Світомісто

Варгас повільно стягує із себе 5S-окуляри із вбудованим q-приймачем. В роті пересохло, голова – важка і ватяна. Останнє півгодинне занурення було на межі концентрації. І хоча він обожнює свою роботу тестувальником, та вперше в житті радіє, що проект TLow-128 нарешті можна передавати на наступний левел. Приязно кивнувши наступнику, котрий нетерпляче чекає своєї черги заступити на вахту, Варгас поспішає з плейсворкінгу.

На вулиці – подовжений день, адже Світомісто ніколи не спить. А значить, день триває безкінечно. Можна було у повсякденних вуличних масках увімкнути режим «вечірній» і насолодитись фільтром «призахідне ясне» або «призахідне захмарене» з можливістю керувати інтенсивністю захмареності та кольоровою гамою сонця. Чи менш популярний «нічне зоряне №36». Та Варгас не знав нікого, хто би таким користувався. Для чого? Цілодобове світло, так зване «денне», дозволяло гарно роздивитися все, що відбувається довкола, і встигнути заплановане на всю тридцятигодинну добу.

Варгас вирішує пройтись пішки – до капсул-кампуса 13 хвилин ходу. Був час, він працював із дому предків, за 1583 км звідси. Та виявилось, що в плейсворкінгу легше зосередитись на роботі і не потрібно ні з ким підтримувати розмову. Тож 4 роки тому він переїхав до запропонованого конторою капсул-кампуса і щодня насолоджувався прогулянкою на роботу. Насолоджувався, правда, голосно сказано. Його лікар-бот під час чергового чекапу наголосив, що піші прогулянки більше ніж 22:07 хвилин щодень підвищують його потенційну тривалість життя, а значить, і трудовий статус. Тому тепер він старається  розтягнути прогулянку до 28:34, щоби було із запасом.

Проект завершено, значить, черговий транш впаде завтра, після передачі напрацьованого в продакшн. Ще 4 таких проекти – і стане грейдів призначити день весілля. Можна було би замовити бюджетний сет просто в департаменті гармонізації (більш відомий як департамент «спарювання»), який поєднав їх із Валері в потенційну пару рік тому. Та вона наполягла на цивільній церемонії і тепер теж старанно відкладає грейди. Однак їй доводиться платити за харчування і житло, тож сума збирається повільніше, ніж очікувалось.

Як добре, що є департамент гармонізації. Подаєш анкету, проходиш співбесіду і тобі підбирають найвідповідніший шлюбний варіант. Страшно уявити, як це питання вирішували раніше без врахування сексуальної та побутової сумісності. Ледь чутна вібрація в лівому мізинці перериває роздуми. В окулярах висвічується аватарка Сергі:

–  Йо.
– Ну що, готовий до великих триденних вихідних? – Голосом Сергі до нього зверталось якесь екзостворіння з фіолетовим чубом.
– Завше готовий! Квестуємо? Тільки не так, як минулого разу до повного отупіння. Цього разу у суспільнокорисні дні я підписався на викладання школярам. Давай цього разу в півсили?
– Відбій. Квесту сьогодні не буде.
– Чо?
– Через 30 хв чекаю тебе в точці дислокації: проспект Сингулярності, 34/9-ооR
– А що там?
– Побачиш

І вимкнувся. «Дурбелик. Що він знову задумав. До капсул-кампусу іти ще 8 хвилин. Встигаю прийняти душ і передрукнутись у щось більш відповідне відпочинку».

За 15 хвилин свіженький, в щойнонадрукованому худі зі звуковою авою-МаріХуанною, Варгас, хапнувши таксолет біля кампусу, свайпає адресу в термінал. Рівно о 23:30 він уже на розі Сингулярності та Хокінга. Біля підніжжя асиметричного хмарочоса серії «Вічність 3.0» зачаровано вдивляється у вишину. Верхівка зникає з очей – кажуть, вона вища за хмари і маячить приблизно у стратосфері. Легка протяжна вібрація у мізинці – повідомлення, коротке і незрозуміле, в стилі Сергі: «на 10 годину» і закручений равлик GT-кода. Отже, вхід ліворуч на 45 градусів, ага – це ліфтові двері. Варгас свайпом відправляє код у бік зчитувача – і двері відчиняються.

