Небесна школа пані Булочки

– Котики мої, лишився тиждень до святкової вистави і випуску, тому вдалої репетиції! І припиніть смикати один одного за хвости!

Пані Булочка обернулася до сивочолого режисера, потираючи лапки:
– Пане Лео, даю вам три години, далі прикрашатимемо ялинку.
– Мені б ваш заряд бадьорості, пані Директорко. Вуса опускаються – текст сирий, актори не зіграні… Ніхто не хотів грати ворогів – викрутилися, поставили натомість сміттєві пакети. Але єнота нема! Головного героя у виставі про хороброго єнота, котрий на Миколая втік із полону!
– Задійте Роккі – той вроджений єнот, кусається так, що шви накладай!
– Він вже грає голуба з біолабораторії…
– Так самі зіграйте!
– Побійтеся Святого Котофея! – пана Лео пересмикнуло: – Я і так на Геловін Патрона грав!
– Ви всьому дасте раду, – відказала директорка. – Останній нявчальний тиждень завжди такий… Тримайте хвіст пістолетом, я побігла.

Режисер погортав сценарій. Хто загризе пакети?
– Знайшов, знайшов єнота! – до зали вбіг сценарист, худорлявий пан Йода, слідом мчав завідувач бібліотеки бобер пан Бортко.
– Бобра?!
Сценарист стишив голос: – Зробіть пичку повеселіше, а то пан Бортко передумає. І так візит у бобершоп відмінив. Де я вам на свято роздобуду справжнього єнота? Ви же математику викладаєте, підрахуйте – шансів нуль. Його лишень підфарбувати… Зате який бас! Голос супергероя!

А пан Бортко добіг до сцени, де скупчилися задіяні у виставі чоторилапики:

– Бобрий день, дурбелики! Роккі, крила почепив, гадаєш, не впізнаю? Півень ти щипаний, а не голуб, боргуєш «Записки сама шедшего кота»!
Пончику, повертай «Світ ловив мене, та не впіймав», бо я впіймаю! Мурко, через тебе черга в 5 хвостів на «Хіба ревуть коти…»! У Кнопи книжок, що бліх на собаці, де «Людиняка. Теорія всього» і «НехвОсті»? Жосю, ніяк не домучаєш «Мальовану історію незалежності котів»? Борисе, тварина, думаєш, як викладаєш фізкультуру, можна присвоїти «Дряпай і володій»? Гімно собаче! Де мій бобровал?

– Ви не боргуєте? – прошепотів пан Лео.
– Н-н-ні, – відказав пан Йода. – Я писати люблю, а не читати…
– Чую, кошенята поповнять лексикон…
– Аби пані Булочка не почула.
Режисер пожував вуса: – Єнот потрібен!.. Де світло? Більше світла! Увімкніть бра біля бобра!

***
Після вистави Кнопа відшукала директорку.
– А якщо я не знайду свою людину? Не обігрію її і сама замерзну посеред зими?
Пані Булочка обійняла кошеня: – То повернешся назад і все забудеш…
– А якщо не забуду?
– То пам’ятатимеш… нявчатимеш інших.
– Хочеться таки знайти, – Кнопа змахнула сльозу. – Краще військового!
– Вдалих тобі пошуків, моє муркотливе сонечко!