— Ловись, чортяка, великий і маленький!
Харон прислухався. Щось тихо в пеклі. Неначе вимерли всі.
Човняр криво посміхнувся своєму жартові, але стурбованість не полишала. Лета звично стояла тихим виром забуття, тільки все одно чогось не вистачало…
Харон ледь вудочку не вронив. Душі! Жодна досі не потурбувала, щоб переплисти Лету.
Як же так?! То спочинку нема через це перенаселення, війну, то зараз тиша й гладь, підземна благодать. Може, зверху трапився Апокаліпсис, а він все пропустив?
Харон відштовхнувся від причалу й доплив до воріт пекла.
Але бентежна тиша зустріла його й тут. Причому інфернальний сторож солодко спав, як маленьке цуценя. Човняр копнув собаку. Підняв йому повіку. Єдине, що Харон не зробив, так це сам не вкусив Цербера.
«Що далі? — задумався Харон. — Кинути човна й пройтися Єлисейськими полями?»
З протилежного берега ніхто не махав і не бродив загублено.
Гм, чому б тоді також не перепочити, якщо навіть лютий Цербер поснув?
Харон пройшов через ворота й прогулявся. Проте вже на третьому колі пекла втомився з незвички так багацько ходити.
— Теж нікого, — зронив човняр, заглянувши за четверте коло. Тому Харон попрямував до Аїду.
«Якщо хтось і знає, що трапилось, так це точно підземний володар», — розсудив човняр.
Але і в царських чертогах володарювала пустка. Порожнів навіть трон. Харон ледве переборов бажання присісти на нього. Аїд хоч мовчазний, але хуткий на розправу і якщо взнає…
— Невже й на небесах така катавасія? — гмикнув Харон, розвернувся й завмер.
Перед ним на Цербері сидів Аїд, поряд стояла Персефона з тортом, а позаду царського подружжя переминалися з ратиці на ратицю чорти, еринії та інші, інші…
— З днем народження!!! — рявкнули всі, крім Цербера, котрий якось недобре оскалився.
— Вашу благодать, — Харон глупо заусміхався. — А куди подівались усі душі?
— Звичайний фокус із часом, — пояснив Аїд.
— Але хіба Кронос не в Тартарі?
— Так, у Тартарі, — знітився підземний володар. — Загалом, батько тобі теж привіт передавав.
На причалі знову юрбилися душі. Щоправда, уже трохи менше.
— Перевожу не більше тисячі душ за раз, — відбився веслом від решти рашистів Харон і уплив.
Звісно, не так важливий подарунок, як увага, але начальство спритно придумало йому побільшого човна подарувати: і скарги задовольнили, і привітали навіть. Ще б запам’ятали, що в нього день народження не на Новий рік, а в перший день зими…
Харон зітхнув і викинув календаря за борт.
Вітаю, авторе!
Здається мені, для усього того руснявого сонму Харону Титанік треба було дарувати 🙂
А взагалі, не дуже зрозуміло, навіщо так усе маскувати – щоби з днем народження привітати. Хай навіть і на місяць пізніше.
Успіхів та наснаги!
І цілого Титаніка замало…
Як зараз кажуть: ржунімагу! Уявила собі все це в кольорі! Браво автору!
Дякую!
Фінальна фраза – вогонь! РТС (реву та стогну тобто). Дякую!
Та й уся мініатюрка дуже, дуже добре зроблена.
Будь ласка!