В ліфті – жодних кнопок, але під стінкою стоять чотири на вигляд м’які крісла, оббиті червоним. Щойно Варгас переступає поріг ліфта, двері плавно зачиняються. З гучномовців лунає ненав’язлива чіл-музика. Після перших 5 хвилин він розуміє, що варто перевірити, наскільки крісла м’які, а наступні десять – проводить розглядаючи візерунчасте покриття на підлозі. Схоже, воно не з лед-переплетення, як він був подумав спершу. Аж закортіло торкнутись рукою. На дотик схоже на плетення м’яких волокон. «Маячня якась. Хіба таке ще зустрічається в реалі, а не в музеї?»

Нарешті ліфт припиняє рух і тихо відчиняє двері. Зробивши декілька кроків, Варгас впирається поглядом у двері із дивного матеріалу – нерівного і шорсткого на дотик. Самі не відчиняються, кнопок і зчитувача немає. Схоже, механічні. Мабуть потрібно щось повернути чи натиснути. Але що? Ось виступ у вигляді важеля… і, певне, штовхнути. «Сподіваюся, Сергі не настільки банальний, аби відмовитися від повноцінного 5F квеста на користь офлайна в занюханому музеї історії технологій…»

Варгасу подобалось віддавати тактильні та фізіологічні відчуття під зовнішній контроль. Але найбільш «вставляло», коли свідомість накривали емоційні хвилі, створені програмою, і він вже не ніс жодної відповідальності ні за свої відчуття, ні за свої почуття – можна було не боятись звинувачень у злочині проти рівноваги. Не те, щоби Варгаса це тривожило – хоча він ще не отримав статус «вільного врівноваженого громадянина», але вмів як швидко відгукуватись на емоційні хвилі, так і швидко повертатись у стан рівноваги – властивість, яка мала приємний побічний ефект у вигляді додаткових бонусів тестера найскладніших емокейсів.

Зітхнувши, Варг натискає на клямку і штовхає двері. На нього виливається лавина музики, запашного диму кальяну і потужних променів прожекторів.  Склепінчаста зала з панорамними вікнами на все небо, заповнена людьми, музикою та пляшками – традиційна алковечірка на честь завершення чергового робочого циклу. Суцільне марнування – і часу, і сил.

Варгас пробує пригадати, чи була хоч раз така вечірка, після якої відчувалося ще щось, крім почуття виконаного обов’язку. Можливо, він так сильно не втомлювався (хоча працював на максимумі, щоби скоріше заробити на весілля), або (на що Варгас сподівався) був емоційно стійкіший за колег. Компанія, де працював Варгас (як і інші компанії Світоміста), була зобов’язана проводити такі вечірки для профілактики емоційного дисбалансу. І зазвичай нічого цікавого там не відбувалось. Це був легальний спосіб «психанути» – для того, щоб відчути сором, відповідальність перед суспільством, і скоріше повернутись у спокійне врівноважене русло. Але це радше була данина буремному минулому людства, ніж реальна потреба. Варгас навіть уявити не міг, як свідомий громадянин може дійти до такого ганебного стану – згубного для громадянина й усіх, хто його оточує. Сам він надавав перевагу медитаційним сеансам під час сну, що були безкоштовним додатком до капсул у його кампусі.

Варгас не роздумуючи задкує  до дверей ліфту, аж раптом хтось його хапає за руку.

– І куди це ти зібрався?
– Сергі, дурко. Ти же знаєш, у мене навіть є посвідчення інтроверта, такі вечірки шкідливі для мого здоров’я.
– А ти зачекай. Це не якась звичайна алковечірка…

Оглядаючи залу, Варг впізнає малознайомих джуніорів: тестерів, кодерів, с-аналітиків. Ось група любителів змішувати «колеса» з алкотиками мляво ділиться знайденими в неті рецептами суспільно схвалених міксів. Ближче до дзеркальної стіни секьюреса Ліса кволо розповідає про різні способи нюхати кокс. Мабуть, прослухала якийсь спецонлайн-курс.

Варгас навіть не пам’ятав, коли востаннє на такій вечірці в когось реально «зривало дах». Йому  подобалася ця фраза, що давно втратила сенс і вживалась – хіба що в історіях про темні часи людства, коли емоції вирували неконтрольовано, а несподіваний емоційний вибух однієї людини міг призвести до трагедії всього людства (що врешті-решт і сталось). Але асоціації, пов’язані з тим, як «зриває дах», були дивні, і Варгас крутив цю фразу на язиці, як нову хвилюючу алко-суміш.

– Ну як тобі, – виринає нізвідки Сергі з кухлем рожевого пінистого пива.
– Та ніяк.
– Зачекай, не кіпішуй. Зараз, за програмою, оті жевжики біля бару запропонують дещо вартісне, а не це легальне лайно з алкотичного магазу.

