Коли всі принишкли, лише Півень настовбурчив гребінь і розправив хвоста. Він добре знав свій привілей – крилатий може не боятися Дракона.
– Вас що, люди покусали? – насмішкуватий погляд згори випробовував кожного по черзі, а потім одна лапа опустилася на голову Тигра, а інша ніжно згребла у жменю Кроля. – Отако збери вас на толоку, то поки не пересваритеся, діла не буде. Бо ж собачитися, – перепросив кивком Пса, – легше, ніж сказати, що тебе мучить. Що один уже лапи по коліна сходив, готуючи припаси, а це щойно початок. А інший живе в душі кожного українського солдата. І, дали б йому волю, уже б до Уралу ту нечисть догнав. Але у світі людей закон і совість зобов’язують лише шляхетних. Це з ницістю шукають порозуміння та йдуть на поступки.
– Ти тойво… вибач, смугастий, – Кріль винувато глянув на Тигра.
Той знову показав ікла, але цього разу — усміхнувшись.
– То кудкуди ми? – висловив Півень те, що мав на думці кожен.
– Хто куди, – моргнув Дракон. – Кріль зі Щуром — працювати. Мавпа — волонтерити. Кінь із Биком — тягнути воза по снігу, багнюці й бездоріжжю. Вівця — дбати, щоби всюди був лад і щоби все влізло, – усміхнувся. – Свиня — жити на повну. Собака — бути кожному другом. Півень — будити світанок навіть у найгустішій темряві. Змія з її дрібним військом — у ворожий тил. А ми з Тигром — туди, де найспекотніше.
– Невже… невже ти теж воюватимеш? – захоплено глянув на Дракона Кріль. – У мій Рік?
– Ні, Рік твій, отож мені не явитися в силі вогню. Але маю іншу силу. Страх. У них труситимуться руки й ноги, очі не бачитимуть цілі, вуха не чутимуть наказу. Вони забудуть навіть рідну мову і тікатимуть, не розбираючи дороги. Вони боятимуться правди про себе так, що остаточно втратять розум. А коли це станеться, то Тигр їх остаточно поборе, а решта світу перестане боятися.
Розчулений Крізь дивився на друзів і усміхався, а з його плечей спадала втома. Із такими він усе зможе!
_ _ _
Змія спостерігала за всім здаля, бо теплої компанії потребувала лише щоб погрітися. Змовчала. Нехай вухатий тішиться. Дракон недурно так пнеться лад навести, бо його Рік відразу за кролячим.
Але нехай собі! Адже наступний за Роком Дракона — її.
Мені не читається кожна історія як окрема. Сприймаю їх як одне ціле. А що змія? Зрадниця? Отак… Виходить, що ми з цієї халепи ще довго не викрутимося.
Ну, власне, й цікаво подивитися на сприйняття. Бо автор написав одне, а кожен читач сприймає по-своєму.
А чому Змія зрадниця? Вона свою частину справи зробила. А те, що махрова індивідуалістка – це так. Їй же добре, її Рік настане – а попередники вже прибрали та причепурили світ. 🙂
= Розчулений Крізь дивився на друзів
Кріль? Авторедактори такі авторедактори…
О, щиро дякую!
Т9 такий Т9 …
Обов’язково виправлю!
Дуже педагогічна історія) в хорошому сенсі
Удачі вам, авторе/авторко і на конкурсі, і в цьому шаленому вирі українських срачів)
Дякую і навзаєм! 🙂
От щодо срачів, то дуже хочеться завжди бути Драконом. Але часто, зізнаюся, гору бере Кріль :)))
Ви хитрий, авторе 🙂 Написали одну історію, побивши її на три частини 🙂 Втім, ніц з вами не вдієш: кожна історія справді читається окремо 🙂 Тож маю похвалити вас, гарно викрутилися. Успіху!
Якщо читво усміхнуло (а тут саме це головне), автор досягнув своєї мети 🙂
Успіхів навзаєм!