налапав під подушкою різку.
— Ех, — зітхнув Савка.
Але раптом почулося тонесеньке «Гав!».
Радісний Савка з різкою в руках вибіг у коридор, де щеня вівчарки крутилося навколо батьків.
— Як чудово! — зрадів Савка.
— І навіть різка тебе не лякає? — поцікавилася матуся.
— А я знаю! Це — чарівна різка! Щоб гратися з цуциком!
Щасливий Савка кинув різку, і цуцик весело почалапав за нею.
Але чарівною виявилася не тільки різка, а й цуцик. Бо він умів розмовляти. На жаль, батьки його не розуміли. Їм все одно здавалося, що той лише гавкає. Зате Савці Герой завжди підказував, як треба поводитися.
А коли Савка однак забувався, то цуцик хапав його за литку й відтягував од шкоди.
— Ти правий, Герою, — гладив тоді цуцика Савка. — Негоже мені так робити.