Незважаючи на гучність, замішану з алкоголем і наркотиками, джуніори скупчуються по двоє-троє, сонно перемовляючись за келихами, ніби це не вечірка, а найнудніша конференція із запобігання кіберкорупції. Лише групка біля бару виділялась: яскравим одягом, несамовитістю і вибухами реготу.

– Хто вони? – перекрикуючи музику, питає Сергі Варг.
– Це Джуніори із Мін.Науки.
– Ясно – «Цвіт нації». Що вони забули на ай-тусі серед простих смертних? Перетрудились?
– Це я їх запросив.
– Нахіба?
– У них є щось цінне, – загадково докинув Сергі і знову зникає.

На таких вечірках неможливо побути самому, незважаючи на скутість і млявість більшості. Попри загальну розгубленість, усі намагаються здаватись активними і цікавими, і Варгаса спочатку прибиває до якогось дискусійного кола на тему шкідливості наркотиків на робочому місці. Згодом хвилин п’ятнадцять якийсь підозрілий лисуватий типочок з татухами заливав йому про нового кандидата від Всесвітньої Піратської Партії. «В його програмі чудово прописані додаткові заходи контролю за публічним і напівпублічним виявом емоцій. Хоч ми загалом і подолали емоційне насильство, та все ж потрібно дотиснути тих невілів, щоби вони не намагались повернути собі право проявляти емоції у публічному просторі. Адже ми досягли таких успіхів за останні сто років! Жодного вбивства на ґрунті ненависті чи в стані афекту! А які він пропонує чудові дотації занепадаючій секс-індустрії та малим наркокартелям, що майже збанкрутіли через чергове падіння цін! Хвала меритократичному СвітУряду та пантеону Наупророків, тепер ми зможемо врятувати ці системоутворюючі галузі».

Переповнившись цифрами, перерахунками та прогнозами на вибори, Варгас тишком-нишком зливається з натовпом і починає рухатись до виходу, аж ураз усе стихає. Від несподіванки він закляк на місці. Біля бару починається якийсь двіж – дві дівчини вистрибнули на барну стійку і щедро розкидують у натовп якісь конфеті.

– Ось воно! Почалось, – вигукнув Сергі. – Вхопи й мені парочку!
– Що це?
– Хвилемоційні ріпи, дурбелик.

По роботі у Варга був доступ до Грейнету, де він і чув про них – хвилемоційні ріпи наклеюють на шию під вухом, у районі сонної артерії. Від тепла людського тіла вони активуються і продукують нейрохвилі, котрі викликають глибокі емоції. Варгас ніколи не переживав глибоких емоцій, бо його батьки і навіть предки до 4 коліна були вільними врівноваженими громадянами. Доки він розмірковував, дощ із конфеті уже скінчився.

– А ти знаєш, що емоції бувають чистими і змішаними? – промуркотів оксамитовий голос просто йому у вухо.

Варгас повільно обертається. Перед ним стоїть одна з тих дівчат, що розкидали з барної стійки ріпи. Невисока в обтягуючих чорних джинсах і тісній футболці із логотипом МінНауки. Чорняве довге волосся розсипається хвилями, підкреслюючи блакитні очі.

– В лабораторії ми працюємо з ними. Вивчаємо як поводитимуться люди під дією тої чи іншої суміші, залежно від пропорції. Або як їх швидко нейтралізувати. Це надзвичайно перспективні дослідження – і для того, щоби приборкати врешті-решт повстанців, і для того, щоби навести остаточний лад в емоційній політиці. Але найцікавіше, – тут вона перейшла на лоскітливий шепіт, – спостерігати за впливом емоцій на собі. Хочеш, спробуємо разом? У мене є «закоханість» в розведенні 3 до 5…

Дівчина повільно провела долонею по його плечу, зісковзнула по руці і переплела свої пальці з його. Варгусу відібрало мову. Він не розумів, що вона від нього хоче, і не знав що відповісти. Схоже, вона прочитала розгубленість у його очах.

– Уяви лише: почуття, запаковані в хвилемоції, посилюють дію наркотиків та алкоголю. Під ними можна те, що називають «втрачати голову» – від слів, від погляду того, хто тобі подобається… Навіть від його мовчання.
– Нічого собі. Але для чого це?
– Для задоволення, – злегка розчаровано відповіла вона.
– Ааа, – пробелькотів Варг.
– І секс під дією хвилемоцій, кажуть, неймовірний. Я ще не пробувала. Але, здається, сьогодні спробую… – в повітрі зависають якісь невловимі і незрозумілі Варгу нотки.
– Сподіваюся, ти добре розважишся, – щиро побажав він, вираховуючи в голові, коли вони з Валерією зможуть дозволити собі перший статевий акт, виходячи з можливої дати цивільної церемонії.

