Бик із Конем стояли запряжені у воза, а Півень сидів на козлах. Вівця діловито щось складала на возі, а Свиня смачно подрімувала на ялиновому вітті, настеленому під.
Пес насторожився, коли поруч із велетенською ялиною раптом виросла гора палет, ящиків, мішків та клунків.
– Ов…гав!
– І кудкуди це все? – Півень аж впустив віжки із дзьоба.
– Поталуємо та й влізе, – флегматично вирекла Вівця.
– Тобі скільки не талуй, усе влізе, – пирхнув Кінь. – А хто це возить?
– Ти у свій Рік печать на задньому копиті зайдам не показав?! – Кріль став на задні лапи, трясучи кулачками. – То тепер вези і не бідкайся!
– Угамуйся, братику, – махнув хвостом Пес. – Усе доїде. Хлопці чекають.
– Ти чого такий злий, ніби тебе Роком оминули? – Свиня потягнулася, повертаючись на інший бік.
– Ой, хто б рохкав, а тобі б личило хоч салом поділитися! Після того, як ти наголосувала у своєму Році! – до Свині Кріль би таки поліз битися, якби Бик не стримав його губами за вухо.
– Мууу?!
– Добре, вмовили, шкварок нехай живе. Але коли я доберуся до цього смугастого тхо!..
– І що ж мені буде? – почулося позаду і від утробного рику всі остовпіли. Окрім Кроля. Той озирнувся, окинув поглядом опонента від величезних сильних лап і до зелених очей, що поблажливо дивилися згори. А Тигр показав ікла. – То що мені буде, га?
– А от не боюся! – ступив крок назустріч Кріль. – Треба було тих почвар лякати на початку Року, а не мене в кінці! Ти що, не міг їх іще в болотах передушити-перетопити? Треба, щоби вони добрим людям такої біди наробили? І тобі Рік перепаскудили, і мені! І хтозна, скільки ще років піде собаці під хвіст, – глянув на Пса. – Вибач, то не про тебе, – і повів далі своєї. – Нічого не вміють, тільки грабувати і плюндрувати! І оце після того, як дав їм розгулятися у своєму Році, ти здіймеш на мене лапу? Ну, давай! Чого чекаєш?
– Брейк! – пролунало громом, а за мить звірів разом із возом накрила тінь. Усі принишкли, і лише Півень настовбурчив гребінь і розправив хвоста. Він добре знав свій привілей – крилатий може не боятися Дракона.