Дівчина розгублено замовкла і відступила на крок назад, наче перевірячи, чи розмовляє з живою людиною, а не андроїдом. Її погляд повільно блукає по обличчю Варгаса, ніби щось шукаючи, аж раптом фокусується на чомусь за його спиною. Вона розпливається в посмішці і, похитуючи стегнами, відпливає кудись крізь натовп.

Варгас відчуває в своїй долоні щось прямокутне і шорстке. Це ріп. Він машинально кладе його в потаємну кишеню джинсів. То що їй було треба? Не ясно. За якусь мить він розуміє, що галас наростає, рухи довкола стають рвучкішими, а обличчя перетворюються на строкатий калейдоскоп. Він розгублено роззирається. Чому всі так дивно поводяться? Он дівчина в синій сукні та хлопець у зеленому піджаку з перекошеними обличчями замахуються одне на одного, штовхаються і кричать щось образливе. Двоє юнаків просто серед натовпу обіймаються та цілуються взасос, а четверо дівчат знесилено регочуть, розглядаючи пляшку з-під шампанського, на яку надягли келих. Виглядає незрозуміло і неприємно.  «Невже у них таки “зірвало дах”? Мені і так не заходять алковечірки, але ця… Схоже, я йду без Сергі. Хай сам розгрібає цю гидоту».

Та щось затримує Варгаса ще на хвильку, а потім ще… В натовпі промайнула знайома копиця чорного волосся, і блакитні очі знову уважно його розглядають… Він відчуває щось неясне в грудях, щось лоскотливе і приємне, для чого не знає назви. Нічого не станеться, якщо запитати її про хвилемоції. Вона з ними працює, то, може, пояснить, що і як… І ось уже її пальці знову пірнають у його долоню, а її подих так близько, що неясне відчуття в грудях потроху прояснюється…

Зненацька зала наповнюється різким і голосним криком. Натовп розступається, а серед утвореної лакуни видно хлопця в джинсовому комбінезоні, котрий качається по підлозі, вхопившись за голову, і голосно регоче. Він дряпає собі обличчя, наче намагається щось із себе скинути:

– Геть із моєї голови! Уб’ю!

Він гарчить, його очі вибалушені, роз’ятрені щоки палають кривавими патьоками, обличчя перекошене. Він схоплюється на ноги, біжить у бік панорамного вікна, з розбігу вдаряється в нього і знову падає. Затихає. Всі мовчки спостерігаються за цим.

– Зірвіть у нього ріп зі шкіри, – ледь чутно озвався хтось із джунінауковців, – це запобіжник.

Серед натовпу з’являється Сергі, сторожко підступає до бідахи, присідає поруч із ним і одним порухом зриває наліпку. Хлопець у комбінезоні продовжує лежати з відкритими очима. Руки здригаються. Він важко дихає. Сергі щось тихо йому говорить. Його обступають, так що Варгасу більше не видно, що відбувається. Та раптом тишу пронизує дзенькіт розбитого скла, нелюдське гарчання і зойк тих, що стояли найближче.

–  Що там? – допитується хтось з-за спини Варга.
–  Не видно, – відповідає хлопець у зеленому піджаку.
– У чувака передоз, він вхопив вазон із фікусом, жбурнув його у вікно і вистрибнув за ним, – безбарвно звітує хтось із перших рядів.

Тієї ж миті глибоку тишу наповнюють звуки сирени та відблиски поліцейський маячків. Три яскраво-зелених поліслети зупиняються на рівні  розбитого панорамного вікна:

– Зберігайте спокій, вас оточено. Підготуйтесь до ідентифікації, – лунає синтетичний знеособлений голос. – Зберігайте спокій, вас оточено…
– От лайно, – апатично промовляє хлопець у зеленому піджаку, вивертаючи кишені з ріпами, – скидай все на підлогу.

За якусь мить зала наповнюється постатями в чорному: чорна уніформа, чорні шоломи та чорні кийки. Вони блокують вікна та двері, мовчки демонструючи, що вийти зможуть лише ті, кому буде дозволено. Біля виходу офіцери емоліції в зеленій уніформі вже неспішно лаштують зчитувальні пристрої та сканери. Що тепер буде?!

– Зберігайте спокій і дотримуйтесь черги, – наче у відповідь на запитання пролунав вусе той же синтетичний голос. – Вас ідентифікують, просканують хвилесканером і нададуть подальші інструкції. Що організованішими ви будете, то швидше закінчиться процедура. Зберігайте спокій…

Серед зали слухняно сформувалась черга. Першими до огляду запрошують джунінауковців. Черга уважно спостерігає за показниками хвилесканерів – адже мажори від науки мали засвітитися, мов новорічні ялинки. Та нічого не сталося. Науковці досить швидко проходять перевірку і вільно вирушають на вихід. Чорнявка зупиняється у дверях і роззирається, наче шукаючи когось у черзі. Зустрівшись поглядом із Варгом, посміхається, прикривши очі, і виходить.

– Срані «цвіт людства», вседозволені, – голосно рявкає чувак із черги.
– Т-с-с, не привертай уваги. Тягни час – що довше стоїш, то менше шансу, що вони вловлять залишки емоцій, – прошепотів хтось із бувалих.

У голові Варга крутяться сполохані думки. «Як добре, що я не встиг наклеїти ріп. Де цей чортів Сергі? Втягнув мене в це лайно. Про вовка промовка».

– Давай разом, – ледь чутно промовляє Сергі, втискуючись в чергу перед ним.
– Аякже, щоби я ще кудись із тобою пішов.
– Не бурчи. Весело ж було. І дівчина гарна, – підморгує друг
– Та да.

Варгас разом із Сергі рухається повільно, і коли доходить їхня черга, вони вже знають, що тих, на кого реагує сканер, у наручниках пакують до  поліслетів. Тих, хто чистий – а таких небагато – відпускають із занесенням у справу. Вони сподівались на останнє, тож намагались виглядати незворушними.

– Що, хлопці, не сиділось в онлайні? Захотілось життєвих пригод? – жваво цікавиться вусатий, але лисий емоліцейський, проглядаючи їхні документи на моніторі. – Сподіваюсь, повеселилися на славу.
–  Та що ви, пане офіцере. Ми випадково сюди потрапили, ми ж не такі…
– Ага. Та я все розумію, хлопці. Молодість, багато бажань і все таке. Та чого ж вам ще не вистачає? Борделі відкриті, ціни впали – користуйся хоч щодня замість чи після обіду. Алкотичні магазини зробили цілодобовими, наркотики в них якісні і дієві. Ба більше, будь патріотом, підтримай галузі, що занепадають… А ви за пригодами женетесь.
–  Та що ми… – старанно ніяковіючи, мимрить Сергі.
– Ех. Через таких, як ви, ніяк злочинність не подолаємо. Закинетесь хвилемоціями, щоби наркота яскравіше заходила, і буяните. Іноді гірше за тих невігласів невілів чи навіть, боже збав, повстанців.

Нарукавна нашивка з зображенням Будди вказує на те, що вусань зі спец-підрозділу. Специ-«буддисти» абсолютно беземоційні всередині, проте  вміють імітувати емоції і мають право застосовувати це в роботі. Вони можуть «розхитати» будь-якого нестабільного громадянина та змусити проявити злочинні пристрасті. «Спец» старанно сканує хвилі Варгаса, поправляючи магнітні замки на скронях, а тим часом його молодий напарник вовтузиться поруч із наручниками, котрі заклинило.

– Палич, – нарешті розімкнувши їх, озивається молодший офіцер, – а що з тим чуваком сталось? Чого він вистрибнув?
– Мабуть, палений ріп був, із чорного ринку. Такі часто збоять, – відкладаючи бездротові сканери, повчально прорікає Палич. – Ну що, хлопці, чисті. Ідіть із миром у свій онлайн і будьте обачнішими. Не варто жартувати з емоціями. Кажуть, потім жага лиш зростає, і злізти уже неможливо.
– Так, пане офіцере. Для нас честь бути врівноваженими громадянами

Хлопці якомога швидше, та при цьому не втрачаючи байдужого вигляду, виходять із зали і заскакують до ліфта. До першого поверху їдуть мовчки, і лише там Варгас отямився.

– Ну, до завтра…
– До завтра, тільки будь обережним, переховай ріп, – таємничо підморгує Сергі.– Краще приліпти під обкладинку робочого планшета.

Коли він устиг помітити? І взагалі звідки він так багато знає про хвилемоції? Таксілет і спати. Завтра розпитаю.